Коли, нарешті, виконаємо Заповіт нашого Пророка?

Сумне свято

 

Коли, нарешті, виконаємо Заповіт нашого Пророка?

 

Впродовж понад сорока років я не можу спокійно переживати це сумне свято – 9 березня – чергову річницю від дня народження Т. Г. Шевченка.

 

Із самого ранку прислухаюсь, що скажуть по радіо, на різних телеканалах, чим відрізнятиметься зміст телефонних і нетелефонних розмов…

І кожної річниці цього дня я жодного разу не пропустив нагоди покласти живі квіти до пам’ятника нашому Національному Генію. Особливо полюбляю це робити без розголосу й без великої компанії. Бо тут є над чим подумати на самоті…

Буває приємним зустріти цього дня біля пам’ятника когось з однодумців, хто за покликом душі також завітав до Пророка зі щирим серцем, сповненим любові до України. Адже Кобзар – це найбільш яскравий, суттєвий, близький і зрозумілий нам символ України.

 

«Поховайте та вставайте, кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю волю окропіте!»

 

Нажаль, більшість Українців не лише не виконала, а навіть не хоче зрозуміти цих двох простих рядків славнозвісного Заповіту. Адже Тарас Григорович, звертаючись до наступних поколінь, до всіх нас, чітко заповідає, що маємо робити.

«Поховайте», – каже він, – поховайте мене й залишіть мене у спокої, не робіть з мене ідола, а краще робіть свою справу: «вставайте, кайдани порвіте»…

Чи ми вже всі встали? Чи ми порвали кайдани переляку і самоприниження, кайдани боягузтва і невігластва, кайдани дитячої наївності й марновірства? Та ще й замішаного цього всього на брехні, лінощах і злостивості…

Чи може корупцію нам в Україну привезли з іншої планети? Чи це не Українці так гаряче, із завидним ентузіазмом беруть участь в корупції?

От нині в Україні закривають українські школи… Закривають, бо всім добре відомо, що батьки-Українці не здатні захистити свої права і права своїх дітей.

І це стосується не лише шкіл. Бо Українці не вважають українські школи, українські шахти і заводи, українські парки, степи, озера і шельфи своїми.

Українці, у значній своїй масі, не здатні захистити ані себе, ані свою Батьківщину, ані її незалежність від чужої, антиукраїнської, вражої волі.

Шевченкові слова – «…вражою злою кров’ю волю окропіте!» – це перенесений на конкретику сьогодення переспів зі Святого Письма, коли Бог, згідно з Його десятьма Заповідями, навчав, якими жертвами необхідно зміцнювати волю народу для набуття власної гідності (див. Вих. 24, 3-8).

Саме для зміцнення сили народу, Бог через Мойсея впродовж сорока років водив його по пустелі, випробовував і зміцнював його характер у боротьбі, бо лише у боротьбі бачив вихід із самоприниження і переляканості…

Мої роздуми перервав наш славний співець шевченкового слова Анатолій Паламаренко, який раптом з’явився біля пам’ятника. Ми радо й щиро привітались і довго стояли мовчки перед високим постаментом, думаючи про те саме.

Мало, дуже мало в Україні сміливих, свідомих і патріотичних Українців, які здатні порвати власні «кайдани» і вражою злою кров’ю окропити волю і справжню, а не віртуальну незалежність України.

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 

(фоторепортаж з місця події)