Резонанс

Про зраду, брак фактів і відповідальність газети

«Не я зрадив Тимошенко, а вона мене!» – під таким заголовком в чернігівській газеті «Сіверщина» від 7 травня 2009 року на 13-тій сторінці було надруковано інтерв’ю Олексія Коржа, який нещодавно вийшов з ВО «Батьківщина», став членом партії ВО «Свобода», але продовжує залишатися депутатом Деснянської райради, обраним від БЮТ.

Передовсім, треба чітко зазначити, що у згаданій публікації, яку готував до друку Олександр Ясенчук і яка, як бачимо із заголовка, мала б розповісти читачам про зраду, що її буцімто вчинила голова БЮТ Ю. Тимошенко, не наведено жодних фактів на підтвердження оцього «…вона мене!».
Немає навіть натяків на щось подібне, хоча емоцій і переживань нашого героя, котрий, як сам каже, – «до ВО «Свобода» вирішив вступити, щоб бути корисним Україні» (тут і далі – підкреслення моє, В. К.).
Тобто, в БЮТ Олексій Корж не міг (чи не хотів?) бути корисним Україні…
Щоправда, це не перший його «вступ». Про попередніх два «вступи» О. Корж оповідає, як на певному етапі він спочатку розчарувався у В. Ющенку і, зрозумівши, що «Ю. Тимошенко… людина справ, а не слів, на той час ми стали потроху перетягуватися до неї. У серпні 2005 року я прийшов до міської партійної організації «Батьківщина» і запропонував свої послуги, тобто вступив до лав партії».
Отже, для певної категорії людей є досить природним перетягуватися до тих, хто сьогодні є більш популярним, щоб і собі виплисти на широкі води кар’єри. Але якщо людина вважає політичну партію не ідеологічним об’єднанням однодумців, а фінансовою корпорацією з надання послуг, у такого члена в цій партії не буде великої перспективи.
І тому цілком логічно, невдовзі, у нашого героя почалися проблеми, зокрема із… серцем. Як він сам розповідає в газеті, – «Серце у мене закалатало…» (це коли О. Корж, як він стверджує, не помітив ідеології в БЮТ) і «…у мене почало рватися серце» (це коли йому раптом ввижалася неіснуюча коаліція БЮТ з ПР).
Ну добре, нехай тоді йому ввижалося, закалатало і рвалося, – це вже в минулому. А як воно нині, чи зробив він висновки з власних безпідставних (якщо б не сказати – неадекватних) емоцій?
Виявляється, що О. Корж таки зробив досить своєрідні висновки й пішов ще далі у своїх інсинуаціях, зокрема стверджуючи: «Нині ситуація в БЮТ така: Тимошенко разом з Турчиновим, Вінським та іншими Фельдманами-Коломойськими, хлопцями, що не мають нічого українського ні в душі, ні в крові, зараз намагаються (…), щоб Юля дорвалася до найвищої влади».
Як бачимо, для повноти картини переконань цього «експерта» з питань національного аналізу структури душ і крові, не вистачає лише згадки про форму черепа ненависних йому осіб. Бо не лише з висновків про душу і кров, а й за формою черепа визначали нацисти приналежність чи невідповідність до арійської раси.
Гарну рекламу робить О. Корж для своїх колег зі «Свободи» пана Тягнибока. Особливо тоді, коли виступає таким собі «екстрасенсом-рентгенологом», який проникає у глибини намірів і поведінки пані лідера БЮТ та її колег по партії, а особливоїх думок та бажань, зокрема стверджуючи про Юлію Тимошенко таке:
«…у неї було бажання будь-якою ціною перемогти, потрапити на найвищу посаду і більше там отримати», «спочатку Юля була «прозорою», але потім, коли вона зрозуміла…», «…залишалася наступна сходинка, яку Юля хотіла взяти», «коли вона зрозуміла, що зможе отримати різними політичними методами…», «…вона вирішила стати президентом, хоч ця думка була в неї давно», «Я почав розуміти мету Тимошенко – переламати хребет Президенту. Що буде з Україною – їй начхати»(!), «…у Тимошенко немає української позиції (…), їй все до лампочки, головне – бути на гребені хвилі»…
