Про момент істини

З пошти депутата

Про момент істини

Розмови про високу духовність української душі, про особливу місію України, про українську ментальність (спосіб мислення), в якій ця духовність є обов’язковою складовою частиною, про Божий промисел в історії України тощо – час од часу піднімають хвилю суспільної зацікавленості.

Але чи багато бачимо позитивних практичних наслідків цієї зацікавленості? Чи зроблено належні висновки з розмов про духовність?

Цей матеріал ми присвячуємо темі, яку в першому варіанті можна озаглавити так: «Бог, ми і духовність у практиці вдосконалення життя суспільства». Починаємо з листа виборця до народного депутата України В. Т. Коржа та його роздумів на цю тему. Чекаємо на відгуки читачів.

Виборець запитує і пропонує

Відкрийте передмову до Конституції України: «…усвідомлюючи відповідальність перед Богом…»

Пізнаючи оточуюче життя матеріального світу, відкриваючи закони, на яких він стоїть, людина прагне упорядкувати власне життя на підставі цих законів. Тим більше, що всі процеси і явища матеріального світу мають взаємообумовлені функції, як системну основу їх існування в цьому світі.

Людина сприймає прояви системності в створенні світу, як незаперечний факт, проте заперечує визнати свою причетність до цього факту, вважаючи своє буття за факт випадковий, одномоментний, що знаходиться за межами загальної системи життя.

Якщо визнаємо системність, взаємозв’язки і взаємообумовленості, що організують життя на різних етапах його розвитку, тоді слід визнати й той розум, котрий вибудував ці системи, як життєутворюючі й життєпідтримуючі.

Визнаючи Вищий Розум, котрий створив у своєму вияві все суще, що знаходиться у сфері свідомості людини і поза нею, пізнаючи закони життя, ми повинні осягнути задум Творця по відношенню до життя людини. Це потрібно для того, щоб спромогтися вірно визначити мету життя кожної людини і всього суспільства.

Якими словами можемо зазначити свідомість, котра створила це життя? Вона любляча, справедлива, відповідальна, мудра, віддана, безкорислива, працелюбна, дбайлива, дружня і миролюбна.

Чи такою є свідомість людини на даному етапі її розвитку? Безумовно, що ні! Наведені вище високі духовні якості проявляються в людині лише у зародковому стані, вони ще не мають твердої, сталої життєствердної основи у суспільстві.

У своєму реальному вияві людина є егоїстичною, пихатою, жорстокою, користолюбною, брехливою, хитрою, жадібною, заздрісною, недовірливою, похітливою, войовничою, властолюбною, самовдоволеною, зарозумілою, хвалькуватою.

Цей перелік далеко не повний. Всі наведені недосконалості присутні в нашому особистому і суспільному житті, вони сьогодні затребувані в політичній і державній діяльності.

Але людина повинна навчитися творити особисте життя і життя суспільства у відповідності з істинно поставленою метою і на якостях, що виявлені під час створення Життя Творцем.

Метою життя кожної людини і всього людства є створення і вдосконалення високих духовних якостей на основі розвитку індивідуальної і суспільної свідомості. Це необхідність, що дана як Закон, виконання якого приведе людину до об’єднання із Вищим Розумом і продовження життя на тонких планах Всесвітнього Буття.

Нині нам, Українцям, потрібен якісно новий рівень усвідомлення життя і прийняття рішень на його основі. Для цього необхідно поставити духовний розвиток головною метою для кожної особи і суспільства.

Відкрийте передмову до Конституції України: «Верховна Рада України… усвідомлюючи відповідальність перед Богом…» Отже, людина у своєму розвитку підійшла до моменту свідомого входження в сферу свідомості Бога.

З моменту прийняття Конституції пройшло дванадцять років, але суспільство ні на йоту не наблизилося до розуміння справжньої відповідальності перед Богом і не впровадило відповідних перетворень і своє життя. Тому слід визнати, що Бог у суспільстві ще не усвідомлений як найвища свідомість по відношенню до свідомості людини.

На жаль, наші громадяни ще не сприймають Бога, як Творця життя, не допускають Його у своє життя, не усвідомлюють Його, як реальну життєву силу, що незримо присутня в оточуючому світі й в самій людині.

Момент істини в усвідомленні відповідальності перед Богом настане тоді, коли суспільство зрозуміє Його задум стосовно життя людини і свідомо стане на шлях здійснення цього задуму.

