Cтарість треба поважати, а не використовувати людей похилого віку для політичних спекуляцій

Одразу хочу попередити всіх інтриганів, прогресивних і непрогресивних соціалістичних та комуністичних екстремістів вкупі з олігархами регіонально–сепаратистської орієнтації, та інших ортодоксів від антиукраїнсько–імперського фундаменталізму, котрі добре навчилися правдоподібно вішати макарони брехні на вуха довірливих громадян, що пишу це для людей мислячих і патріотичних, для осіб відповідальних, національно свідомих і добрих серцем.

Пишу від доброго серця для розумних людей з добрим серцем.

 

Тепер, коли чергова виборча чехарда залишилася позаду, давайте задумаємося над актуальним і, здавалося б, банальним запитанням: що це воно таке – вибори, що це за явище, що за процес, яку мету має і яку користь від виборів має суспільство, заради чого це все?

Тільки не треба отак одразу поспішати з відповіддю. Адже тут можливе таке величезне розмаїття варіантів, що далеко не кожен проФФесор може дати собі раду; а що вже казати про нас грішних.

Бо нам, грішним, досі було відведено роль стінки, яка має стояти тихо і незрушно, а своїм мовчанням і непорушністю давати можливість відбиватися м’ячикам брехливих обіцянок, що їх кидають на нас можновладні «фахівці», які мають постійну прописку в кабінетах на печерських пагорбах.

Цей піарний «теніс», в якому Нації відведено роль стіни, продовжується вже шістнадцять років, а м’ячики після кожного удару по наших нервах і гаманцях, відбиваються у напрямку потрібному можновладним «тенісистам», котрі кидають м’ячики з дуже вигідної позиції – з позиції влади.

На цій позиції час од часу з’являються нові претенденти (серед яких багато давно відомих); претенденти на участь у цій грі зі стіною, себто з нами, виборцями.

А коли закінчується гра, тобто каденція чергового гравця (гравців), і він, витираючи піт від напруженої «роботи» біля загальнонаціонального майна і мільярдів грошей, встигне й собі здобути немалий шматочок пирога, що випікається руками і розумом цілого народу в центрі Європи, тоді призначаються чергові вибори.

Так їх можна назвати – чергові вибори. Або – вибори чергових. Бо треба обрати чергових гравців у «теніс». Причому, влада хоче, щоб електорат обрав тих самих чергових, черга яких щойно закінчилася, бо їм – «тенісистам» – конче потрібна спадкоємність гри. Гри корупційної, гри проти стіни, проти нас з вами, яких вони вважають за електорат, а не за свідомих громадян.

Отже, вибори – це певне політичне явище за формою, яке є суспільно–економічним за змістом і за своїми наслідками. Бо якщо економіка – це наука про інтереси в господарюванні й водночас практика реалізації цих інтересів, то цілком очевидно, що на виборах стикаються різні, нерідко цілком протилежні за своєю направленістю і метою, інтереси.

Наприклад, інтерес мешканця села – простий і зрозумілий: володіти землею для ефективного її використання шляхом особистої праці на цій землі в інтересах суспільства і пишатися не лише цим, а й визнанням з боку держави.

Натомість інтерес так званих «фахівців з управління селом», які сидять у комфортних кабінетах на Хрещатику, – дещо подібний лише за формою (пишатися своїм приватним і дуже ефектним володінням землею), але зовсім протилежний за змістом, бо не передбачає використовувати в інтересах суспільства приватизовані ними природні ресурси.

Отже, маємо конфлікт між інтересами: з одного боку – інтерес касти можновладців, а з другого – інтерес народу.

Вибори, а особливо передвиборна кампанія, загострюють не лише протиріччя у сфері земельних відносин, а й взагалі всі існуючі протиріччя в суспільстві.

Але коли йдеться про чергові вибори – це ще півбіди. Біда – це коли йдеться про вибори позачергові – оце вже справді загострення!

Аякже, – щойно рік–півтора тому «тенісисти» кинули на нас м’ячик обіцянок «покращення життя вже сьогодні» й спокійно всілися навколо пирога, потихеньку розкручуючи інфляцію… Аж тут раптом треба кинути тепленькі місця, на яких вони розраховували спокійно і ефектно посидіти до 2012 року!

Причому, не просто розраховували, а вже навесні 2007 року фактично перекроїли результати довіри виборців на попередніх чергових виборах і нахабно оголосили про свої плани змінити Конституцію, ухвалити закон про продаж (розпродаж!) землі, ліквідувати інститут президентства, поставити брехню на сучасну інформаційно–технологічну основу, віддати Росії наші стратегічні підприємства, в тому числі й українську газотранспортну систему тощо.

Лише наполеглива боротьба БЮТ за справедливість і особиста чітка позиція лідера Блоку зупинила ці злочинні наміри й спричинилася до оголошення позачергових виборів.

