ЦІНА ТВОГО ВИБОРУ

Право і ліво

ЦІНА ТВОГО ВИБОРУ

або Яке обличчя держави оберемо?

Президент країни – це не лише найвища посадова особа в державі, це обличчя держави і її народу. Яким буде наш президент і яким його сприйматимуть у світі, такою буде й світова думка про нас з вами.

Бо в світі всі давно знають: кожен народ обирає на цю відповідальну посаду найкращу, найпатріотичнішу, найерудованішу, найрозумнішу особу держави.

Нинішня суспільно-політична ситуація в Україні перед другим туром виборів президента нагадує нам події з листопада 2004 року.

Ситуація подібна, але в деяких важливих фрагментах – з точністю до навпаки, а водночас із майже анекдотичним розвитком у перспективу.

Бо анекдотичними є розкидані в центрі столиці сині намети так званих «регіоналів», які знову піднімають гасла свого антиукраїнсько-проросійського донецького сепаратизму.

Намети є, але навіщо вони!? Сенс цієї «наметної» демонстрації ідіотизму не можуть пояснити ані самі «наметники», ані їх «лідери».

Хоча ми добре бачимо, як впродовж п’яти років й донині ці «лідери» демонструють патологічну ненависть до всього українського, до нашої державної незалежності й до чесних людей, котрі в 2004 році під помаранчевими знаменами повстали проти фальсифікацій, організованих цими самими донецькими «лідерами».

Сотні тисяч голосів на Майдані Незалежності, скандуючи на весь світ «Ющенко! Ющенко!...», палали серцями в солідарному пориві на захист правди і справедливості під простими і всім зрозумілими гаслами: «Бандитам – тюрми!» і «Ні – брехні!».

Чесним людям тоді не Ющенко був потрібен, а правда і справедливість в їх власній незалежній державі. Бо тоді чесні громадяни України цілком чітко усвідомили собі загрозу, яку несе для України «донецький пацанат».

Помаранчева Революція, як переконливий вияв рішучості мільйонів чесних людей в Україні у боротьбі за чесний вибір, знайшла схвалення по всьому світі.

На хвилі цього всесвітнього схвалення значно піднявся міжнародний авторитет нашої Держави, Українського Народу, надавши громадянину Ющенку унікальний кредит довіри, що супроводжувався авансом симпатії й співчуттям мільйонів людей з приводу його отруєння (як тоді нам казали, а ми цьому вірили)…

Нині я згадую, як у середині 1950-х років, коли після смерті «вождя народів», у розпал «хрущовської відлиги» з’явилися перші натяки на демократію, тоді дуже популярною була фраза з вірша, присвяченого культу особи: «Ми так Вам вєрілі, родной товаріщ Сталін, как можєт бить нє вєрілі сєбє!».

Кредит довіри до Віктора Ющенка був настільки унікальним, що й досі, у 2010 році, близько 5 % виборців, що віддали йому свої голоси у першому турі, хотіли б йому вірити, не зважаючи на всі його злочини проти України і Українського Народу.

Бо не обтічна лексика і патріотична риторика, яка заколисує деяких наївних націонал-патріотів, а конкретні справи громадянина Ющенка переконливо свідчать про злочинний характер його діяльності на посаді президента України.

Для тих, хто забув, нагадаю лише деякі з багатьох його злочинів.

Йдучи на найвищу посаду в державі, В. Ющенко пообіцяв реалізувати свою програму з гарною назвою «Десять кроків назустріч людям». Скільки кроків впродовж п’яти років він зробив насправді? Жодного!

Замість здійснення обіцянки «Бандитам – тюрми!», він увійшов у тісний контакт з олігархами і надав їм майже необмежені повноваження.

У серпні 2005-го, виступаючи на Майдані під час свята Незалежності України, назвав Кабмін під керівництвом Ю. Тимошенко найкращим Урядом за всю новітню історію України, а вже через два тижні раптово знімає її з посади без жодних пояснень і підписує з Януковичем сумнозвісний «меморандум», який журналісти одразу назвали «пактом Молотова-Ріббентропа» і «зрадою Майдану».

