|
Впродовж майже шістнадцяти років можновладці привчають Український народ до того, що в Україні нічого путнього не можна зробити. Щоправда, за цей період їм вдалося дуже багато зробити для себе улюблених.
На тлі інфляції, яка прогресує впродовж двох останніх років під керівництвом уряду «професіоналів», вже набридло чути оцей постійний рефрен: «Понадавала Юля порожніх обіцянок: і гроші, вкрадені у вкладників совєцького Ощадбанку, повернути впродовж двох років, і професійну армію створити з першого січня 2008 року, і на селі порядок навести, і… Але ж це неможливо зробити!»
А чому це неможливо? Навіть якщо хочеш не те що інфляцію зупинити, а навіть клуню поставити в кінці городу, мусиш спочатку взятися до роботи. Взяти лопату і сякий–такий котлованчик під майбутній погріб викопати, лаги під опорні стовпи покласти, поставити стовпи, прихопити їх вінцем нагорі та розпірками по боках, а там вже й крокви під дах можна ладнати.
Отак, на хлопський розум, без усяких там конкурсів, тендерів, грантів, конференцій і дискусій (ну, хіба що із деякою полемікою у сімейному колі) планують і ведуть життя нормальні працьовиті Українці.
Вони не мають часу, щоб роздивлятися у телевізорі, як великі майстри з навішування макаронів на вуха довірливих громадян продовжують хитрувати й триматися за великий державний казан, що його своєю працею наповнюють нормальні Українці.
Наповнюють, сподіваючись на те, що верховоди держави розумно і сумлінно використають те наповнення в інтересах всієї Української Нації…
Щоправда, тих можновладців, котрі спроможні розумно і сумлінно розпорядитися працею Нації на користь самої Нації, після нещодавніх виборів ще не стало так багато, щоб всі сподівання гарантовано виправдалися. Бо те безглуздя, що відбувається впродовж понад двох місяців після виборів до Верховної Ради, є результатом того, що за БЮТ проголосували менше третини громадян України.
Цілком очевидно, що якби тих виборців, котрі не просто сподівалися, а сподівалися конструктивно і свідомо, було хоча б на 10–15 відсотків більше, то наш парламент і новий Уряд давно почав би нормально працювати і виконувати обіцянки, що їх БЮТ оголосив у своїй цілком конкретній і прагматичній програмі.
БЮТ і особисто Юлія Тимошенко не лише запропонувала, а й взялася це запропоноване зробити практично. Замість тупцювання на місці й скиглити про нашу нещасну долю, вона запропонувала зробити справжній Український прорив –– прорвати облогу брехні, корупції й злочинності і вийти на дорогу Правди.
І що тут почалося! У виступах високих посадовців, на радіо, телебаченні, у пресі тільки й чулося: «Це неможливо зробити, це – популізм, це вона обіцяє, щоб набрати більше голосів…» Водночас на стінах будинків, на парканах і стовпах з’явилося злостиво перекручене гасло: «Украинский нарыв!»
Здавалося б, все ясно: хто хоче, вміє і береться щось позитивне побудувати, зробити конкретне для всіх, для Нації, має отримати підтримку оцих ВСІХ(!), в тому числі (й перед усім!) тих, хто ще два роки тому пообіцяв «покращити життя вже сьогодні», але на разі «допокращався» лише до того, що інфляція впродовж цих двох років майже у півтора рази зменшила купівельну спроможність Українського Народу.
Замість підтримки «Українського прориву», саме ті, хто найбільше доклався до дестабілізації державного управління в Україні, до руйнації українського господарства і української культури, хто не просунувся на жоден крок в остаточному утвердженні державного кордону України з Росією, хто нічого не зробив ні для диверсифікації постачання енергоносіїв (для якої давно побудовано нафтопровід «Одеса–Броди»), ні для використання власних покладів нафти та газу (тоді як ціна на газ з Росії постійно зростає, збільшуючи прибутки посередників у Києві), саме ті, хто мовчки (а дехто з них й відверто зловтішно) спостерігають, як Росія, щоразу агресивніше й нахабніше, поступово і неухильно захоплює Крим, ті, хто так само байдуже сприймає нинішню «обороноздатність» України –– саме вони нині найбільше обманюють і баламутять українське суспільство, саме вони відверто саботують процес нормалізації життя і всіляко гальмують спроби національно–демократичної коаліції почати виводити Україну на дорогу справедливості.
Ну нехай вже хтось там не вірить, що можна впродовж двох–трьох років повернути вкрадені заощадження та створити професійну армію. Але якщо є проект, то треба його здійснювати, а не гратися у віриш–не віриш.
Щоправда, тут ми маємо справу не з сумнівами деяких громадян України, а з організованою протидією антиукраїнських сил, протидію позитивним перетворенням у нашій державі.
Нагадаю, що у БЮТівській програмі йдеться про радикальні прориви у дванадцяти напрямках суспільного і економічного розвитку: конституційний і судово–правовий (обрання форми правління самим народом, обрання суддів, ліквідація пільг і недоторканності, розширення прав самоврядування, встановлення контролю над владою тощо), інформаційний (громадське радіо і телебачення, оприлюднення інформації про реальних власників ЗМІ тощо), антикорупційний (відновлення програми «Контрабанда–стоп», декларування держслужбовцями їхніх витрат тощо), демографічний, інтелектуальний (в тому числі: відродження авторитету науки і навчального процесу), транзитний, підприємницький, енергоефективний, інвестиційний, будівельний, аграрний.
І все це БЮТ пропонує зробити впродовж однієї каденції Уряду за 2–4 роки.
Можна собі лише уявити, якою буде Україна через 3–5 років в разі здійснення перетворень згідно з програмою «Український прорив». Для здійснення програми у БЮТівців є поетапний, щоденний «Календар прогресу по–українськи». Причому, для здійснення деяких складових «Прориву», не треба особливих інвестицій чи великого збільшення бюджетних асигнувань.
Ну от хоча б, наприклад, щодо обіцянки БЮТ створити професійну армію і з 1 січня 2008 року скасувати призов молоді на строкову військову службу.
Жодних проблем! В українському війську, де самих лише полковників налічується у двадцять разів більше ніж полків, першим кроком створення професійної армії було б формування офіцерських військових частин з нині наявного командного складу військовослужбовців. Всі вони вже сьогодні є професіоналами і не потребують особливої перепідготовки, крім хіба що деякої організаційної та короткого вишколу для освоєння взаємодії. А в разі воєнної загрози кожна офіцерська військова частина оперативно розгортається у військове з’єднання за рахунок призову резерву.
Цей перший крок професіалізації українського війська цілком можливо здійснити впродовж першого кварталу 2008 року. А з часом можна буде частково заміщувати офіцерський склад сержантами–контрактниками та рядовими–контрактниками з професійною підготовкою і, таким чином вийти на оптимальну структуру війська.
Це лише один епізод реальності «Українського прориву», проект якого складається саме з таких практичних кроків, проти здійснення яких ми бачимо величезний спротив з боку антиукраїнських сил.
Поставлю одне «крамольне» запитання: Чи всі особи з паспортом громадян України хочуть зміцнення обороноздатності України, її енергетичної незалежності й прозорої економіки? Питання риторичне.
БЮТ добре пам’ятає про свої обіцянки виборцям і хоче нести відповідальність за ці обіцянки, виконуючи їх.
Але й виборці повинні нести відповідальність за свій вибір і оцінювати нинішню ситуацію в пропорціях тих сил, які вони самі –– виборці –– обрали до нинішньої Верховної Ради.
Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)
|
