Право вибору і відповідальність за вибір

Ментальність

 

Право вибору і відповідальність за вибір

 

Наше традиційне українське гасло – «Свій до свого по своє!» – досі ще чекає на патріотичне усвідомлення нинішніми громадянами. Бо ось свій прийшов до своїх щоб допомогти їм піднятися з колін, та не всі свої хочуть признати його своїм.

 

Нині громадяни України поділені на своїх і не своїх, на «наших» і «не наших», на тих, хто легко купується за кілограм гречки та пляшку олії (відповідно віддячуючи «благодійнику» своїм голосом на чергових виборах) і тих, хто насправді розуміє, що так далі жити не можна.  

Бо не можна добре жити в такій державі, де посадові особи багатіють, а пересічні громадяни знову мусять стояти у черзі за милістю чиновника.

У селі Старий Білоус Чернігівського району, де в неділю мають відбутися вибори до районної Ради, попри наявність кількох кандидатур, такий поділ визначився цілком чітко.

 (натиснути для збільшення)

Частина мешканців активно підтримує свого односельця, члена партії «Батьківщина» Володимира Шпака, інші мають намір голосувати за Наталію Романову, яка донедавна була на вершині – очолювала Чернігівську обласну Раду, але на чергових виборах до облради не була обрана і тепер хоче потрапити хоча б на районний рівень.

Я приїхав у це село, бо за дорученням нашої фракції відповідаю за виборчий округ, до якого, поряд із Чернігівським, входять також Городнянський та Ріпкинський райони, а отже маю допомагати вирішувати проблеми.

 (натиснути для збільшення)

У даному разі ніякої проблеми начебто й не було. Бо що може бути крім того, що мешканці села самі мають визначитись й обрати того, хто на їхню думку є вартим більшої довіри. Тому й не збирався агітувати селян на користь когось з кандидатів, зокрема й тому, що відчуваю себе депутатом народним, а не лише депутатом прихильників партії «Батьківщина».

У кожному разі, коли до мене звертаються виборці з Луганська чи Маріуполя, я не «відфутболюю» їх до регіоналів, яких вони обирали, а намагаюся допомогти громадянам, не питаючи про їх партійну приналежність чи політичні уподобання.

Отож і тут мене більше цікавили настрої селян і психологічна атмосфера в якій громадяни визначають, кому з кандидатів надати перевагу.

Привітавшись з Володимиром Андрійовичем і Наталією Андріївною та переговоривши з кожним із них, я спокійно всівся у затишному й теплому залі сільського клубу, із зацікавленістю спостерігаючи за розвитком подій.

Зрештою, зміст імпрези і її радісно-оптимістичний дух одразу визначився у виступах депутатів, котрі представляють партію «Батьківщина» у Чернігівській обласній, міській та районних Радах. Згуртована команда однопартійців одразу поставила справу прозоро і чітко: ось ми пропонуємо обрати нашого давнього колегу по роботі Володимира Шпака і беремося відповідати за його діяльність перед вами, а отже й вимагати від нього.

Треба зазначити, що кандидат вартий того: Володимир Андрійович закінчив Київську політехніку, інженер-електрик, жив і працював у Чернігові. На початку 1990-х створив свою справу – виготовлення пакувальних матеріалів та торгівля.

Пройшов складні випробування в умовах тиску з боку корумпованої влади, добре знає інженерні, економічні та юридичні умови господарювання, активно бореться за дотримання конституційних прав громадян, зокрема підприємців.

Саме тому на київському Майдані у грудні 2010 року був одним із активних учасників протесту, котрі виступили проти грабіжницького Податкового кодексу. Проте головним у біографії пана Володимира був вибір, який він зробив на користь мешканців саме цього села Старий Білоус.

Здавалося б, навіщо йому, успішному підприємцю, мешканцю великого обласного центру, переїздити у село і переносити сюди свій бізнес?

Але він вчинив нетипово і найперше вивчив ситуацію на місці: гуляє без людських рук земля, давно зруйновано будівлі та техніку колишнього колгоспу, безробіття стало нормою, так само, як розбещення і деморалізація молоді, дошкуляють проблеми електро- та водопостачання.

Роботи – непочатий край. Його перші розрахунки показали, що невдовзі тут можна створити перших 50 робочих місць.

Відремонтував будиночок, що дістався йому після померлих близьких і вже 11 травня 2010 року став мешканцем села.

І тому Володимир Шпак, ставши перед громадою у сільському клубі, спокійно і доброзичливо сказав:

«Чи ви мене оберете, чи ні, я все одно віддаватиму свої сили на те, щоб разом із вами будувати нормальне, цивілізоване життя у цьому селі, бо й я тут живу з моєю родиною серед вас.

 (натиснути для збільшення)

І звичайно, буде краще, якщо наш спільний голос представлятиму я, як один з вас та ще й знаючи всю ту «кухню» у верхах області й столиці».

Тим часом «група підтримки» іншого кандидата спробувала розігрівати атмосферу залу в іншому напрямку. Перед вели кілька жіночок старшого віку, які вочевидь заздалегідь розподілили обов’язки і тепер влаштували для пана Володимира перехресний допит із гострих питань.

Вони мало слухали і зовсім не зважали на чіткі відповіді кандидата, а виступаючи під відомим гаслом «Всі вони там однакові!», зачепили й моє ім’я.

Отож довелося і мені встати, взяти до рук одну з книжок, що привіз для місцевої бібліотеки і звернутися до присутніх такими словами:

«Ось читайте на обкладинці: Віталій Корж. Не по словах, по справах пізнаєте їх. У цей заголовок книжки винесено не мої слова. Ці слова вимовив наш великий Вчитель – Ісус Христос. Така є Божа правда.

Тому можете не звертати уваги на обіцянки кандидатів. Але зверніть увагу на те, що вони конкретно вже зробили для вас. Як на мене, якщо у вашій громаді вже знайшовся грамотний, сучасно мислячий чоловік, який переїхав до вас, щоб разом із вами робити спільну справу, то це треба лише вітати, а не намагатися його принизити.

Зрештою, пора вам вже й на себе самих подивитися, шановні земляки.

 (натиснути для збільшення)

Бо хто як не ви, повіривши лукавим словам, проголосували за прихід нинішньої влади або й зовсім – «проти всіх», тобто проти самих себе. Тепер маєте, те що знаєте…

Отака вона ментальність значної частини громадян, які своїми голосами приводять до влади тих, кого потім лають за корупцію, брехню і невміння керувати державою на багатих родючих землях.

Сьогоднішня владна верхівка виділяє з бюджету на місцеве самоврядування лише 6 відсотків!

А ви мабуть пам’ятаєте, як Юлія Тимошенко збирала сільських голів з усієї України і мала намір довести фінансування на місцевому рівні до 60 відсотків. Бо саме на цьому місцевому рівні проходить життя людей і створюється основа бюджету країни. Але ви обрали те, що ви обрали. Тому давайте не по словах, а по справах…»

Гучні оплески, якими зала відповіла на ці слова, були для мене приємною несподіванкою.

З усього побаченого і почутого я можу зробити висновок, що громадяни поступово починають усвідомлювати власну відповідальність за наслідки свого вибору.

Віталій КОРЖ,

народний депутат України