Зрада набуває реальних рис, коли в Москві в ніч на 4 січня 2006 року, за сприяння В. Ющенка і за участю призначеного ним прем’єр-міністра Єханурова, підписується міждержавна газова угода, за якою ціна російського газу для України безпідставно збільшується майже втроє.

Водночас, Ющенко створює сумнозвісне «РосУкрЕнерго» з фірташевською посередницькою конторою в Швейцарії, через яку спрямовує газові розрахунки з Росією.

Наступного 2007 року під «дахом» Ющенка тодішній прем’єр Янукович, тишком-нишком, буквально за копійки (точніше – по 4 дол. США за квадратний кілометр!) продає за кордон наше нафтогазове родовище «Прикерченське» площею 16 тисяч квадратних кілометрів (площа дорівнює половині Чернігівської області) чотирьом студенткам, за якими чітко проглядається російський капітал.

Тоді ж, за сприяння Ющенка, до приватних рук Януковича переходить державне заповідне урочище «Міжгір’я» площею 140 гектарів.

Водночас в столиці, під крилом Ющенка, призначений ним голова Київської державної адміністрації Черновецький продовжує нахабний грабіж місцевої громади шляхом необґрунтованого підвищення тарифів, дерибану землі та нечуваного розвитку корупції й хабарництва в Києві.

І при цьому всьому, за кожної нагоди виголошуючи у своїх виступах дуже правильні слова, В. Ющенко поводив себе не як відповідальний керівник держави, а як спостерігач, що лише вчора прилетів з Марса.

За його словами він завжди був правий. Так подавав себе. А за справами?

Призначити гінеколога відповідати за національну безпеку і оборону країни – це не єдиний «шедевр» кадрової політики громадянина Ющенка.

Нагородження високими державними нагородами таких одіозних «діячів», як колишній Генеральний прокурор Потебенько, який активно блокував розгляд справи Ґонґадзе і голова ЦВК Ківалов, що зазначився у 2004 році чіткою причетністю до фальсифікації – це також яскрава характеристика «чесності», «відповідальності», «порядності» та справжнього «патріотизму» В. Ющенка.

«Не по словах, по справах пізнаєте їх», – вчить Ісус Христос.

Тому суть особи виявляється не тоді, коли бачимо «показуху» з запалюванням свічок перед телекамерами й публічну демонстрацію своєї побожності.

Суть полягає в тих десятках тисяч(!) справ, що їх розслідували слідчі органи МВС і передали за приналежністю до Генеральної прокуратури України.

Проте ГПУ, очолювана за призначенням Ющенка колишнім прокурором Донецької області, замість передачі цих десятків тисяч справ до суду, роками гальмує їх подальший розгляд, а отже фактично створює режим сприяння для тих бандитів, яким було обіцяно тюрми.

Люди, які постраждали від наруги, злочинів і беззаконня, оббивають пороги інстанцій, вимагаючи розгляду справ, а В. Ющенко, маючи під рукою ГПУ, «переводить стрілки» на МВС, яке законодавчо не має прав передавати справи до суду, а лише до прокуратури.

Зрештою, як ми могли переконатись, «переведення стрілок» з хворої голови на здорову – це чи не найулюбленіша забава гр. Ющенка. Особливо завзято, із якимсь хворобливим запалом, не приховуючи своєї ненависті та з відверто злостивим задоволенням Віктор Ющенко «опікувався» Юлією Тимошенко.

Надіслані ющенківським президентським секретаріатом 844 (вісімсот сорок чотири!) «вказівки» на адресу Кабміну впродовж перших 100 днів прем’єрства Ю. Тимошенко в 2008 році (по 8,4 вказівки щоденно, включно з вихідними) – залишаються неперевершеним світовим рекордом в системі управління державою. Ніде у світі немає нічого подібного!

Також ніде у світі ще не було випадку, щоб президент країни двічі (у вересні 2008-го і вересні 2009-го) звинуватив голову свого Уряду в державній зраді(!).

Причому, В. Ющенко не лише оголосив про це на весь світ, а й подав до Служби Безпеки України за підписом голови секретаріату Балоги у вересні 2008 року 357 сторінок матеріалів, що мали свідчити про те, що Ю. Тимошенко є насправді державним злочинцем і зрадником України.

