Радісне свято живої пам’яті

Позапленарна подія

 Радісне свято живої пам’яті

 

Вже давно, починаючи з перших років незалежності України, так склалося, що моя благодійна діяльність відбувалась переважно у сфері культури. Серед іншого, я брав участь у діяльності Міжнародного Благодійного Фонду «Українська хата». А щоб ця участь, зокрема фінансова допомога була активнішою, відкрив філію Фонду в Шевченківському районі Києва.

Їздив тоді по рідній Чернігівщині, брав участь в організації мистецьких свят під гаслом «Горнусь до тебе, рідний краю!», возив по містах і селах Сіверщини артистів, забезпечував їм транспорт, харчування, проживання. Часом у тематичних імпрезах брав участь наш славний Левко Лук’яненко.

Допомагав також в організації концертних виступів столичних творчих колективів, зокрема відомого хору «Дарничанка», вечірніх зустрічей з відомими діячами мистецтва.

Саме тоді зав’язалися приятельські стосунки між моєю сім’єю і родиною Дмитра Омеляновича Луценка. Багато цікавих моментів подарував нам цей відомий український поет, добрий сердечний чоловік.

Яскраво і виразно я пригадав про наші зустрічі з поетом і його вірною дружиною Тамарою Іванівною, коли входив до урочисто і весело прикрашеної київської школи № 197, яка 14-тий рік поспіль носить ім’я поета і святкує 90 річницю від дня його народження..

Мене радо привітала директор школи, ясноволоса і енергійна Світлана Василівна Куца й запросила до шкільного музею Д. О. Луценка, де я одразу розкрив обійми для сяючої своєю лагідною усмішкою Тамари Іванівни Луценко.

Головне дійство свята, підготовлене учнями і педагогами школи, розпочалося у переповненій глядачами просторій конференц-залі, якій можуть позаздрити  багато культурно-освітніх закладів столиці.

Під час імпрези, що відбувалася на тлі величезного панно з фотографією Д. О. Луценка, глядачі почули багато добрих слів про поета, який теплом, натхненням і любов’ю продовжує наповнювати наші серця.

Із великою увагою слухали запис голосу поета, коли він читав свій вірш «А мати ходить на курган», згадали його чудові твори, які вже стали народними піснями: «Києве мій», «Сивина», «Мамина вишня», «Осіннє золото» та багато інших.

Дівочі хороводи, хори, сольні й ансамблеві виступи декламаторів, співаків, самодіяльних і професійних артистів у вокальних, танцювальних і спортивних номерах великої програми свята змогли задовольнити найвибагливішу авдиторію.

Додали шарму й виступи відомих в Україні й світі особистостей, котрі радували присутніх поетичним словом ювіляра, власними творами, квітами, подарунками.

Зокрема цікавим і поетичним був виступ відомого політика Олександра Мороза, який подарував школі низку книжок і зазначив: «Дмитро Луценко – це криниця, з якої завжди можна напитися чистої води».

Нажаль, я не міг бути до кінця на цьому чудовому святі. Вже й так перевищив ліміт часу, що його дали мені колеги по фракції, коли прямо під час пленарного засідання мав їхати на ці урочистості, а отже «сидів, як на голках».

Тому, майже одразу після душевного виступу Наталії Пазенко – заступника голови держадміністрації Святошинського району, я вийшов перед залою з моїми книжками і представив їх повний освітньо-виховний асортимент.

Бо свято-святом, воно коротке й швидко проходить. А все краще – що ми можемо зробити впродовж нашої довгої буденності – це передати дітям знання, які убережуть їх від помилок і тяжких переживань небажаних наслідків власної глупоти.

Саме такі книжки, книжки-повчання і книжки-попередження я передав школі з надією, що вони знайдуть тут вдячних і розсудливих читачів.

Віталій Корж