|
Село Блистова, розташоване серед мальовничих озер і лісів на півдні Менського району Чернігівщини, славне своїми великими односельцями.
Блистовчани із гордістю показують прибульцям спеціальний стенд у сільраді, на якому представлені знамениті вихідці з цього села: Терентій Корінь (1883–1931) – чемпіон світу з класичної боротьби (1906), як досі розповідають про нього, сам валив дерева і переносив велетенські колоди; Михайло Мишастий (1896–1974) – відомий музикант, диригент, фольклорист, композитор, етнограф; Олена Лук’янова – директор Інституту педіатрії, Президент Асоціації педіатрів України, інші знаменитості.
Сільський голова Юрій Мишкін, спокійний і розсудливий чоловік із виправкою військовика (як потім виявилося, вчителя з військової та фізичної підготовки), про село розповідає охоче, чітко й коротко: «Головне багатство села – люди і природа. Численні озера з рибою, мальовничі луки й ліси, чисте повітря створюють прекрасні умови для відпочинку, рекреації, можливості для влаштування дачників.»
Про економіку сільський голова розповідає стримано і без ентузіазму. Щорічно на розвиток цього села районна влада затверджує бюджет в сумі 1000 гривень. Ще 200 грн. виділяється щомісячно на діяльність сільради і ще сільрада отримує «за посередництво» по 5 копійок з кожної тонни зданого молока.
Село пишається своєю справді значною бібліотекою, де порядкує Ірина Сироїд. На стендах – чудові краєвиди околиць села, виставка ілюстрацій «Водоймища села», на окремому столику при вході – тематичні підбірки матеріалів: «Історія села», «Література про село» тощо.
У затишній залі сільського будинку культури на мене вже чекали близько 40 осіб. Не зважаючи на свято з дивною назвою «Чудо», багато хто поспішає довикопати картоплю, бо нерясний дощ, хоча й теплий на разі, а вже нагадує про наближення осінніх приморозків.
Та які тут холода, як раптом стало по–особливому тепло на душі, коли одна із жінок несподівано виявилася мені близькою. Катерина Євтихівна Корж, хоча й у віці та вже на палицю спирається, але нашого родового гумору й оптимізму не втратила: «Коржі мають бути скрізь – печені й смачні», – впевнено заявила мені одразу після знайомства.
Саме зі слів про походження мого роду почався мій виступ перед селянами:
«В моєму рідному селі Дроздівка головна вулиця (і відповідна дільниця села) називається Коржівка, бо там із давніх давен живуть Коржі. Впродовж десятків років совєцька влада намагалася перейменувати вулицю на Леніна, Октябрську, Совєцьку, але вона так і залишилася Коржівкою. Бо ми – у себе вдома, ми цінуємо своїх близьких і наш незнищенний козацький дух не сприймає примусу й штучного нав’язування чужих істин.»
Якось одразу я відчув контакт з авдиторією. Розповів їм про мою роботу, про те, які проблеми вирішую, про напрямки розвитку аграрного сектора і Чернігівщини загалом.
Велику зацікавленість у присутніх викликала моя розповідь про питання кордону, про плани будівництва екологічно чистого цементного заводу, земельне питання, будівництво доріг, газифікацію і джерела енергопостачання, зокрема про торфобрикетну галузь.
Слухали уважно, із якимсь домашнім теплом і довірою в очах. Особливо після того, як сільський голова Юрій Мишкін конкретизував і узагальнив потреби блистовчан:
«Із виборами – ясно. Давайте краще поговоримо, як будемо працювати після виборів… Отже, від імені односельців, подаємо Вам, Віталію Терентійовичу, такий наш виборчий наказ. Коли прийдете до влади, зверніть увагу на будівництво доріг, освітлення сільських вулиць, на пожежну охорону, на забезпечення села транспортом швидкої допомоги, на підтримку фермерів.
Окремої уваги заслуговує питання правопорядку у сільській місцевості. Зараз міліція не береться відкривати і досліджувати справу злочину, якщо втрати потерпілого менше ніж 1000 гривень. Це – нісенітниця. Злочин є злочин. Якщо вкрав гуску чи дві курки, чи копицю сіна, повинен відшкодувати потерпілому. А як не має чим, нехай відшкодовує держава, а винного забирає на каменоломні – нехай злодій заробить там на відшкодування.