Але, незважаючи на те, що СБУ підпорядкована президенту, її фахівці не знайшли жодних підстав для висування звинувачень на адресу Ю. Тимошенко і передали документи до ГПУ.

Генпрокуратура також, при всій її залежності від Ющенка, навіть після майже цілоденного допиту Ю. Тимошенко, не взялася порушувати справу. Бо не знайшла предмету звинувачення, навіть якщо про це написано на 357 сторінках!

Натомість сам «позивач», тобто гр. Ющенко, в грудні 2008 року, разом із головою Національного банку України Стельмахом, впродовж одного тижня, на рівному місці, «провернули» через Нацбанк України валютну аферу, внаслідок чого курс гривні до долара знизився майже вдвічі(!).

При цьому «стрілки відповідальності» президент знову таки переводить на Уряд.

Натомість прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, котра внаслідок такого фінансового кульбіту «гаранта» опинилася перед величезною проблемою реального наповнення бюджету, була ще й вимушена пояснювати на всі боки очевидну істину, що Нацбанк – це виключна прерогатива В. Ющенка, а Кабмін, згідно із законом, не має жодних повноважень і можливостей для впливу на зміну валютного курсу.

Щоправда, ці справедливі пояснення не дуже задовольнили депутатів Верховної Ради від Партії регіонів, які на підтримку В. Ющенка добряче «потопталися» у спробах підмочити репутацію голови Кабміну.

Впродовж 2008-го, а особливо 2009-го кризового року (зокрема у зв’язку з президентськими виборами), антитимошенківська прискіпливість «гаранта» набула особливо агресивного характеру. Неодноразово він викликає пані прем’єр-міністра до свого секретаріату, де в особистих та колективних розмовах вимагає від неї відмовитись висуватися кандидатом на посаду президента.

При цьому, навіть у публічних виступах, В. Ющенко дозволяє собі відверто ображати Юлію Тимошенко, явно провокуючи її на скандал. Її витримці можна лише дивуватися, але це ще більше бісить «гаранта».

Водночас, численні речники президента майже щодня виступають з чорними прогнозами, повідомляючи в засобах масової інформації про те, що «Україні загрожує дефолт», «не вистачить грошей для виплати бюджетникам», «Кабмін не має чим розрахуватися за російський газ», «громадяни мерзнутимуть, бо у сховищах мало газу», «ціна газу значно виросте», «Тимошенко не може упоратись з епідемією грипу», «Україна перебуває на межі колапсу» і т.д. і т.п.

Будь-які заяви прем’єр-міністра Тимошенко про те, що Україна поступово долає кризу і треба оптимістично дивитися в майбутнє, президентська «рать» одразу накриває хвилею інсинуацій на адресу лідера БЮТ та звинувачень її в популізмі, у використанні адмінресурсу тощо.

І все це відбувається тоді, коли саме Кабмін залишається єдиною гілкою державної влади, яка бореться з кризою, бореться успішно, взявши на себе всю відповідальність за господарчу ситуацію в Україні.

Все це відбувалося (і відбувається!) на наших очах.

Але невгасима, сліпа й безвідповідальна любов (чи може конформізм?) певної частини наших націонал-демократів до В. Ющенка, якого вони перетворили мало не на ікону, досі дає можливість обманювати наївних громадян, яких, на щастя, залишилося вже небагато.

«Систему Ющенка» яскраво характеризує не лише те, що він наробив, а й те, чого він не зробив.

Впродовж п’яти років його каденції гривня впала вдвічі, Українське Військо стало ще менш боєздатним, досі по всій Україні стоять пам’ятники Леніну та іншим антиукраїнським діячам комуністичної доби, про створення Єдиної Української Помісної Церкви залишилися лише балачки, тоді як по всій Україні вибудовано сотні(!) храмів Російської Церкви, русифікація в сфері культури і інформації набула вкрай загрозливого розмаху, проблема кордонів стала ще гострішою, відносини з Росією – ще принизливішими для України, гасло Майдану «Схід і Захід – разом!» відкинуто на манівці, проблема національної безпеки стала ще більш актуальною, тоді як перспектива вступу до європейської системи колективної безпеки і ЄС стала ще більш далекою, а факт тимчасового перебування російського війська на нашій території ризикує перетворитися у вічність…

В результаті своєї непоказної, проте дуже ефективної руйнівної діяльності, «гарант» створив постійний режим сприяння для розвитку сепаратистських тенденцій, характерних для «регіоналів» та інших проросійських чи відверто антиукраїнських організацій в Україні.

