Темп цивілізації

Темп цивілізації

Електронні гроші працюватимуть на Україну

 

Ще й сьогодні мало хто знає про значний внесок Українців у світовий цивілізаційний розвиток. Саме вихідці з України стояли у витоків створення світових брендів. Зокрема потужну міжнародну платіжну систему PayPal побудував киянин Макс Левчин. Певна річ, після еміграції в Америку.

Відомим соратником Стіва Джобса був інший американець українського походження - Стівен Возняк. Колишній киянин Василь Леонтьєв розробив і впровадив в США систему планування міжгалузевих балансів, за що отримав Нобелівську премію з економіки.

 

Звичайно, маємо гордитися своїми земляками. Але ж мусимо подбати про те, як створити прийнятні умови для розвитку високих технологій в самій Україні, щоб не запозичувати згодом, власне, «українські ідеї», не працювати інтелектуально та фінансово на добробут і статки інших держав.  

У світі загальний обсяг електронних платежів сягнув вже 1 трлн доларів на рік, за кілька років прогнозують - 10 трлн. Розвинута інфраструктура у західних країнах, звичка громадян розраховуватись безготівковими коштами, доступ до швидкісного Інтернету та інші важелі, сприяють поширенню новітніх платіжних інструментів. Україна досі не може похизуватися подібними перевагами. Та українці вже почали звертатись до зручних електронних сервісів, які дозволяють здійснювати онлайн-платежі миттєво, анонімно, без додаткового відкриття рахунків у банках.

Визнаємо відверто: в нашій країні, попри споживацький попит, існують системні проблеми та бар’єри, що гальмують розвиток інформаційних та комунікаційних технологій, у розробників мізерні шанси реалізувати сміливі ідеї, інновації, проекти.

Натомість, в Україні без жодних перешкод засновуються різноманітні фінансові піраміди, на кшталт МММ. Працюють компанії, які нібито мають відношення до новітніх технологій, але з правової точки зору вони більше нагадують сумнівні структури – без жодних гарантій для українських користувачів, без «зайвих» зобов’язань.  

Українці ризикують власними грошима, вкладаючи їх у непевні структури, державні керманичі закривають на це очі, доки не отримають проблему, а мільйонні прибутки від впровадження нових систем грошових переказів та платіжних систем, подібних до PayPal, мабуть, українському бюджету не потрібні.

Лише один приклад: минулого року українські заробітчани переказали на Батьківщину понад 7 млрд. євро, залишивши у вигляді комісійних відсотків мільйони євро зарубіжним компаніям та бюджетам інших держав.

Склалася неприпустима, просто дика ситуація: в Україні мільйони доларів нелегально заробляють на електронних платежах такі компанії, які жодної копійки не віддають до нашого бюджету. І чомусь всіх влаштовує ця, створена самими ж українськими керманичами, викривлена реальність. Сарказм з надто гірким присмаком.   

Спробуємо провести системну дискусію, проаналізувати всі складові проблеми та знайти вихід з замкненого кола, розірвати його. Влада – на законодавчому та виконавчому рівні - має створити такі умови, в яких українським та міжнародним компаніям буде вигідно працювати, запроваджувати нові технології і легально сплачувати кошти до бюджету.

Натомість, чиновники лише констатують: понад 2,5 мільярди гривень щорічно обертається в нелегальних системах, що оперують електронними грошима. Бюджет не отримує мільйони гривень податків, які мали би піти на соціальні виплати пенсіонерам, студентам, вчителям. Податківці обіцяють викривати нелегальний обіг та структури, причетні до цього.

Але ж діяти потрібно не лише в режимі «гасіння пожежі». Потрібна системна стратегія – на користь суспільству, представникам легального бізнесу, іноваторам та розробникам нових технологій.  

Україна поступово інтегрується у глобальні процеси, які торкаються розвитку та розповсюдження цифрових технологій у сфері фінансів. У недалекому майбутньому такі способи оплати, як платіжні картки, нові види електронних і мобільних, безконтактних платежів, електронні гроші та інші стануть пріоритетними видами розрахунків.

І це відбуватиметься незалежно від того, чи є в країні сприятлива державна економічна політика, в тому числі й фіскальна, чи достатньо врегульована законодавча база, чи відповідає вона міжнародним стандартам.  Різниця лише в тому, що інтеграція у світовий простір онлайн-платежів може відбуватися на основі продуманої державної стратегії, або ж навпаки, всупереч загальновизнаним стандартам та інтересам пересічних українців – за інерцією.

Стрімкий розвиток безготівкових платежів на основі новітніх технологій спостерігається у більшості країн світу. Саме інновації у телекомунікаційній та фінансовій сфері є глобальним викликом та рушійною силою, вони спонукають уряди та парламенти більшості держав постійно удосконалювати правові засади, вводити нові поняття, та регламентувати діяльність, пов’язану з такими інноваціями. Україна має йти тим самим шляхом, якщо не хоче залишитись навіть не на узбіччі науково-технічного прогресу, а на його звалищі.       

В нашій країні вже близько 15 мільйонів громадян користуються Інтернетом. Потенційно всі вони можуть бути користувачами різноманітних онлайн-сервісів. Значна частина з пропонованих технологій, дійсно, варта уваги – вони дозволяють здійснювати електронні, мобільні чи безконтактні платежі за товари та послуги, в тому числі поширені (за мобільний зв’язок, комунальні платежі, послуги інтернет-зв’язку, оплата товарів в інтернет-магазинах та інше).