Лише тоді в наше життя прийде те зрозуміле, переконливе і повчальне, що відкриє перспективу благого розвитку в духовному єднанні.

Пора вже нарешті зробити висновки з нашої історії.

Михайло Смоляний

с. Ланцеве, Запорізька обл.

Відповідь виборцеві

Дослухаймося до голосу совісті

Я не готував цю публікацію спеціально, бо не мав якихось заздалегідь обдуманих намірів виносити листування з читачами на шпальти газети. Тим паче, що листів від виборців отримую насправді дуже багато, а тому давати розгорнуту відповідь на кожен із них просто неможливо.

Але лист пана Михайла Смоляного, як можуть переконатися самі читачі, – особливий. І хоча цей допис був адресований лише одному з нас, депутатів, проте непересічний зміст листа, зокрема майстерно викладена автором теза про значення Вищого Розуму, стала приводом для широкого обговорення у середовищі БЮТ.

Бо дійсно: з одного боку, українські громадяни формально ніби дотримуються шанобливого ставлення до Всевишнього. Вони святкують День Народження Його Сина, зазначивши це шанобливе ставлення не тільки в календарі, а й у преамбулі до основного тексту Конституції України: «…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, …нинішнім та прийдешніми поколіннями»…

Натомість, з другого боку – повна (і навіть злочинна!) безвідповідальність; безвідповідальність перед Богом і перед власною совістю, а також абсолютно наплювальне ставлення до нинішнього і прийдешніх поколінь.

Далеко не всі громадяни України, які обурені на нинішню владу, ставлять конкретне запитання не перед кимсь, а перед собою: Внаслідок чого (і завдяки кому конкретно?!) наша багатюща країна є такою бідною і «пасе задніх» у світовому співтоваристві, натомість її знають переважно не з успіхів побудови кращого життя, а з «успіхів» його руйнування?

А ще менше громадян насправді шукають і намагаються знайти відповідь на це запитання. Причому, незалежно від посад і суспільного становища.

Складається навіть враження, що серед високопосадовців в Україні є ще менше бажаючих прислухатися до власної совісті й брати на себе відповідальність перед Богом, ніж серед так званих «маленьких українців».

Як відомо, це визначення – «маленький українець» – потрапило в сучасний політичний лексикон з уст пана В. Ющенка, коли він ще обіцяв зробити десять кроків назустріч оцим «маленьким українцям», про тяжку долю яких він тоді так багато розводився.

Де ті «десять кроків»? Не зробив жодного.

Більше того, коли рік тому на чолі господарства України стала затверджена Верховною Радою прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, згуртована президентська команда фактично «зарубала» програму «Український прорив», з якою БЮТ йшов на вибори і яка в разі її реалізації піднімала Україну з колін та ставила Український Народ на шлях сталого розвитку.

До речі, в разі прийняття вказаної програми, ми б не мали нині настільки відчутних наслідків кризи, позаяк «Український прорив», значною мірою, був орієнтований на розвиток внутрішнього ринку та інфраструктурних перетворень. Саме це не сподобалось тим, хто отримував надприбутки від зовнішніх, в тому числі від імпортно-експортних торгівельних і фінансових операцій, зокрема пов’язаних із газом.

Натомість, замість впровадження в життя вказаної програми, увесь світ має можливість спостерігати, як президентська команда, із відверто деструктивних позицій, од початку 2008 року й донині здійснює безпрецедентний тиск на Кабмін, фактично заважаючи Урядові нормально і спокійно працювати.

Ссаме з цих деструктивних позицій пан В. Ющенко злостиво коментував дії Ю. Тимошенко, яка відкрила світові унікальну за своїм нахабством корупційну аферу з компанією «Венко», до якої був причетний цей «коментатор».

Гарант безпідставно звинуватив Ю. Тимошенко у державній зраді(!), потім затіяв у вересні 2008-го чергову катавасію з виборами-перевиборами до Верховної Ради, а далі зробив черговий «гросмейстерський хід» – залишив український парламент без керівника, який має підписувати прийняті закони.

Тим самим було фактично заблоковано роботу Верховної Ради в умовах, коли фінансово-економічна криза набирала обертів і вимагала рішучих дій та швидкого оперативного реагування на зміни поточної ситуації.