Варто нагадати хоча б про два антиукраїнських сепаратистських збіговиська в Сєвєродонецьку, про захоплення російськими вояками наших маяків разом із відповідним навігаційним обладнанням, про те, як хулігани з російських організацій в Криму побили наших військових моряків, котрі хотіли встановити в Севастополі меморіальну дошку на честь Українського флоту.

І як на ці безпрецедентні образи гідності нашої держави реагував «гарант»? А він «делікатно» відмовчувався… Підтримував злочинні антиукраїнські дії.

Нагадаймо також про антиукраїнські заяви провідних політиків Росії, на які президент України ніяк не реагував.

Не реагував так само, як і на неодноразові (навіть в столиці України) виступи мітингувальників під російськими прапорами, тоді як Росія неухильно і послідовно поширює свою присутність на Україні практично в усіх сферах життя: політиці, фінансах, торгівлі, культурі, засобах масової інформації.

При цьому, саме на Донбасі, використовуючи фінансово-промислову потугу Партії регіонів та спираючись на зросійщений місцевий електорат, Росія вибудовує опорну політико-економічну базу для реалізації своїх експансіоністських інтересів в Україні.

Наведу лише два значних кроки в цьому напрямку: викуп російським капіталом українського «Промінвестбанку» і перенесення його центрального офісу з Києва до Донецька, а також нещодавній продаж російському власнику контрольного пакету акцій величезного українського концерну «Індустріальний Союз Донбасса».

Додайте до цього ще й той не афішований факт, що впродовж останніх п’яти років саме на сході й півдні України з’явилося немало громадян України з російськими паспортами.

Словом, враховуючи настрої не лише регіональних «лідерів», а й відповідно підготовлених ними мешканців східних і південних областей України, необхідні передумови для подальших кроків спрямованих на відокремлення Донбасу від України вже створено.

В. Ющенко не на словах, а на ділі активно сприяв В. Януковичу в реалізації цих намірів впродовж всіх п’яти років своєї каденції.

Більше того, вже в ці дні перед другим туром виборів, Ющенко практично щодня виступає в ефірі, хитро спрямовуючи виборців на користь обрання Януковича.

У своєму словоблудді Ющенко договорився до того, що «між Януковичем і Тимошенко немає різниці»! Отак безсоромно змішуючи грішне з праведним, «гарант» хоче гарантувати собі комфортне майбутнє в команді Януковича.

Варто ще нагадати про активну антиурядову діяльність так званого «опозиційного уряду», створеного Януковичем за підтримки Ющенка всупереч Конституції України.

За мовчазної згоди «гаранта» Конституції цей «опозиційний уряд» офіційно поширював (і надалі поширює!) інсинуації на офіційних бланках з гербом України.

Але повному щастю дуету Ющенко-Янукович постійно заважала прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, яка вивела на чисту воду їх аферу з «Венко Прикерченське» та ліквідувала улюблене дітище Ющенка – «РосУкрЕнерго», а нині продовжує заважати у здійсненні їх «двоВікторної» руйнівної діяльності.

Нинішня президентська кампанія є логічним продовженням діяльності злочинного альянсу двох Вікторів. П’ятнадцять технічних кандидатів на чолі з Ющенком мали на меті розтягнути голоси виборців так, щоб Ю. Тимошенко не пройшла в другий тур. Для цього впродовж останнього тижня перед першим туром «гарант» зі шкіри вилазив, істерично поливаючи брудом ненависну йому голову Кабміну.

Черговим «шедевром» діяльності «двоВікторного» альянсу було спільне голосування у Верховній Раді «регіоналів» і ющенківських «нашоукраїнців» з приводу нинішнього закону про вибори президента.

