Раціоналізація об’єднаної опозиції

Перед вибором

 

Раціоналізація об’єднаної опозиції.

Від заяв і декларацій на площі

до «круглого столу» і перемоги на виборах

 

Головна функція кожної конференції «круглого столу» завжди полягає у творчому виробленні домовленостей про подальший рух різних сил до спільної мети.

 

Причому, цей рух різних сил і частин суспільства до спільної мети може відбуватися не обов’язково за одним і тим самим маршрутом. Часом навіть краще, раціональніше, коли ці маршрути є різними.

Бо різними є особливості організації кожної сили, рівень її інформаційних, фінансових та інших можливостей, авторитету в суспільстві, взаємозв’язків з іншими політичними силами, довіри з боку пересічних виборців, відмінності переконань та програмних положень.

Тобто кожна з опозиційних сил є настільки відмінною за своєю біографією, реальною організаційною структурою і кадровим складом (не кажучи вже про справжні, а не відкрито декларовані методи досягнення мети), що навіть не варто серйозно говорити про їх злиття в єдиний політично спільний конгломерат.

Тим не менше, перед реальною загрозою втрати незалежності й перетворення України в фактично бездержавну територію, де Українцям не буде місця, мобілізація патріотичних сил на боротьбу проти олігархічно-мафіозної системи постсовєцької злочинної бюрократії залишається суспільно необхідною потребою і вимогою подальшого історичного розвитку.

Пошуки принципового рішення про об’єднання опозиційних сил, що тривали упродовж квітня за участі головних фігур націонал-демократичного політикуму на чолі з Ю. Тимошенко і А. Яценюком, завершились у травні Форумом національно-патріотичних сил на Михайлівській площі у Києві.

Оголошення остаточного рішення про факт створення об’єднаної опозиції «За Батьківщину» було зустрінуте учасниками Форуму з великою радістю і відчуттям добре виконаного обов’язку, з притаманною для подібних декларацій ейфорією – характерною рисою української ментальності.

Шлях від заяв і декларацій на площі до «круглого столу» і перемоги на виборах завжди є важкий саме через зазначені вище об’єктивні відмінності кожної зі складових частин обраного конгломерату. Все одно треба цей шлях пройти. Іншої позитивної альтернативи просто немає.

Отож нині є дуже важливим сформувати колони на чолі з авторитетними провідниками. Треба також мудро розставити на відповідних місцях не лише «генералів», а й «молодших офіцерів» та «сержантів», хоча «гетьманів» і «гетьманчиків» в Україні завжди вистачало у будь-яких історичних обставинах, що було й досі залишається серйозним недоліком рідної ментальності.

Але найважливішим для успішного просування до мети залишається раціональний маршрут кожної з колон.

Досі успіх партій і осіб на виборах визначався не маршрутами, а за рахунок створення хитромудрими технологами так званого іміджу і відповідної «розкрутки» емоцій електорату, що підсилювалися бігбордовою глупотою на вуличних рекламних щитах та не менш рекламними суперечками під час політичних шоу на телешустерах.

Все це підкріплювалося так званими «домовленостями», яких ніхто з «домовляльників» часто-густо не збирався дотримуватися.

Тому цього разу доцільно відійти від емоцій і визначити основні напрямки виборчих маршрутів опозиції на основі ТРІЗ і АРІЗ (Технології Розв’язання Інтелектуальних Завдань та Алгоритму Розв’язання Інтелектуальних Завдань).

Як відомо, одним із ключових елементів на шляху пошуку раціонального розв’язання завдання за допомогою АРІЗ, є визначення і формулювання так званого технічного протиріччя.

В даному разі, основою для визначення технічного протиріччя є певна фактографія попередніх (виборчих) і оцінка нинішніх (передвиборчих) рейтингів головних опозиційних політичних сил.

Якщо кожна з цих сил піде на вибори окремо, то на даний момент, за сприятливої ситуації, може в середньому розраховувати набрати голосів за партійними списками (й відповідне число місць у Верховній Раді): БЮТ-«Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко – 31 %, «Фронт змін» на чолі з А. Яценюком – 18 %, «Громадянська позиція» на чолі з А. Гриценком та його однодумці з інших опозиційних течій – 8 %.

