|
Це дуже цікаве явище: творчі особистості завжди з’являються раптом, несподівано і якось одразу яскраво, оригінально і переконливо.
Причому, як часом буває, ще задовго перед тим, як усе дерево осяє навколишній світ буянням життєствердного весняного цвітіння, на якійсь одній гілочці з’являється перший пуп’янок і, бажаючи бути оцим першим, стрімко розквітає, вражаючи око своєю унікальністю.
Отак мене вразив твір Вероніки Туровської із середньої школи № 278 Деснянського району столиці. Переглядаючи матеріали, прислані на оголошений мною для учнів сільських шкіл Чернігівщини конкурс на тему «Нинішнє і майбутнє українського села очима молоді», я звернув увагу на такі рядки:
«Багато хто з сучасної молоді мріє жити у місті. Проте мало хто замислюється над тим, скільки втрачає мешканець великого гамірного міста.
Чи зможе відчути міський мешканець, яке це щастя прокидатися під спів жайворонка і солов’я, відчувати ніжні дотики перших сонячних променів, що вистрибують з–поміж листя дерев, вбирати прохолоду ранкової роси, дихати чистим і прозорим повітрям, яке п’янить і кличе до творчої праці…»
Проте, за цими поетичними ремінісценціями я відчув також вимогливий характер авторки, котра не відривається від актуальних проблем сьогодення:
«…Верховна Рада України повинна невідкладно прийняти Закон «Про місцеве самоврядування». Саме воно, тобто реальне право і практика самостійного господарювання місцевої громади дозволить на користь народу розв’язати проблеми землекористування і раціонального облаштування в інтересах самих мешканців.
Ці проблеми дуже актуальні сьогодні, а тому треба їх вирішувати не в кабінетах чиновників, а прозоро і чесно на загальних зборах мешканців села.Сьогодні ми бачимо, що держава забула про село, про людей, які працюють на землі й вирощують хліб. На мою думку, від того, яким буде село, залежить майбутнє моєї України.»
Після прочитання таких слів мені стало навіть якось ніяково. Відчув себе ніби винним у тому, що наша Верховна Рада і я, як народний депутат України, недопрацьовуємо у найважливішому і найвразливішому питанні, вирішення якого сьогодні вимагає народ: «Дайте нам право самим на місцях упорядковувати наше життя!»
Цей конкурсний твір одинадцятикласниці ми вирішили належним чином відзначити, а я сприйняв його зміст як доручення, яке виборці надсилають безпосередньо мені. Отже, вирішив особисто вручити нагороду переможниці й ближче познайомитись зі школою, в якій виховують таку розумну молодь.
…Директор школи Світлана Заграйчук зустріла нашу мобільну команду радісною і трохи сором’язливою усмішкою: «Це така приємна несподіванка для нас, така радість!»
Світлана Василівна керує школою лише три роки, але вже прикипіла серцем до цієї місцини, на теренах якої ще донедавна розташовувалися села Троєщина і Вигурівщина, що їх нині увібрала у свою метрополію стрімко ростуча столиця.
Проте мешканці колишніх сіл не забули своїх коренів, не спокусилися на столичні принади мегаполісу, не відірвалися від землі й надалі продовжують дотримуватися традицій сільського життя, зберігати пам’ять і дух сільської громади, солідарно триматися спільних інтересів односельців.
Вже понад 20 років веде у школі унікальний музей села «Троєщина–Вигурівщина» Ольга Степанівна Гавриш, жінка напрочуд світла, відкрита, радісна, відверта і правдива, справжня енциклопедія українознавства. Не відстає від неї завзята заступниця директора з виховної роботи, узбечка Ніна Шалманівна Булда. Дерево виховання тут розквітає добрим цвітом правди.
…На вручення нагород переможцям конкурсу прийшло багато учнів. Я розповів про ідею конкурсу, яка народилася під час наших майже щоденних мандрів по понад 200 селах Чернігівщини:
«Я і моя команда навчаємо селян спілкуватися з представниками влади із гордовито піднятою головою, навчаємо не принижуватися перед державними службовцями, котрі повинні не командувати народом, а служити йому. Люди, які довірили владу певним посадовим особам, мають право вимагати від них чесного виконання службових обов’язків в інтересах виборців.
Приємно усвідомлювати, що – як бачимо з твору Вероніки Туровської – вихованці вашої школи вже демонструють цілком зрілу, вимогливу, громадянську позицію.»
Під гарячі оплески присутніх я урочисто вручив переможниці конкурсу грамоту, заохочувальну премію у розмірі 200 гривень, букет квітів та пакет із сувенірами від БЮТ. Грамоту і квіти отримала також пані директор Світлана Заграйчук за очевидний внесок у виховання свідомих громадян України, а для вчителів школи – традиційний торт та книжки на актуальну тему виховання.
Під час відвідання шкільного музею села Ольга Гавриш розповіла про його цікаву історію, показала багато цікавих експонатів, серед яких ікони, вишивані картини, рушники, свити, сукні, сорочки, начиння, домашній інвентар та знаряддя праці, величезне зібрання фотографій славних односельців тощо.
Свою розповідь Ольга Степанівна закінчила поверненням до теми землі й землекористування: «Треба рішуче припинити бюрократичний саботаж держчиновників у справі оформлення землі у спадок. Сьогодні вони вимагають 1000 доларів США за те, щоб я передала свої 6 соток дітям. Ми тут вже п’ятий рік боремося за справедливе вирішення того, що нам і так належить.»
Тому мешканці цього селища згуртовано протестують проти намірів столичної влади перейменувати їхні вулиці ім. Карла Маркса і Леніна. І зовсім не з політичних уподобань: «Нехай вже йому холера буде цей вождь, але дайте нам спочатку нормально за законом приватизувати землю, бо як перейменуєте, тоді знову роками збирай документи на нові назви тих самих адрес проживання…»
І сміх, і гріх.
А мене тішить, що до подекуди сплячої совісті комфортно облаштованих та чванькуватих мешканців столиці вливається високий громадянський неспокій людей, які тримаються свого шляхетного сільського походження.
Віталій КОРЖ,
народний депутат України
Фото прес-служби
|
Від щирого серця
народного депутата України |
|
Отак сьогодні виглядає
переможниця конкурсу |
| 
