Треба просто дати людям можливість самим заробити на себе

Інтерв’ю з приводу

 

Віталій Корж: «Треба просто дати людям можливість самим заробити на себе».

 

Приводом для розмови з народним депутатом України стала його особиста бібліотека, кількість книжок в якій вже вийшла за межі можливостей його житлової площі…

 

– Віталію Терентійовичу, після того, як Ви вивезли й подарували тисячі книжок бібліотекам Чернігівщини, Ваша бібліотека вже мабуть увійшла в раціональні рамки?

– Щоразу їдучи на мій виборчий округ, везу повний багажник книжок і дарую моїм землякам-чернігівцям. А щодо упорядкування моєї домашньої  бібліотеки, то воно спонукало мене серйозно взятися за вивчення Біблії, книжок з історії релігій, зокрема східних та їх порівняння з православ’ям.

Не відмовляюся й від сучасних авторів. На одному диханні «проковтнув» Ліну Костенко, потім трохи вдався до зачіпної стилістики Оксани Забужко, але, з прочитаного останнім часом, найбільше враження справив «Чорний ворон» Василя Шкляра…

Ось я читаю книги про буддизм. Головна ідея цього вчення – вчитися, постійно працювати над самовдосконаленням; спокійно і розумно проживати кожен день, раціонально організовувати життя. І, мабуть, не випадково, що саме індійські корпорації стали провідними в розробці комп’ютерних програм.

– А українські корпорації?

– Нічого не можна створити на рівному місці. Творчість – це прерогатива вільних людей. Двадцять років мандрування по пустелі української «незалежності» ще не звільнило українців від внутрішнього рабства й усвідомлення залежності.

Наших окремих талановитих молодих людей продовжують поглинати світові авторитетні компанії. Днями вилетіла до Каліфорнії зовсім молода сім’я, якій запропоновано дорогий контракт в сфері комп’ютерних технологій на три роки.

Але це винятки. На загал психологія українців продовжує залишатися інфікованою північно-східним вірусом. Немало боягузів і лизоблюдів, які бояться можновладців й водночас обожнюють «сильну руку»: як не Сталін, то Ющенко чи Янукович – хтось має бути, щоб вирішував проблеми громадян «зверху».

Це архаїчний порядок вирішення проблем, який залишився у нас ще з совєцьких часів. Але, як відомо, з самоприниження Нації не може вирости масовий патріотизм і самоповага…

– Чи ці тенденції можна все-таки якось змінити?

– Будь-що змінити може лише потужна воля небайдужого народу. Поки що наш народ спокійно сприймає втрату Севастополя, а за ним – Криму й втрату нашого авторитету у міжнародному співтоваристві. Є загроза втрати нашої газотранспортної системи і навіть нашої землі.

– Здавалося б, ці реальні загрози мали б спонукати до об’єднання політиків на платформі національно-патріотичних переконань?

– Проте, як бачимо, в системі управління державою нині панують не патріотичні, а олігархічні й проросійські переконання.

Конституцію – втрачено, судочинство – втрачено, довіру до Президента,  Верховної Ради і Кабінету Міністрів – втрачено. Ті, хто мали на меті створити в Україні безлад і розчарування громадян, багато чого вже досягли.

– Але ж БЮТ нещодавно мав можливість багато що змінити на краще…

– Нажаль, нашій політичній силі також не вдалося консолідуватись для активного, позитивного впливу на суспільно-політичні процеси. Тим паче, що нікуди правди діти: третина громадян України – це «противсіхи».

Це ті, кому байдуже, що буде далі.

Це ті, хто не хоче розуміти реальності й не хоче брати на себе жодної відповідальності за долю Батьківщини.

Як на мене, кожен громадянин України повинен пам’ятати і чітко дотримуватися настанов Бруно Ясенського, що давно стали афоризмом: «Не бійся ворогів – вони лише можуть тебе вбити, не бійся друзів – вони лише можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але лише з їх мовчазної згоди на землі  відбуваються убивства і зради».

– А що, на Вашу думку, має бути приоритетним в піднесенні суспільної активності й ініціативи громадян?

– Практично кожна людина є творчою і здатна творити. Але для творчої самореалізації необхідно створити умови. Впродовж минулих двох десятків років з’явилось зовсім нове покоління, проте досі громадяни України не отримали прав, щоб реалізувати свої ініціативи, підприємництво, ідеї та творчі нахили.

Навпаки, в умовах численних обмежень, люди замикаються в собі, зосереджуючи свою увагу на вирішенні проблем власного побуту.

Умови створено лише для тих, чиї статки вже обчислюються мільярдами. Тоді як десятки тисяч дрібних і середніх підприємств припинили свою діяльність в умовах тиску, наїздів, відвертого рекету й хабарництва.

