Хто йде в ногу із правдою і справедливістю?

 

Право і ліво

 

Хто йде в ногу із правдою і справедливістю?

Або в яких дрібницях ховається лукавий

 

На жаль, наші ЗМІ не поспішили активно і адекватно відреагувати на рішення Конституційного Суду України від 10.09.2009 № 20-рп/2009.

Цим рішенням високий орган правосуддя за поданням президента В. Ющенка визнав неконституційним ухвалений нашим парламентом 15 січня 2009 року за № 890–VI Закон України «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України».

Лукавий, як відомо, ховається в дрібницях. Бо у дрібницях легше сховатися…

 

Складається таке враження, що практично всі громадяни України, абсолютно слушно стверджуючи про повний крах вітчизняної судової системи, давно і безнадійно махнули рукою на суди.

Суспільство фактично погодилось з тим, що наше корумповане судочинство має залишатися у стані латентно-публічної деградації, з його розбещуючим впливом на всі суспільно-правові процеси в державі.

Патологічна хвороба судів (і суддів!) змусила громадян перевести дороговкази своїх надій і сподівань на законодавчий орган держави – Верховну Раду, до Комітетів якої впродовж останніх років почало надходити щоразу більше документальних свідчень про численні грубі порушення прав і свобод громадян.

Збільшенню звернень сприяє також підвищення рівня правової культури і громадянської свідомості суспільства, яке стає поінформованішим, зокрема маючи змогу безпосередньо порівняти організацію життя в Україні з іншими державами.

У цій ситуації прогресивна більшість народних депутатів України, усвідомлюючи, що у прагненнях встановлення істини не можна сподіватися ані на суди, ані на прокуратуру, вирішила «викликати вогонь на себе», ухваливши зазначений вище Закон про слідчі комісії.

Верховна Рада України ухвалила Закон, який, в процесі роботи відповідних комісій, дає можливість виводити «на чисту воду» грошовитих злодіїв, котрі донедавна ховалися під «дах» судових рішень.

Але на перешкоді здійснення цих добрих намірів став президент В. Ющенко, який, замість активної підтримки і негайного підписання цього Закону, наклав на нього вето.

Депутати не здалися і необхідною більшістю у понад дві третини голосів легко подолали вето президента, демонструючи солідарність, вдруге проголосували 3 березня 2009 за цей самий Закон.

Проте наш дуже шанований у певних колах глава держави затявся і у встановлений законодавством термін цього Закону не підписав. У таких випадках законодавство передбачає, що Закон має підписати голова Верховної Ради.

Що й було здійснено – Володимир Литвин поставив свій підпис під текстом Закону про слідчі комісії.

Відповідно, 21 березня 2009 року (тобто через два місяці після ухвалення цього Закону, наступного розгляду президентом і накладенням вето, подолання вето, повторного марного очікування на підпис президента і врешті підписання В. Литвиним) Закон було опубліковано в газеті «Голос України».

І тоді В. Ющенко спрямував до Конституційного Суду України подання про визнання Закону про слідчі комісії неконституційним, а отже намагаючись скасувати цей Закон.

Судді, маючи подання президента, розбиралися із Законом № 890—VI капітально і прискіпливо впродовж півроку. Нарешті 10 вересня 2009 року КСУ ухвалює Рішення № 20-рп/2009, деякі фрагменти якого варто процитувати:

«Закон був офіційно опублікований за датою його першого прийняття 15 січня 2009 року, а не повторного розгляду – 3 березня 2009 року, та без підпису Голови Верховної Ради України.

Отже, відсутність під текстом Закону, прийнятого за результатами повторного розгляду,  належної дати та підпису Голови Верховної Ради України є (,,,) підставою для визнання Закону неконституційним повністю.»

Таким чином, через відсутність в газетній публікації «належної дати та підпису» КСУ вирішив, що Закон України «Про тимчасові слідчі  комісії,  спеціальну  тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України» від 15 січня 2009 року втрачає чинність і не може бути оскаржений.

