Самоврядування

Щоразу більше усвідомлюють себе господарями

Це була сімнадцята сесія Городянської районної Ради п’ятого скликання, а для мене – лише перша, на якій мав честь бути присутнім.


Моє слово на цій сесії було відгуком на виступ одного з депутатів Райради, який підняв питання про стан забезпечення  і перспективи проводового радіомовлення в сільській місцевості. Бо стан – жахливий, проводи – частково обірвано, перспективи – сумні. Для багатьох селян, радіоточка – це віконце в інформаційний світ України.
Я пообіцяв вжити заходів для вияснення можливостей виправлення ситуації, зазначивши, що обмеження проводового мовлення – це лише один із елементів витіснення української присутності зі сфери ЗМІ, культури і національних інтересів.
На порядку денному сесії значилося 19 питань та двадцяте – «Різне». Отримавши солідну 58-сторінкову пачку документів з опрацьованими проектами рішень і пояснювальних записок до них, хотів спочатку виділити з них головні теми й питання.
Але при ближчому ознайомленні виявилося, що кожна з порушених тем є по-своєму цікавою й важливою, розгляд якої дає можливість краще уявити життя села і проблематику місцевого самоврядування.
У звітах про виконання Програми соціального і економічного розвитку району, про виконання бюджету і використання резервного фонду, у звітах голови Райради Олександра Верхуші та головного редактора газети «Новини Городнянщини» Леоніда Якубенка, у рішеннях щодо врегулювання земельних і майнових відносин, грошової оцінки вартості земельних ділянок, про торгівельне й побутове обслуговування сільського населення району тощо, було представлено розгорнуту фактографію намірів, можливостей і здобутків місцевої влади.
Бо на перший погляд, у цих документах бачимо формальне відображення  діяльності місцевої бюрократії, а насправді – технологічний і дуже цікавий зріз життя сільської глибинки. А життя, як відомо, – це не стільки поезія, скільки математика, а тому його найкраще характеризують не почуття, а факти, не емоції, а цифри.
Отож загальна площа Городянського району становить 156 648 га, на яких проживає 32 тис. мешканців у 78 населених пунктах (1 місто, 77 населених пунктів, переважно – села).
Типовий сільський район, населення якого переживає всі складнощі нинішнього складного періоду. Періоду, впродовж якого марні сподівання на здатність лише центральної влади покращити добробут людей села розтягнувся на ціле покоління.
Із близько 60 млн. грн. надходжень до місцевого бюджету за рік (тобто 1875 грн. на одного мешканця району) майже 45 млн. грн. становлять дотації та субвенції, а тому керівництво району намагається максимально мобілізувати власні ресурси й можливості.
Про деякі перші успіхи в цьому напрямку свідчить зростання впродовж минулого року роздрібного товарообігу на 16,5 % і обсягу перевезень автомобільним транспортом на 22,2%, а вантажооборот зріс на 34,2%, передусім за рахунок самодіяльності населення у сфері малого приватного бізнесу, де працює близько 2,5 тис. осіб (87 юридичних і 765 фізичних осіб, з помірним зростанням чисельності останніх).
До речі, на сесії було прийнято спеціальне рішення, в якому сільським головам поставлено в обов’язок «Провести роз’яснювальну роботу серед населення та суб’єктів господарювання щодо умов впровадження підприємницької діяльності у сфері побуту».
Бо поки що в районі налічується лише 31 юридична та 33 фізичних осіб, що здійснюють побутове обслуговування населення; з них у сільській місцевості – 28 юридичних осіб (ритуальні послуги) та 8 фізичних осіб.
Проте, недосконале законодавство і корумпованість адміністративної бюрократії у надрайонних ешелонах влади, а головне – доведена до абсурду система «фінансування» (а по суті – оббирання і гальмування) сільського сектора господарювання стримують розвиток приватної ініціативи працюючих на землі.
Через це рівень безробіття в районі протягом року зріс на 2,6% і нині становить 11,3%. І це при тому, що значна частина землі просто «гуляє».
Із загальної площі земель району сільськогосподарські угіддя займають 94873,6 га або 60, 6%, в тому числі: рілля – 57071,2 га, перелоги – 5034,3 га, багаторічні насадження – 1146,3 га, сіножаті – 19509,9 га, пасовища – 12111,7 га. Внаслідок реформування і уточнення в процесі розпаювання в колективну власність передано 74362 га, розпайовано 64902,6 га (41,4% від загальної площі району).
Формально набули право на земельну частку (пай) 15193 громадянина (47,4% мешканців району), з них фактично отримали сертифікати 14184 особи, тоді як державні акти власності на землю видано лише 8773 громадянам (тобто 61,9% власникам сертифікатів). Причому, середня площа землі на один державний акт власності на землю становить близько 3, 4 га.    
Як бачимо, зроблено лише перші нерішучі кроки до реформування агропромислового сектора, який нині захлинається від нестачі кредитів, а отже й неспроможний реалізувати творчий і продуктивний потенціал працьовитих людей села.
Вісімнадцятий рік точаться розмови про реформування нашого агропромислового сектора. Нині світова криза і погіршення екології у розвинутих країнах ще гостріше поставили питання про забезпечення населення планети продуктами харчування, тоді як площі для сільгоспвиробництва у всьому світі скорочуються.
А тим часом у нас, в Україні, по три з половиною гектара на одного власника фактично заморожено байдужістю, яка шлейфом безглуздя й безгосподарності з боку держави продовжується з тих часів колективізації та індустріалізації, коли головним було збільшити кількість чавуну і сталі, танків, гармат і літаків за рахунок покріпачення села. 
Ситуація нагадує відому інтермедію з репертуару Аркадія Райкина: «Проведемо експеримент. Я з бажаючого зріжу всі ґудзики і  ви побачите, що він робитиме. Є бажаючі?!...»
Без жодного експерименту кожен може собі уявити, що він може зробити, якщо йому от прямо зараз подарувати 3, 4 га чудової української землі. Тобто, якщо йдеться про нормальне використання прекрасної родючої землі, то сьогодні в Україні пересічна людина не зможе зробити нічого!
Хіба що зможе продати. А купить цю землю нині переважно той, хто й не збирається використовувати землю за її прямим родючим призначенням.
А ви кажете – продовольча криза…
За окремими фактами продажу земельних ділянок в райцентрі й Макишинській сільраді, фактична вартість 100 квадратних метрів землі становила в середньому 1423 грн.
Хоча загалом в районі ніхто не поспішає продавати землю, а тому на 2009 рік Райрада запланувала виручити від продажу землі лише 25 тис. грн.
Тим не менше, згідно із проведеною в Городянському районі офіційною оцінкою землі в районі сіл Хоробичі, Перепис, Кусії і Деревини, вартість одного гектара землі тут складає від 5156 до 6143 грн. Недорого, можете купувати. Тільки що з нею будете робити потім?!
Якби цю землю та й дати японцям, чи хоча б голландцям, які відвойовують у океану кожен клаптик землі й огороджують його дамбами, а потім ще насосами постійно відкачують воду, навозять гною та землі з континенту, –словом, мають повні руки роботи ще до використання землі, то вони б може й дали раду. Дали б, якщо б не потонули у нашій наскрізь просякнутій хабарництвом бюрократії…
Що стосується Городянського району, то тут для бюрократії просто немає умов. Штат виконавчого апарату Райради у п’яти відділах складає всього 10 чоловік, а для введення одинадцятої посади прибиральника треба було спеціальне рішення сесії, на чому вона й закінчилась.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)

Повернення до списку...