І от Україна почала готуватися до виборів. Ця передвиборна підготовка відбувалася в атмосфері загострення боротьби між правдою і брехнею, коли слово фальсифікація почало з’являтися у виступах політиків і в ЗМІ ще за два місяці до дня голосування.

Звичайно, найбільший (якщо не єдиний і чи не наймасовіший) практичний досвід фальсифікації мають регіонали, які ще на президентських виборах 2004 року яскраво і переконливо продемонстрували своє вміння і «право» на першість у фальсифікації.

Більше того, регіонали, не зважаючи на рішення Конституційного суду, досі не визнають факту своєї активної участі в організації фальсифікацій на виборах 2004 року. Так само вони не визнають і Помаранчевої революції, яку досі називають «оранжевый беспредел», «оранжевая чума» тощо.

Але українське суспільство поступово прозріває також на Сході й Півдні України і там щоразу важче стає набирати голоси на елементарному невігластві під гаслом «Усьо будє Донбасс!». А тому під час нещодавніх виборів комуністично–регіонально–соціалістичний союз прагнув набрати собі голосів на хворих і престарілих шляхом так званого «голосування на дому».

Але ж, покладемо руку на серце і згадаймо добре відоме – люди якого віку найчастіше питають сусідів у день виборів: «За кого слід голосувати?»

Запитаймо себе: чому паспорт громадянина України молода людина отримує в 16 років, а право обирати і бути обраною отримує у 18 років?

Медики, зокрема психологи і педагоги пояснюють нам, що свідомість людини лише у віці 18 років стає настільки досконалою, що людина може вільно орієнтуватися в суспільних процесах, навіть стати до роботи і створювати суспільно потрібний продукт своєю суспільно значимою працею. Тобто бути активним членом суспільства.

Проте чи ця досконалість свідомості, працездатність й здатність вільно орієнтуватися в суспільних процесах зберігається у всіх людей віком, скажімо, 70–90 років? Бо якщо б це було справді так, тоді треба відповідно збільшувати пенсійний вік…

Від людей якого віку найчастіше чуємо: «За кого не голосуй, а толку все одно не буде!» В якому віці падає інтерес до життя і людина зайнята переважно своїми хворобами? «Про яке майбутнє говорите!? Тут хоч би ще день прожити!», – так люди певного віку виражають свої насущні інтереси.

В якому віці вуха недочувають, очі недобачають, а пам’ять не пам’ятає що було вчора?

Мій сумнів щодо доцільності участі цих людей у виборах – це питання не етичне, а моральне і організаційно–технологічне. Глибоко шануючи заслужену старість, схиляючи голову перед людьми похилого віку, чи не переважна більшість яких живе спогадами та існує за інерцією, за звичками, мусимо чесно визнати, що їхній свідомий вибір не може бути повністю свідомим, бо вже не повністю свідомою є їх орієнтація у часі й просторі, у складних суспільних процесах.

Моральний аспект проблеми цілком зрозумілий: для людей похилого віку треба створити умови достойного життя, а не по–злодійському використовувати їх старість для збільшення голосів на виборах в інтересах певної політичної сили.

Я пропоную просте і справедливе організаційне рішення: надати право голосувати лише на виборчій дільниці, тобто всім тим, хто незалежно від віку, за своїм станом здоров’я здатен самостійно прийти на виборчу дільницю у день виборів і проголосувати.

Дайте спокій хворим і престарілим! Не треба їх штучно втягувати у виборчий процес, якщо у них немає можливості чи бажання в ньому брати участь. Зрештою, навіть здорова молода людина має право не голосувати зовсім. І ніхто до неї не їде з урною для голосування.

Отже, надаймо право не голосувати і не ґвалтуймо тих, хто вже (чи поки що) цього не може зробити самостійно і повноцінно. Бо так само, як на початку життя (й при здоров’ї) свідомість непомітно для самої людини формується, так само наприкінці життя (й при хворобі) ця свідомість деформується.

Чи не є ганебним для суспільства, коли спекулюючи на старості, на деформації  свідомості, у людей похилого віку і хворих купують голос за кульок гречки?!!

Чи участь у виборах людей з деформованою свідомістю є раціональним порядком для суспільства, яке під час виборів обирає варіант свого подальшого життя?

Бо якщо серйозно відповісти на запитання поставлене на початку цього матеріалу, вибори – це свідомий і відповідальний вибір громадянами України свого майбутнього!

Питання майбутнього Нації – а саме на це питання мають відповісти громадяни України під час виборів – надто серйозне, щоб до його вирішення втягувати людей з непевною, невизначеною, чи сумнівною свідомістю, а особливо – допускати до цього «організаторів», котрі цією свідомістю намагаються маніпулювати.

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 (фракція БЮТ)

 

В селі Смяч Новгород-Сіверського району народного депутата зустрічають шанобливо, але якби він ще й здоров’я додав, або десяток років скинув…
Столітня Панфілець Василіса Іванівна з села Гнатівка Новгород-Сіверського району вже думає не про політику, а про вічність…

            Фото Сергія Мартиненка