За таких умов опозиційні сили можуть набрати 57 %, тобто 128 з 225 місць у нашому парламенті.

Це якщо йтимуть окремими партійними колонами, за підтримки своїх прихильників, тобто свого електорату, який вже відносно визначився. А що означає визначився у наших українських реаліях?

Якщо відверто, то це дуже часто означає, що цю конкретну силу (особу, партію) я люблю, а інших… – добре, якщо тільки не шаную, а буває, що й ненавиджу…

Бо часом починається з невизначеного «подобається – не подобається», а потім буває закінчується відомим «всі вони однакові», а там вже й до «противсіхів» один крок.

Але поки що керівники й активісти опозиційних сил задекларувалися під єдиним гасловим трендом «За Батьківщину», мабуть вважаючи, що всі прихильники кожної з їх частин електорату підуть у спільній колоні.

Оцього якраз і не буде. Ментальність за два місяці до виборів ніхто не переробить і не змінить. Всі розмови й критичні оцінки, що ми сьогодні чуємо в тролейбусах, електричках і в приватних бесідах за чаркою про певних осіб і їх сили, завтра впливатимуть на рейтинги, екзит-поли й визначатимуть реальні результати виборів.

Декларативне об’єднання політичних течій на підставі домовленостей між керівниками цих течій, зовсім не означає автоматичної згоди прихильників цих течій поєднатися між собою у виборчих уподобаннях. Далеко не всім прихильникам однієї політичної сили подобаються всі кандидати інших політичних сил.

Виявиться немало таких виборців, котрі хотіли б голосувати за «своїх», але не захочуть голосувати за інших у єдиному списку. А отже, можуть зовсім не піти голосувати.

За попередніми оцінками, в разі створення єдиного списку об’єднаної опозиції «За Батьківщину», кожна зі складових об’єднаної опозиції може набрати:  БЮТ-«Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко – близько 20 %, «Фронт змін» на чолі з А. Яценюком – 14 %, «Громадянська позиція» на чолі з А. Гриценком та його однодумці з інших опозиційних течій – 6 %.

У такому випадку опозиційні сили можуть набрати лише 40 %, тобто 90 з 225 депутатських місць за партійними списками.

Отже, маємо очевидне технічне протиріччя: «Ми хочемо поєднати зусилля націонал-демократів в єдиному русі до мети, щоб мати перевагу патріотичних сил і ми не хочемо єднатися в єдиному виборчому русі, щоб не втратити довіру деяких своїх прихильників».

За правилами ТРІЗ–АРІЗ, кожне технічне протиріччя розв’язується або в часі, або в просторі, або в пропорціях-відношеннях.

У нашому випадку ми не можемо розділитися в часі (терміни виборчої кампанії однакові для всіх). Натомість, у патріотичному русі до спільної мети, можемо розділитись всією об’єднаною опозицією  у просторі та у пропорціях-відношеннях.

Це означає, що за партійними списками, кожна з політичних сил має виступати окремо, за умови взаємної підтримки в засобах масової інформації й методах агітації.

Натомість в кожному мажоритарному окрузі, де чинники земляцтва, місцевих зв’язків, локальних особливостей, вимог та уподобань електорату безпосередньо впливають на остаточне рішення виборців, а фінансові та адміністративні можливості партії влади є досить-таки суттєвими, доцільно виставляти від об’єднаної опозиції одного, найбільш рейтингового, міцного, переконливого кандидата.

Саме на мажоритарних місцях, факт об’єднання опозиції в представленні нею одного кандидата, може суттєво допомогти виборцям визначити свій вибір, не зважаючи на далекі від джентльменських прийоми та методи партії влади.

Отже, для практичної реалізації виборчого плану об’єднаної опозиції, необхідно, не зволікаючи, організувати і провести широку кампанію об’єднавчих «круглих столів» на всіх рівнях роботи з виборцями, громадськими організаціями, засобами масової інформації.

Рух до спільної мети окремими колонами партійних списків і узгоджене впровадження спільного кандидата від опозиції по кожному мажоритарному округу – є, на мою думку, найраціональнішим вирішенням проблеми.

 

Віталій КОРЖ