В результаті – «Гуляй Вітьок!» – записуй до виборчого списку в день голосування кого хочеш і голосуй «на дому» хто хоче. Ну й, звичайно, десятками тисяч у виборчі списки внесено померлих, за яких також вкинуто бюлетені з відповідними позначками.

А тим часом про реєстр виборців якось вже не дуже й чути…

Шановні громадяни незалежної України!

Нині, у другому турі голосування, ми повинні обрати на посаду президента кращу кандидатуру з двох: або Юлію Тимошенко, або Віктора Януковича.

Обираючи президента України, ми повинні обрати не лише центральний політичний символ державної влади, а передусім – найсвітлішу в Україні голову і найвідповідальнішу особу.

Повинні обрати особу, яка всім серцем служитиме Українській Державі й Українському Народові, достойно представлятиме нашу Батьківщину в світі, на міжнародній арені.

А головне – ми повинні обрати особу, яка, як добра господиня, після 18 років «експериментів», наведе справжній порядок в державі й організує життя суспільства на основі дотримання законності, справедливості, громадянського спокою й впевненості у завтрашньому дні.

Кого оберемо: мужню жінку, яка ще зі школи, закінчивши її із золотою медаллю, самовідданою працею послідовно торує дорогу чесної й відповідальної служби Українському Народові, чи колишнього двічі зека, а нині «проФФесора», з освітою, яка з нього аж пре?

Вже вуха болять від багатослівних дифірамбів солодкоголосих брехунів, котрі вихваляють Український Народ, – який він мудрий, він розбереться хто є хто, він такий добрий та лагідний, хоч до болячки прикладай…

Чи не з цієї безвідповідальної доброти найбільша частина громадян України за результатами першого туру висунули на перше місце колишнього кримінального злочинця з ерудицією першокласника, а інші «дуже українські» патріоти розкидали свої голоси поміж гетманчиків дворового масштабу?

Я вам відверто скажу, мої дорогі співвітчизники: перебуваючи в самому центрі нинішньої політичної «кухні» і знаючи про те, які «страви» і які «кухарі» тут варять, мені страшно навіть уявити, що буде, якщо ми, через нашу байдужість, безвідповідальність і недолугість, оберемо на посаду президента чоловіка, який називає нас «оранжєвой чумой» і «козламі, коториє мєшают жіть»!

Ви собі уявіть, що це буде, коли його портрети стоятимуть на столах і висітимуть на стінах кабінетів всіх державних службовців, а в школах його подаватимуть за приклад для наслідування!!!

Ви можете собі уявити, що тоді заслужені офіцери Збройних Сил України віддаватимуть йому честь!

А біографія Януковича!? Вважаєте її взірцем із серії «Життя славетних»? Ви хочете щоб з нього брали приклад ваші діти!?

Хіба Янукович, який втратив свідомість від влучення в нього сирим яйцем, насправді гідний стати Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України?!

Чи ви насправді вважаєте, що Янукович – це достойне обличчя нашої держави, гідне представляти нас в міжнародних організаціях? Але ж, панове, – Організація Об’єднаних Націй і Єврокомісія – це зовсім не те саме, що шоу Савіка Шустера.

Нарешті, чи можете собі уявити, що Януковичу, колишньому зеку і малограмотному «лідеру», який і нині дозволяє собі кримінальні оборудки (судову справу по «Венко Прикерченське» ще не завершено), будуть підпорядковані офіцери СБУ, слідчі Генеральної прокуратури і високоосвічені дипломати МЗС!?

Люди добрі, отямтеся!!! «Донецький пацанат» несе реальну загрозу Україні!

Звичайно, вибір – за вами.

Але чи усвідомлюєте собі, дорогі мої співвітчизники, чи усвідомлюєш Ти, громадянине України, який читаєш зараз ці мої слова, чи усвідомлюєш собі, Український Народе, чи усвідомлюєш собі ЦІНУ ТВОГО ВИБОРУ?!

Стоїш перед вибором своєї дороги життя, дороги для твоїх дітей.

Не ухиляйся від свого вибору. Прийди і проголосуй.

Бо якщо Ти не проголосуєш за добро і справедливість, тоді інший проголосує замість Тебе за торжество зла і дерибану.

Використай свій голос на добру справу збереження України.

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

(фракція БЮТ)