Кожен має особисте право на маячню. Якщо, звичайно, ця маячня стосується особисто автора, а не інших осіб, про яких він розповідає у відверто образливій формі, вживаючи вирази, що виходять далеко за межі елементарної порядності.
Але коли цю маячню надрукувала чи не найбільша тиражна газета Чернігівщини, – це вже симптом! Вочевидь саме авторові та газеті було «начхати» на професійний обов’язок і відповідальність за друковане слово, якщо опублікували цей пасквіль, порушивши одразу два закони України – «Про інформацію» і «Про засоби масової інформації».
Не лише юристи, а й кожний грамотний журналіст скаже вам однозначно, що наведених висловлювань, які паплюжать честь і гідність кількох згаданих осіб,  цілої всеукраїнської організації та її політичної сили, цілком досить, щоб за образу честі й гідності подати позов до суду на газету, на автора матеріалу і на героя публікації й виграти справу.
Бо відповідачі будуть зобов’язані в суді надати переконливі докази, які повинні підтвердити опубліковану в газеті інформацію про те, що Ю. Тимошенко «вирішила…», що у неї саме така «була думка», що вона має на меті «переламати хребет Президенту», що їй «начхати на те, що буде з Україною», що у неї «немає української позиції» і т.д. і т.п., не кажучи вже про аналіз крові в нацистській інтерпретації…
І насправді, насправді варто подати до суду. І не лише в ім’я правди і справедливості, а й для припинення ланцюгової реакції брехні, яка в нинішніх плюралістично-безпардонних умовах брудної журналістики дає можливість особам нечистим на руку і совість поширювати дурниці й образи масовими тиражами, зокрема з посиланням на факт газетної публікації.
Публікації, в якій цілком конкретно, але абсолютно безпідставно вимазано брудом відомих в Україні й світі осіб. Я вже не кажу про те, що в середовищі порядних людей, за будь-яких політичних інтриг, прийнято дотримуватися шанобливого ставлення до жінки.
Чому на світі існує глупота? Тому що ті, хто її робить, цього не знають. Їм взагалі не хочеться докопуватися до істини, бо не мають такої потреби. Вони взагалі не потребують правди, бо не переживають ані докорів сумління, ані інтелектуальних сумнівів. Бо замість правди їм цілком вистачає так званих переконань.
Адже для «залізобетонних» переконань, які завжди можна поміняти на інші, ще більш «залізобетонні», цілком вистачає емоцій і примітивних вражень. Тоді як для торжества правди треба враховувати голос власної совісті. Не кожен і не завжди на це здатний.
Відоме французьке прислів’я – «Зраджують лише свої», має багато аспектів його трактування, але безсумнівним є одне: кожен іуда по суті є носієм глупоти.
Глупота, дурість, невігластво, примітивізм, поверховість думки у поєднанні із поспішними або заздалегідь злостивими висновками, хворобливе відношення до грошей тощо, призводять до гарячкових вчинків, легкої заміни одних переконань іншими, до ворожості щодо вчорашніх друзів і колег, від яких нині можна перетягуватися  до інших і запропонувати свої послуги.
При цьому всьому кожен зрадник намагається переконати оточення, що він завжди мав і надалі має рацію, що він ні в чому не винний, що винні інші особи…
Саме тому я, Віталій Корж, як член партії «Батьківщина» і власник прізвища, що його скомпрометував інший Корж своєю негідною поведінкою, почуваючись ображеним за себе, за моїх колег і за пані лідера нашої партії, вимагаю опублікувати цей матеріал за моїм підписом в найближчому числі газети «Сіверщина» на тій самій 13-тій сторінці.
Крім того, вимагаю вмістити у цьому ж числі газети вибачення за підписом головного редактора пана Чепурного, із запевненнями, що редакція щиро шкодує з приводу цього інциденту та зробить відповідні висновки.

Віталій Корж,
народний депутат України, фракція БЮТ

 

Повернення до списку...