– Перепрошую, Віталію Терентійовичу, а що зробили Ви особисто, щоб цього не було?

– В команді моїх помічників давно відстежували неоднозначні й подекуди суперечливі процеси, що відбувалися в суспільстві, у політикумі, зокрема й в нашій політичній силі. Ще тоді, ми помітили що на тлі певної постпомаранчевої ейфорії, БЮТ, як організаційний рух у суспільстві, почав втрачати авторитет.

І тому на початку 2009 року нами були розроблені конкретні пропозиції щодо позитивної реорганізації БЮТ.

Од квітня 2009 року я кілька разів наполегливо намагався привернути увагу колег, керівництва партії та фракції до необхідності впровадження цих пропозицій в організаційно-партійній, політико-законодавчій та політико-господарчій діяльності, причому, з перенесенням акцентів усієї роботи (зокрема й кадрової) на низові ланки.

Реорганізація дала б можливість підняти активність прогресивної частини населення і, завдяки перемозі на президентських виборах, уникнути розвитку багатьох антиукраїнських тенденцій, що спостерігаємо нині, а натомість стати на шлях справжньої позитивної трансформації суспільства.

Нагадаю лише про програму «Український прорив». Дванадцять напрямків цієї програми могли стати реальним підґрунтям для реального піднесення економіки України і виведення її на сучасний європейський рівень. Проте її розвиток і впровадження було заблоковано, причому, не без участі тодішнього президента Ющенка.

– Ви наголосили, що однією з причин нинішнього стану справ в Україні є архаїчний совєцький порядок вирішення проблем громадян «зверху».

– Одна відома політична сила, яка на всіх рівнях влади нині поставила своїх людей (так званих «смотрящіх») і наводить відповідні «порядки», фактично підім’яла місцеве самоврядування під себе, зробивши його елементом президентської вертикалі й відповідної фінансової піраміди.

Я абсолютно переконаний, що значну частину нової вартості й прибутку, створених працею робітників, селян та інтелігенції, необхідно залишати на місцевому рівні. Без цього немає сенсу говорити про місцеве самоврядування і про поліпшення життя за рахунок піднесення ділової активності громадян.

До речі, у тих пропозиціях, про які я вже згадував, ми запропонували встановити для всіх суб’єктів господарювання одну податкову норму відрахувань від обсягу реалізації: 10% – в державний бюджет і 10% – в місцевий, а все інше залишати в розпорядженні колективу підприємства.

У такому разі, ніхто ні в кого нічого не просив би, натомість розвиток місцевої ініціативи збагатив би всіх.

– Але ж фактом є, що нинішня влада Партії регіонів мобілізувавши фінансові ресурси на всіх рівнях, таки демонструє певні успіхи у будівництві, промисловості, комунальному господарстві…

– Не будьмо наївними! Мобілізувавши фінансові ресурси на всіх рівнях, ще й набравши міжнародних кредитів, а головне – за наш рахунок, за рахунок підняття цін на товари масового попиту, нинішня владна команда піклується, передусім, про себе та про задоволення потреб своїх закордонних колег і партнерів на північному сході.

Невдовзі у журналі «Форбс» буде опубліковано список українських мільярдерів і тоді побачите наскільки виросли їх статки. Для них не було і немає жодної кризи, тоді як пересічні громадяни України ось вже двадцять перший рік живуть в умовах кризи.

Нещодавно В. Янукович у черговий раз наголошував на необхідності піклування про малозабезпечених шляхом «виділення» додаткових коштів.

Проте добре відомо, що замість того, щоб «виділяти з барського плеча», треба просто дати людям можливість самим заробити на себе.

Бо якщо навіть їм не допомагати, а хоча б не заважати, вони самі здатні створити собі робочі місця й піднятися з колін бідності. Досвід сусідньої Польщі дає прекрасний приклад використання місцевої ініціативи у господарюванні й самоврядуванні.

– Щоб піднятися на сучасний рівень розвитку треба впроваджувати немало новацій…

– Отож бо: новації беруться зі світлої голови! Але щоб зі світлих голів з’явилися нові відкриття, винаходи та хоч би прості раціоналізаторські пропозиції, треба щоб в Україні було поставлено певну організаційну систему, яка заохочує і стимулює творче думання.

Натомість у нас навколо повно професорів та академіків, але не дуже є вчених і їх творчої продукції. Відповідно й освіта, де цих професорів і академіків вистачає, не орієнтована на розвиток творчого мислення.

Бо освіта тоді буде продуктивною, коли ґрунтуватиметься на патріотичному усвідомленні відповідальності громадян за долю України, спиратиметься на досконале фізичне і моральне виховання молоді.

Як на мене, оце лише надає надію – наша молодь, яка вже побачила світ і не хоче жити у царстві брехні.

Розмову записав
Євген ҐОЛИБАРД