Щоразу, як тільки Україна робить рішучіші кроки, щоб звільнитися від «братніх» обіймів східного сусіди, одразу з Москви на адресу Києва лунають шантаж, погрози і звинувачення у розпалюванні антиросійських настроїв.

Натомість я хочу звернути увагу громадськості на розпалювання антиукраїнських настроїв, як невід’ємного елемента офіціальної політики Кремля, який серед іншого використовує для цього перевірену з часів Політбюро ЦК КПСС зброю комуністичної пропаганди – так звані «пісьма трудящіхся».

Пошта народного депутата України – це неоціненне джерело інформації, мудрого народного досвіду, відвертих висловлювань без лукавства, а водночас – порадник, контролер, критик і невичерпна криниця доброго слова.

Листи зі злостивими висловлюваннями і несправедливими звинуваченнями та претензіями трапляються рідко.

І тому я дуже здивувався, коли нещодавно впродовж кількох днів отримав аж 5  (п’ять!) листів категоричного змісту, із дивними вимогами та ще й із кількома десятками підписів під кожним листом.

Причому, автори листів не розмінюються на дрібниці, а одразу адресують їх у 20 (двадцять!) адрес найголовніших державних установ і осіб України (від Президента, Прем’єр–Міністра, Голови Верховної Ради, Генеральної Прокуратури, РНБО, СБУ  і Прикордонної Служби до керівника Російської Православної Церкви в Україні митрополита Володимира (Сабодана), серед яких знайшли місце й для народних депутатів України, зі мною зокрема.

Цікава деталь: серед всіх адрес лише дві виділено жирним шрифтом – Лідеру Партії Регіонів Януковичу В. Ф. та Лідеру Компартії України Симоненку П. М.

Вочевидь автори хотіли підкреслити своє особливе ставлення до цих фігур, демонструючи спорідненість певних політичних уподобань і світоглядних переконань.

Спочатку я не звернув увагу на здавалося б очевидне: всі ці листи називалися однаково, хіба що три – Звернення, а два – по-російськи – Обращєніє.  Та й теми на перший погляд нібито різні: щодо членства в НАТО («НАТО – ні!»), про утворення Союзу (Росія, Україна, Білорусь), про Податковий Кодекс України…

Але потім дивлюся – люди добрі! – так це ж відверта антиукраїнська акція, чітко спланована і організована з одного центра управління!

По–перше, до кожного з чотирьох листів (крім одного листа, який починається начебто про податки), незалежно від їх змісту, додано російську листівку, яка закінчується словами: «Нє допустім вхождєнія нашєй страни в агрєсівний і антіхрістіанскій блок НАТО».

По–друге, незважаючи на те, що підписи авторів різні, кожен з п’яти листів закінчується таблицею однакової форми, якій передує практично однакова за змістом преамбула під заголовком «Підписи» (або «Подпісі»).

По–третє, є всі підстави вважати, що всі п’ять листів відредаговані однією рукою, бо не лише загальний стиль, лексична форма і спрямованість змісту, а й повторюваність цитат, посилання на авторів, а головне – злостивість, відверта брехливість і лицемірство авторів тексту,  переконливо свідчать про один задум і одну мету: показати якомога публічніше, хто тут в Україні має бути хазяїном.

Отож, хоч воно й викликає відразу, але процитую хоча б деякі фрагменти з цих листів, щоб читачі уявили собі як рівень нахабства авторів, так і «рівень» свідомості тих громадян, які підписали ці листи–звернення.

«Глубоко возмущает то, что украинский народ узнал об этом шаге первых лиц государства из уст американского сенатора Ричарда Лугара. Этот факт ярко демонстрирует, что власть стала на авантюрный путь.»

Ну от, вже й ярлики повішено! Чи не знайомий почерк германів, богословських, шуфричів?

«Нас толкают в НАТО, притом что мы, фактически, в окружении стран, где не сняты так называемые замороженные конфликты… Это наша граница, и она будет пылать. Это Крым, в котором есть (…) вариант провозглашения российского Крыма, другой вариант – самопровозглашения крымскотатарского Крыма…»

Тобто Росії дозволяється «провозгласіть» про свої права на Крим, тоді як корінному народові Криму – зась, бо це вже буде «самопровозглашеніє».

«Вне восточно–славянского пространства Украина неизбежно утратит государственный суверенитет…»

Отакої! Без Росії і її восточно–славянского пространства Україна існувати не повинна!

«…народи країн НАТО є носіями ворожих Православію віросповідань, сама діяльність Альянсу вражає відверто антихристиянськими рисами…»

Російська ненависть до України нам зрозуміла, але навіщо ображати інші народи?

«Ми, громадяни України, просимо Вас, як депутата Верховної Ради України, на законодавчому рівні вирішити питання про утворення Союзної Держави: Україна, Білорусь, Росія. Ми – один народ…»

 «…ми вимагаємо (…) вилучити з Закону України «Про основи національної безпеки України» абзац №5, в якому напрямки євроінтеграції  та здобуття членства в НАТО вказуються як пріоритетні.»

Вони вимагають!… Вимагають особи, які називають себе громадянами України. Вимагають повернутися до створення чи відновлення СССР під омофором Москви і вимагають у жодному разі, навіть на папері, не мріяти про європейський напрямок розвитку нашої держави, яка прагне увійти до співтовариства цивілізованих демократичних країн Європи.