Неприпустимим є також бюрократична тяганина з переоформленням права власності. Наприклад, чоловік помер, а жінка, яка прожила з ним все життя, мусить тепер їздити в район, ходити по інстанціях і платити гроші, щоб перевести свою хату на своє ім’я. Треба один раз і рішуче покінчити із цією свєцькою ганебною традицією, коли ми, котрі своєю працею утримуємо бюджетних бюрократів, повинні бути у них прохачами!?»
Багато питань викликала також тема енергоносіїв. Я розповів селянам про величезні запаси нафти, газу, вугілля, торфу в Україні, подарував їм відповідну літературу і публікації на цю тему. Наш спільний висновок із цього питання був простий і очевидний: «Кожен Українець повинен знати про наші національні надбання!»
Значна частина запитань до мене стосувалася подальшої долі села. Отож, відповідаючи на них, я висвітлив не лише складові проголошеного БЮТ аграрного прориву, зокрема й щодо розвитку інфраструктури (аграрного фонду, аграрної біржі, страхового фонду, земельного банку тощо), а й анонсував певні елементи нашої концепції сучасної організації села – «Дати вудку!».
Зустріч було продовжено у школі, для учнів якої я приготував сюрприз – новітній комп’ютер. Ми тут таки його встановили, підключили і в робочому стані вручили вчителеві інформатики Роману Боюну.
У школі нині 95 учнів, з них 9 першокласників; вчителів – 19. Цілком нормальна школа, учні якої випускають стильну молодіжну стіннівку з модерновою назвою www.blistova.com.ua. Байдуже, що на разі такого сайту немає, але ж… ніхто не заважає дітям мріяти!
Натомість мрії дорослих – більш приземлені. Адже вже зараз є очевидним, що наявного обсягу вугілля, що звалене просто неба поряд шкільної котельні ледве вистачить, щоб не розморозити батареї опалення. Так що знову прийдеться дітям і вчителям сидіти на уроках у верхньому одязі.
Але це лише половина правди. Бо друга половина полягає в тому, що оце привезене аж з Донбасу вугілля має зольність 50%, тобто втричі (!) більшу ніж місцевий (і на 30% дешевший!) торфобрикет.
Завуч школи Наталія Шарамко: «Сили вже немає цей холод терпіти, а крім цього ще й терпіти брехню. За дванадцять років роботи у цій школі я заробила лише хронічний бронхіт, а про заробіток грошовий – марно говорити. Якщо зарплата директора школи становить 960 гривень на місяць, то це означає, що він отримує 6 гривень за годину праці; «чистими» – менше одного долара.
Отже, щоб якось утриматись «в сідлі» сучасних вимог і суспільної ієрархії (тобто щоб мати змогу працювати в освіті й називатися інтелігентом), вчитель повинен водночас працювати в аграрному секторі – тримати корову, курей, обробляти город, відгодовувати теля й пару поросят… Повинен виконувати значний обсяг роботи у позашкільний час.
У розмовах із селянами я не акцентував їх увагу на тому, що вони мають обов’язково голосувати за нашу політичну силу. Як завжди, я лише просив, щоб вони добре подумали. Але всі мої співрозмовники в селі Блистова запевняли мене, що хочуть голосувати лише за команду Юлії Тимошенко.
Чому? – запитав їх. Як відповіла мені одна усміхнена молодиця на імпровізованому риночку навпроти сільради, – «Бо голосуючи за БЮТ, ми голосуємо за себе!» А її колежанка, яка порпалася біля мішків, додала: «Розумні й порядні люди не голосуватимуть за бандитів і брехунів!»
Отже, як не крути, а вибори покажуть, скільки у нас розумних і порядних людей.
Віталій КОРЖ,
народний депутат України
IV і V скликань
(фракція БЮТ)
Фото Сергія Мартиненка
Сюрпризом для учнів та вчителя інформатики Романа Боюна – став новітній комп’ютер.
Катерина Євтихівна Корж, хоча й у віці, але нашого родового гумору й оптимізму не втрачає. | 