Це зручно - треба лише натиснути комбінацію клавіш на мобільному телефоні чи в комп’ютері і все, людина має квитанцію про оплату. Кошти одержувачу, зазвичай, надходять миттєво. І не треба нікуди ходити, шукати касу банку, чи пошту. Зрозуміло, що за новими універсальними технологіями майбутнє. Та майбутнє в українських «віртуальних реаліях» не безхмарне, даруйте за каламбур.

 Добре, коли людина обрала надійну платіжну систему – українську чи міжнародну, добре, коли ця система працює у легальному правовому полі і відповідає всім вимогам міжнародного права. Тоді й гроші захищені, і держава, і громада отримують користь від такої діяльності. А якщо компанія існує лише… віртуально?

Нажаль, в Україні недостатньо регламентована діяльність, яка торкається обігу «цифрових», електронних грошей. Тобто прийнято Закон «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», але немає закону, який розтлумачив би поняття «електронні гроші». Немає навіть єдиного визначення, що вважати електронними грошима.

Як має здійснюватися їх випуск та погашення? Якщо йдеться про запис на електронному носії щодо суми коштів у того чи іншого власника на його особистому рахунку, яким чином має бути захищена ця інформація? У чому полягає роль держави, яка мусить контролювати загальний обіг грошової маси? Питань безліч. Ми - унікальна європейська країна, де електронними платежами займається хто завгодно. В Євросоюзі, наприклад, електронні гроші визнані платіжним засобом, їх випуск та обіг прописаний у законодавстві, визначені й межі повноважень контролюючих інстанцій.

У нас же діє лише постанова НБУ щодо діяльності, пов’язаної з випуском електронних грошей. Згідно з її визначенням, електронні гроші – це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовими зобов’язаннями емітента. Даруйте, одна постанова не здатна навести лад, відповісти на всі питання.

Ми бачимо це, бо починаються навіть відверті спекуляції: останнім часом доводиться читати у пресі навіть про те, що начебто електронні гроші взагалі… заборонені в Україні. Здоровий глузд підказує, що це ганебні інсинуації.

З іншого боку, держава опікується лише податковими перевірками, тож, дає підстави для перекручень та хибних тлумачень. А «благі» наміри податківців - відстежувати нелегальний обіг коштів в незареєстрованих електронних платіжних сервісах - викликають більше занепокоєння. Боротися можна з компаніями, які існують, а не з фантомами.

Чергові спроби назбирати більше грошей до бюджету ризикують обернутися наступом на українських підприємців. Тих, які легально зареєстровані та звітують до ДПА. А нелегали, як це було вже не один рік, уникнуть відповідальності.

Улюблені методи наших можновладців  – карати та забороняти – не самодостатні. Треба вести відкритий діалог, надавати відповідні роз’яснення пересічним громадянам та підприємцям, приймати такі законодавчі ініціативи, які спонукали би здорову конкуренцію та розвиток електронних платежів у відповідності до визнаних світових стандартів.

Відсутність законодавчих новел у цій царині не дозволяє чітко визначити права та обов’язки всіх учасників процесу: які функції мають бути у регулюючих та контролюючих органів? які гарантії мають надавати клієнтам власники платіжних систем?

Дивна річ, у парламенті вже не один місяць припадають пилом законопроекти, які безпосередньо торкаються цих питань і пропонують внести зміни до низки діючих законів («Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та ін). Не прийнято і закон про електронну комерцію, хоча до ВР було подано декілька його варіантів.  

Якби парламентська більшість дала собі клопіт дійти до цих документів, не знадобилися б ніякі репресивні заходи: кожен підприємець чітко розумів би, яка діяльність платіжних сервісів не відповідає законодавству і просто не укладав би угод з сумнівними компаніями.  

Створюючи правове підґрунтя для розвитку системно значущих платіжних систем, безпечних та надійних, законодавець забезпечить засадничі принципи стабільного, прогнозованого розвитку вітчизняної економіки.  

Аналітики звертають увагу, що саме нові платіжні інструменти, такі як легальні електронні гроші сприяють зростанню ВВП, пришвидшенню темпів економічного розвитку країн, а також – детінізації, оздоровленню економіки.  

Держава має заохочувати розвиток новітніх інформаційних технологій, сервісів онлайн-платежів. Для чого варто підтримувати інноваційні проекти, як в межах наукових установ, так і в професійному середовищі. Є необхідність на законодавчому рівні надати поштовх цим процесам, подивитись на інтелектуальний потенціал як на майбутній капітал нації і запропонувати інноваторам певні преференції.

Необхідно розробляти нові навчальні програми у вишах, українські проекти у цій галузі повинні отримати державну підтримку і шанс бути застосованими на практиці. Потрібно створювати нові робочі місця у цьому стрімко зростаючому секторі і відшукати талановитих розробників перспективних технологій.

Бо поки що не всі генії покинули Україну. Отож треба створити для них відповідні умови, щоб їм було цікаво у своїй державі. Лише тоді, на ґрунті нових технологій, буде розроблено і впроваджено потужні системи та корпорації зі світовими іменами.

 

Віталій Корж

народний депутат України