Відповідно, український парламент не має достатніх повноважень розбиратися із заплутаними корупційними та іншими злочинними справами на законній основі.

Таке враження, що конституційні судді не звернули належної уваги на суть – текст Закону, а тим більше – на наслідки його виконання (тобто невиконання слідчих дій в разі скасування цього Закону).

Натомість питання дати і підпису під надрукованим текстом в популярній пресі виявилося для них вирішальним:

«В результаті визнання неконституційним Закону повністю з підстав порушення встановленої Основним Законом України процедури набрання ним чинності немає необхідності в розгляді  інших  питань,  поставлених  у конституційному поданні.»

Тобто, сконцентрувавши увагу на процедурах оприлюднення Закону, офіційно ухваленого представниками народу в інтересах народу, судді віднесли зміст важливого нормативного документу до якихось другорядних інших  питань, які не варті  того, щоб на них зупинятися.

Показово, що це Рішення КСУ ухвалене більшістю з 18 суддів, було прийнято після  наслухування доповіді судді Ткачука П. М., який досконало вивчив справу і не знайшов підстав для визнання Закону неконституційним.

Більше того, цей суддя не погодився з ухваленим його колегами Рішенням і висловив та офіційно зафіксував у письмовій формі свою Окрему думку, яка прикладена до Рішення № 20-рп/2009 від 19.09.2009.

У дуже делікатній формі суддя Ткачук П. М. пояснює, що це рішення не є ані правовим, ані справедливим:

«…Застосування права вето – повернення Президентом України на повторний розгляд закону (…) не є скасуванням як результатів голосування, так і самого закону, а є лише зупиненням процесу набрання законом чинності.

…При поверненні закону на повторний розгляд результати першого голосування за нього не скасовуються, вони залишаються, як і залишається закон.

…Голосування [повторне] двома третинами від конституційного складу парламенту... має своєю метою не прийняття закону (він уже прийнятий), а підтвердження кваліфікованою більшістю волевиявлення щодо його прийняття.

…Правова позиція Конституційного Суду України, згідно з якою застосування Президентом права вето щодо ухваленого Верховною Радою України закону призводить до скасування результатів голосування за нього, видається проблемною.

…Якби був намір надати вето президента України скасувального характеру, у Конституції України мало б бути зазначено, що застосування права вето призводить до анулювання результатів ухвалення Верховною Радою України закону.»

Виклавши свою Окрему думку на кількох сторінках вичерпної і цілком переконливої аргументації (до речі, рекомендую цей текст, як зразок прекрасної лекції не лише для студентів юридичних факультетів, а й для убілених сивиною метрів), суддя Ткачук П. М. робить логічний висновок:

«Щодо висновку Конституційного Суду України про визнання Закону неконституційним повністю, то він також є невиправданим. Сама по собі неузгодженість дати під текстом закону з часом його повторного розгляду не є фактором невідповідності змісту закону положенням Конституції  України, не повноважності парламенту його приймати, недотриманням порядку голосування при його прийнятті або іншими обставинами, які впливають на конституційність закону в цілому чи породжують  певні негативні наслідки під час його застосування. 

Тому Конституційний Суд України мав надати мотивацію свого висновку щодо визнання неконституційним Закону повністю. Не варто ставати на позицію, що будь-яке порушення процедури розгляду, ухвалення або набрання законом чинності є підставою для визнання його неконституційним в цілому.»

Здавалося б цих чітких і зрозумілих пояснень мало б вистачити для кожного, хто вміє читати, навіть не маючи юридичної освіти. Але очевидно, що не брак юридичної освіти завадив суддям КСУ ухвалити справедливе рішення.

Не хочеться тут згадувати неприємну історію, пов’язану з певною пані, котра будучи членом КСУ не додала йому авторитету. Але перефразовуючи відомий шекспірівський вислів з його «Гамлета», можемо із впевненістю констатувати, що мабуть не все в порядку в тому конституційному королівстві.

До того ж, ми тут розглянули, як приклад, лише один із законів, що їх достатньо багато наветував президент…

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

(фракція БЮТ)