Суть питання – в загрозі втратити Україну?

Прошу слова!

 

Суть питання – в загрозі втратити Україну?

 

 Обговорення законопроекту № 9073 «Про засади державної мовної політики» відбулося під час парламентських слуханнях в Комітеті культури і духовності під головуванням керівника Комітету Володимира Яворівського.

 

У засіданні взяли участь Юрій Гнаткевич, Мустафа Джемілєв, Іван Дзюба, Ярослав Кендзьор, В’ячеслав Кириленко, Михайло Косів, Павло Мовчан та інші відомі особистості українського національно-патріотичного руху.

Всі виступаючі зазначили, що цей законопроект має відверто антиукраїнський характер і чітке антидержавне спрямування.

Показово, що з багатьох запрошених, зокрема й тих, що представляли сторону правлячої коаліції й дали згоду на участь в обговоренні (а серед них – Голова Конституційної Асамблеї Леонід Кравчук, член Венеціанської комісії Марина Ставнійчук, Голова підкомітету з питань Конституції України Сергій Головатий, Секретар РНБО Андрій Клюєв, Міністр юстиції України Олександр Лавринович…), ніхто не з’явився.

Щоправда, перед початком засідання з’явився один із авторів законопроекту – Вадим Колесніченко.

Але й він одразу пішов із зали, зазначивши, що йому тут нема чого робити серед такої некомпетентної публіки.

Звичайно, автор фундаментальної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація» академік Іван Дзюба не є достатньо компетентним для Вадима Колесніченка, котрий має не лише досвід праці в комсомолі, МВС та в Ялтинському міськкомі КПУ, а й інший досвід, за що отримав російський «Орден Дружби», вручений особисто президентом РФ Дмітрієм Мєдвєдєвим «за… сохранєніє русского язика і русской культури».

Зрозуміло, що президент РФ і депутат українського парламенту, не зважаючи на те, що працюють у керівних структурах різних держав, у питанні «сохранєнія русского язика» в Україні виступають як однодумці й партнери у спільному інтересі.

Я також маю свій патріотичний інтерес у цьому питанні «сохранєнія язика» і маю що сказати з цього приводу, не загортаючи гострого у вату й не боячись нагадати про речі очевидні. Особливо тому, що «сохранять» треба нашу рідну українську мову не десь за кордоном, а в нашій рідній Україні.

Передусім, хочу звернути увагу українців на суть питання. Це питання лише в останню чергу стосується філології і лінгвістики.

Бо це питання формулюється чітко і просто: «Чи буде Україна Українською?»

Давайте не будемо дурити себе і одне одного, а визнаємо очевидне, а саме: Значна частина депутатів Верховної Ради вважає Україну не державою, а лише територією, яка має пряме відношення до Росії, до Російської імперії.

Ці депутати також вважають, що Українці – це не окрема Нація, а южнорусскоє етнічне відгалуження російської нації. Вони також вважають, що росіяни беруть початок не від угрофінських племен Поволжжя, а від Київської Русі.

Зрозуміло, що саме ці переконання набули свого завершення у кремлівській ідеологемі імперського типу, яку потім широко використовувала совєцька комуністична пропаганда: «Київська Русь – колибєль трьох братскіх народов».

Тому в Росії, а нині вже й в Україні, знайшлося багато спритників, яким для повного щастя не вистачає поміняти мову на язик.

Немало й таких, котрі не дочекавшись закону, вже давно і повністю перейшли на язик і хизуються своєю очевидною, підкресленою зневагою до української мови.

У своїх виступах з трибуни Верховної Ради, на радіо і телебаченні вони демонструють цю зневагу до української мови, до Титульної Української Нації, до української культури, до української історії.

Чим можна пояснити таку відверту й нахабну демонстрацію зневаги до всього українського?!

Я не можу знайти тут іншого пояснення, як тільки такого, що ці люди є антиукраїнськими, проросійськими колаборантами, котрі свідомо працюють на реалізацію кремлівського сценарію ліквідації України.

Зрештою, багато що з цього сценарію їм вже вдалося здійснити. Достатньо звернути увагу на українську освіту, українську культуру, українське книгодрукування, українську охорону здоров’я і соціальну сферу, щоб мати достатньо прикладів антиукраїнської діяльності.

Принагідно, хочу звернути увагу на цілком очевидний за своєю злочинною суттю, переконливо паскудний вплив російської ментальності на українську мову і культуру.

Йдеться про засмічення й забруднення української мови, української культури і української ментальності, російськими вульгаризмами, зокрема матірщиною.

Власне на цьому полягає різниця між українським і російським мисленням. Українська лексика і відповідна поведінка будуються на шанобливому ставленні до жінки-матері, яку із повагою і любов’ю називають берегинею роду.

Натомість російська лексика і відповідна поведінка стоїть на фундаменті готовності у будь-який момент вибухнути злом презирливої, ганебної образи до жінки-матері та її дітей, спаскудити їх словом і злим духом.

Автори законопроекту № 9073 й ті, хто стоять за ними, добре знають, що ліквідація україномовної України – це потужний крок на шляху відновлення Російської імперії.

На закінчення, навожу два фрагменти з листа, який я нещодавно отримав. До листа додано 220 підписів мешканців Чернігова і Мени на 17 сторінках. Цитую:

«Очевидна мета цього «законопроекту» — витіснення української мови із суспільного вжитку та знищення її державного статусу.

Показово, що в Україні про статус російської мови та двомовність говорять ті, хто впродовж 20 років не спромігся вивчити українську мову або не хоче її знати, відверто зневажає та систематично знищує державну мову, тим самим демонструючи зневагу до українського народу та підриваючи основи державності.

У багатьох областях спостерігаємо постійний наступ на українську мову, витіснення її з суспільного вжитку – закриття українських шкіл, знищення україномовного кінопрокату тощо.

Після двадцяти років існування нашої незалежної держави, Україна ризикує втратити свою національну мову».  

Під цим листом підписались вчителі моєї рідної Чернігівщини.

Ці вчителі не хочуть навчати дітей другої державної мови, бо для них не може бути другої рідної.

Бо в Україні державною мовою є рідна мова Титульної Нації – Українців.

Натомість російська мова є державною в іншій країні в Росії, де вона є рідною для їхньої Титульної Нації – Росіян.

Правда – вона саме тому називається Правдою, що завжди є незмінною.

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України