Автори (цілком можливо, що це один «автор») листів пруть як танки: «письмо трех не выражает волю украинского народа (…) действия представителей так называемого демократического большинства… ставят крест на стремлении создать в Украине демократическое общество».

Тобто вони знають краще про «волю украинского народа» та про те, що демократію треба будувати виключно за російським зразком. Тим більше, що й слідство вже розпочали і перший «прес–реліз» оголосили: «…вышеуказанные действия (…) несут в себе признаки преступления предусмотренные ст.111 Криминального Кодекса Украины…».

Своє нахабство автори листів подекуди загортають у нібито юридичну лексику:  

«Положення закону про інтеграцію України в європейський простір (…) про адаптацію законодавства України до законодавства ЄС не відповідають побажанням українського слов’янського народу… (…) закликаємо Вас внести зміни в Закон України № 964-IV ст. 8 викласти за редакцією: «Адаптація законодавства України до законодавств Білорусі та Росії».

Відповідно й надалі в такому самому стилі, розпалюючи власний апетит:

«…вимагаємо надати російській мові статус другої державної мови (…) судочинство вести… російською мовою (…) в перелік документів ввести паспорт громадянина СССР (…) не допускати встановлення візового режиму кордонів (…) припинити укріплення кордонів між Україною, Росією, Білоруссю (…) смиренно просимо митрополита Володимира (Сабодана) підтримати наше звернення…»

Звичайно, як побачимо далі, московський піп підтримав ці «вимоги», та ще й відповідним чином налаштував паству:

«…вимагаємо:

1. Відхилити законопроект Податкового Кодексу України…

2. Не допускати внесення змін до Закону «Про державний реєстр фізичних осіб–платників податків…»…

3. Не допускати розгляду і ухвалення законопроекту про електронну облікову картку з номерами, що призначені для ідентифікації людини…

4. Законодавчо заборонити цифрову ідентифікацію громадян України…».

І як гадаєте, що так стривожило керівників та прибічників московського варіанту православ’я?

Вони перелякалися введення в Україні вітчизняного варіанта всесвітньо відомих багатофункціональних кредитних карток, які, серед багатьох позитивних наслідків цивілізованої організації життя, дають можливість у будь–який момент статистично представити всю структуру суспільства з точністю до 0,1%, тобто набагато точніше, ніж така складна акція, як перепис населення.

А сполошилися вони тому, що в разі запровадження багатофункціональних ідентифікаційно–кредитних карток легше буде встановити хто є хто і хто на кого працює. Порядним людям, законослухняним громадянам це абсолютно нічим не загрожує, а от всяким лукавим експонатам доведеться вийти із тіні.

Але особливо несподіваним серед цих листів виявився допис такого собі Міхаіла Оболєнского з міста Щьолково Московської області (Пролєтарскій пр., 11 кв. 218) «со товаріщямі» з Москви, котрі у чисельності 23 особи підписалися та звернулися не лише до керівників і високих державних установ України, а й водночас до 12 (дванадцяти!) високопосадовців у керівництві Росії, включно з президентом РФ і міністром оборони.

У своєму «Обращєнії» ці підписанти зазначають серед іншого й таке:

«Мы, граждане России, призываем государственную власть Украины к следующему:

…Сделать невозможным в будущем даже постановку вопроса о вступлении Украины в НАТО.

Призываем и наши Российские органы (…) о недопустимости вступления братского славянского единоверного народа в агрессивный, преступный, антихристианский блок НАТО…»

Як бачимо: за формою – заклик, за змістом – ультиматум.

Листа відправлено з Києва. Вірогідно, що підписанти – це скоріш за все одна із груп славянского единоверного народа, що вільно приїхала до Києва з Москви на екскурсію до Києво–Печерської Лаври. Очевидно там їх і «вписали» у контекст акції.

Між іншим, другою у переліку адрес на які відправлено цей лист зазначено СБУ. От нехай СБУ із цими та іншими «авторами» розбирається.

А от що стосується участі «наших Російських органів» у численних акціях, спрямованих на «нєдопустімость» щодо «братского славянского єдиновєрного народа», то впродовж 355 років після підписання Переяславської угоди, а особливо після окупації України більшовицькими військами в 1919 році й потім через «розкуркулення», ліквідацію національно свідомої інтелігенції, голодомори, русифікацію і переписування історії України під замовлення Кремля, звірства НКВД не лише в Західній Україні й репресії проти «українського буржуазного націоналізму» тощо, відомо достатньо, щоб уявити собі нинішні можливості цих «наших Російських органів».

Відомо, що й нинішні керівники «Російських органів» вже готові забезпечити «нєдопустімость» щодо незалежної України. Зокрема начальник Генерального штаба РФ Ю. Балуєвскій нещодавно заявив, що в разі коли наша держава вступить до НАТО, Росія вживе військових і не лише військових заходів проти України.

Подібні публічні висловлювання дозволили собі також президент РФ В. Путін, відповідальний працівник МЗС Росії М. Каминін, скандально відомий депутат Держдуми РФ В. Жиріновскій, інші відомі особи російського політикуму...

Давайте підведемо підсумки.

Звичайно, краще, коли підсумки зроблять самі читачі.

А тим часом я пропоную один з можливих підсумків: боротьба за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої Батьківщини, судячи з нинішніх обставин, входить у вирішальну стадію і потребуватиме від нас чіткої патріотичної позиції, непохитності й згуртованості перед лицем реальних загроз, що їх вже почали озвучувати провідні особи російського керівництва.

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 (фракція БЮТ)