Практична філософія українства

З важливих подій минулого року:
Дороговказ від Віталія Коржа: враження від презентації книги “Практична філософія українства”.
У прес-клубі КМЦ «Інтермеццо», на запрошення інтернет-часопису «Північний Вектор», де розміщується блог політика і публіциста Віталія Коржа, відбулася презентація його чергової книги «Практична філософія українства».
Захід відбувся за участі депутатів різних рівнів, журналістів, громадських діячів, активістів з районів.
Своїми враженнями від спілкування з автором під час презентації ділиться новгород-сіверський журналіст Борис Домоцький.



Його слухати легко.
Можна впродовж кількох годин не відчувати втоми, на яку бува страждають журналісти, очікуючи на закінчення монотонних монологів «героїв» всіляких прес-конференцій, зустрічей, піар-заходів за участю “зірок” сучасної політики.
З Віталієм Коржем все по-іншому. Бо він власною аурою налаштовує з першої миті знайомства на принципову та відверту розмову. Мабуть через головне – не лукавить. Адже правду слухати не тільки вельми корисно для кожного, але й не докучливо. Оскільки наступне слово очікуєш без нудьги, з бажанням продовжувати маленьке відкриття для себе. Та ще й у цей час, коли так щільно і підступно, неначе поруч, вільно розгулює брехня, підживлюючись раз по раз безсоромним політичним безглуздям від тих, хто давно вже не бачить себе поруч з нами – простими та смертними.

...якраз нам і не вистачає того бажаного, яке зветься золотим словом правди.

Бо ж час такий, що якраз нам і не вистачає того бажаного, яке зветься золотим словом правди. І коли вже цей поважний гурт зібрався за власним бажанням, то відповідно що і слухати «іменинника» він був готовий стільки, скільки сам автор нового українського публіцистичного проекту вважав за потрібне витрачати дорогоцінне – час на аудиторію однодумців. Недаремно ж тригодинне спілкування полишило глибокий слід у душі кожного.
Бачиться, що теми, викладені Віталієм Терентійовичем Коржем для наступного практичного аналізу, зачіпають за живе кожного національно-свідомого українця. І це стає схожим на гострий біль нерва, оголеного у щоденній тривозі тривалих переживань. А сам автор, зовсім не кабінетний письменник, вкотре доводить своєю новою дослідницькою та творчою роботою, що зовсім не розраховує на читача геть деградованого чи остаточно втратившого здатність мізкувати не «ширвжитком», а серйозним та вишуканим. Натомість, він торить дорогу до свідомості всіх, хто має бажання, успадковане природне єство, інтелектуальний потенціал до того, щоб колись таки змінитися самому, а разом і своєю працею допомогти вибратися з нетрів на омріяний шлях, яким рухаються європейські сусіди. «Я на це говорю так: не майбутнє партії зараз мене хвилює, а майбутнє України. Ми втрачаємо Україну. Але ми зможемо навести лад навколо, коли об’єднаємося всім суспільством.
Он як поляки з «Солідарностю»! Зробили справу під керівництвом Лєха Валенси і передали естафету молодому поколінню… Досить нам чекати, розраховуючи на «крильця, щоб злетіти». За нас ніхто не наведе лад: ні з Москви, ні зі Страсбургу… Он як приклад з Францією чи Іспанією. Змогли ж вийти на вулиці і за день лад навести?» І він має право на те, щоб ставити під сумнів наші сьогоднішні дії, навіть обурюватися ситуацією, коли здорові сили суспільства так швидко втрачають ініціативу.
Тепер же, з висоти багатого життєвого досвіду пан Віталій Корж, як справжній майстер публіцистичного пера (адже впродовж кількох років запропонував шановному українству аж чотири книги!) веде нас до зрозуміння джерел державної корупції, усвідомлення рідної ментальності, розкриття картини нашого вибору тощо. А ще він так прекрасно, дохідливо та невимушено полемізує навколо запропонованих шанувальниками низці запитань. Таких, які на порядок денний висунуті самим життям. От як з сільською тематикою, про яку згадав досвідчений молодий політик Андрій Глухенький.
До неї чернігівський гість повертається і раз, і другий…Бо його розмова про життя – як у книжках, так і за безпосереднього спілкування в аудиторії прихильників творчості ґрунтується на простому, але перевіреному та надійному підмурівку — на життєвому досвіді. І тут якраз про своє, рідне, кровне.
«Головне жити по совісті. І не потрібно нічого винаходити. Я саме так міркую, коли прагну уявити, як жили мої пращури та батьки. Адже знаєте, що то за соціальне явище була українська родина? А у моїх батьків нас було семеро. І я найменший з 1938 року народження. Тож сільське життя само по собі вимагало раннього дорослішання. Невипадково у кожного з дітей великої родини працьовитих селян з козацької Дроздівки, що на Куликівщині поки йшло дорослішання, одночасно набувався досвід з різних напрямків трудової діяльності. І батьки наші – Терентій Антонович та Лідія Гнатіївна не мали того клопоту з дітьми, як це модним стає сьогодні. Бо наші «трудові університети» починалися щоденно з раночку. У всякому разі з першим променем сонця я малий п’ятирічний поспішав відігнати на луки до водойми табун домашньої птиці. А потім, не особливо переймаючись відчуттям голоду (адже тодішнє село – то майже весь харч відданий на податки) поспішаєш на рівні з дорослими на поле».

Відроджувати село
У наш же час води витекло багато. Життя змінилося як під впливом цивілізаційних досягнень, так і через недолуге функціонування системи адміністративно-державного управління. І хоча за словами відомого громадського діяча Віталія Коржа «нині настали інші часи. Вже піднімається нове покоління, яке не знає, що таке боятися вночі приходу «доблесних чекістів…», все одно село залишається на положенні, яке має занадто не привабливий, як за соціальним комфортом, вигляд. Він це бачить на прикладі одного з виборчих округів на Чернігівщині, яким опікувався, представляючи політичну силу, очолювану Юлією Тимошенко. «Люди живуть без міського комфорту, натомість праці й клопотів мають вдосталь, бо працюють на землі щодня, з ранку до вечора. Без перебільшення можна сказати, що створюють все своїм горбом. І просять: «Дайте грошей!» Бо не мають грошей. Дайте грошей на дорогу до села, на лінію електропередач, на підведення газу, на автобус, що тепер ходить лише два рази на тиждень… Просять у «центра», бо він майже нічого не залишив їм «на місці». Натомість, за міркуваннями державника «люди села фактично кинуті напризволяще». І за таким радикально-песимистичним висновком у роздумах нашого земляка стоїть низка впертих фактів, які і свідчать якраз про таку нерайдужну картину. Мабуть через цю безвихідь, яка повністю опанувала людьми сільської місцевості України народний обранець кількох скликань і пропанує не гаючи часу, вже на першому етапі «здійснити десять… системних перетворень». І все заради того, щоб «домогтися гідного життя». Між іншим , як доводить практика виконання паном Віталієм Коржем високої місії народного депутата Верховної Ради України, він справді на село не перестає дивитися, як на колиску української державності. Тому й працює, надаючи конкретну системну допомогу освітянській галузі, медичним закладам, культурній царині.
«У моїй роботі на виборчому окрузі, – колись висловлювався політик, аналізуючи свою діяльність у представницькому органі, як фахівця з транспорту та зв’язку, особливу увагу приділяю розвитку інформатизації, зокрема впровадженню сучасних інформаційних технологій в сільській місцевості. Починав цю роботу зі створення комп’ютерного класу у с. Дроздівка Куликівського району, а по сьогоднішній день вже розвезено по сільським школам, бібліотекам та інших громадських установах понад 200 комп’ютерів, а також принтерів, фотоапаратів, мобільних телефонів, медичного обладнання…».
Як на мене, то у такій позиції славетного земляка, закладено кілька принципових підвалин, які доводять низку благочестивих принципів, якими створено справжній, а не лукавий підмурівок його благодійної діяльності. Перш за все, він свято береже, тому що пишається таким, своє сільське коріння. Недарма ж так добре знає життя села, бо проїхав мало не всіма населеними пунктами великого виборчого округу, пройшовши крізь тисячі живих зустрічей у найвіддаленіших селах. Добре, що на противагу багатьом своїм колегам, пан Віталій Корж тримає під контролем життя свого рідного села, прагнучи створити у невеличкій школі всі умови для пристойного рівня розвитку тих напрямків навчання, які вимагає ХХІ сторіччя. Тому вже на початку 2000 років діти почали тут користуватися комп’ютерами, інтернетом тощо.

Відроджувати та будувати

Заслуговує на увагу діяльність тодішнього народного депутата над розробкою програм реанімації та відродження різноманітних напрямків господарської діяльності на чернігівському Поліссі, які впродовж останніх двадцяти років планомірно знищувалися.
І тут слід нагадати позицію Віталія Терентійовича у площині захисту від нищення Семенівського торфяного виробництва чи обгрунтування необхідності розумних кроків влади Чернігівщини назустріч сприянню будівництва у Новгород-Сіверському районі сучасного цементного виробництва на найкращих зразках німецьких та японських технологій. На жаль по іншому бачення перспективи для депресивного Полісся проявилося у свідомості представників владного бомонду Чернігівщини. Та й сама виразна благочинна діяльність пана Коржа засвідчила зовсім протилежний стиль, ніж той, що характерний знов таки його колегам, які так і прагнуть «засвітитися» у відповідних «великих»справах напередодні виборів до парламенту. Йому не властива ця традиційна вже лукавість, обіцянки, які, як правило, мають єдиний кінцевий підсумок у свідомості громади — розчарування. Тому й повагу серед мешканців знедоленого економічним проваллям краю заслужив відповідну. Пан Віталій Корж ніколи нікому нічого не обіцяв, не виконуючи задекларованого.

З вірою у майбутнє

А тепер перед своїми читачами, друзями та критиками відомий патріотичною діяльністю на благо рідної Чернігівщини та всієї України Віталій Терентійович Корж постав ще й відкритим до відвертого спілкування публіцистом та літератором. Вдумливий розповідач та добрий колега по творчості, з гарною вишуканою мовою пан Віталій живе днем завтрашнім та наступним. І це не випадково. Адже він справжній козацький нащадок мужніх попередників. Ось тому і болить, тому і мріє про Україну з гідним її місцем у гурті тих, що звуться цивілізованими сучасними країнами. Тому і книгу написав, бо хоче достукатися до всіх нас.

Борис Домоцький,
«Правий Берег Десни», м. Новгород-Сіверський
Північний Вектор

На головну...