Зрештою, деструктивна діяльність нинішньої президентської команди має в своєму руйнівному доробку доволі багато подібних «грандіозних успіхів». Достатньо нагадати хоча б аферу з підписанням у ніч на 4 січня 2006 року сумнозвісної принизливої газової угоди і впровадження на ринок корупційного посередника «РосУкрЕнерго».

Угоди, про яку Ю. Тимошенко висловилася, що «цей принизливий для України документ, мабуть, було підписано з великого перепою».

Тим не менше, президент потім ще впродовж місяця впевнено переконував Український Народ, що вказана угода – це великий успіх у розвитку українсько-російських економічних стосунків і що без посередника «РосУкрЕнерго» нам взагалі неможливо будувати розрахунки за газ…

А якій нищівній критиці В. Ющенко піддав дії Ю. Тимошенко з приводу нещодавнього підписання в Москві українсько-російських газових угод! Причому, не маючи на те жодних підстав.

Як бачимо, безпрецедентний тиск на український Уряд з боку гаранта та його команди чимдалі набирає нових обертів, збільшуючи кількість безглуздих звинувачень і чорних прогнозів на перспективу.

А тим часом саме під «дахом» гаранта продовжує відповідно «відпрацьовувати» керівництво Фонду Держмайна і Нацбанку України. Результати цієї «роботи» громадяни не лише бачать, а й відчувають.

На жаль, деякі громадяни-виборці у своїх висновках спираються не на факти, а на плітки й припущення, а нерідко сприймають бажане за дійсне.

Відомо ж бо: навіть у школі, коли вчитель чітко пояснює для учнів одного класу одну спільну для всіх тему з фізики, яка повністю підпорядковується законам природи і, здавалося б, не може викликати дискусій, виявляється, що певна частина класу зрозуміла це по-своєму, а отже не зовсім правильно. А що вже говорити про події на політичному полі в умовах інтриг і широкої дезінформації!...

Тому хочу звернути увагу на дві обставини, котрі є й залишаються вирішальними для кожної (а отже для нинішньої та майбутньої) ситуації в державі.

По-перше, високопосадовців нам не присилають в Україну з космосу і не нав’язують силою. Громадяни самі їх обирають із наявного числа своїх співгромадян, а отже ставлять на ці посади і дають їм право керувати, приймати закони і вершити правосуддя (або «лівосуддя» та безправ’я).

Ставлять, а потім впродовж чотирьох років переважно лише обурюються і пліткують. На цьому тлі повної безвідповідальності, світлою плямою в понад сімнадцятирічній новітній історії України залишається Помаранчева революція, яку деякі приятелі гаранта нині відверто і знущально називають «оранжевой чумой, повторения которой нельзя допустить».

По-друге, робочим інструментом тотальної корупції в Україні є брехня. Брехня, як наслідок абсолютного ігнорування відповідальності перед Богом, а отже й перед власною совістю та цілими поколіннями.

Кожен робочий інструмент постійно вдосконалюється. Вдосконалюється і брехня, стаючи часом дуже схожою на правду. Треба бути дуже обережними щодо тих, хто голосно і емоційно кричить або красиво поставленим голосом впевнено бреше з серйозним виглядом чи імпозантною усмішкою. «Не по словах, по їх справах пізнаєте їх», – вчить нас Ісус Христос.

Можна скільки завгодно (і дуже науковоподібно) патякати про сучасні демографічні тенденції у світі і виправдовуватись з посиланням на «об’єктивні причини», але наразі ще жодна інша країна у світі, окрім України, не втратила впродовж сімнадцяти років 12% свого населення (в тому числі українців – близько 18%)!

І це не в голодомор, не в умовах війни, а в мирний час!

А тепер можете дискутувати на різних «мудрих» конференціях: чи це є геноцид, чи може треба це назвати якось інакше?

А справа ж, – не в назві…

А ті, що залишилися? Нинішню молодь значною мірою характеризує причетність до тютюнопаління, наркотиків, алкоголізму, СНІДу, порнографії, брудної лайки і… брехні. Адже в умовах широко розбудованої корупції і хтивості можна купити не лише курсову студентську роботу, а й диплом магістра права. Відповідно, з’явилася мода на літературу, в якій панує матірщина і еротика.

Натомість немає моди на інженерів…

Там, де люди не дослуховуються до голосу Бога й до власної совісті, там панує брехня, там править цар брехні.

Чи повинна влада (конкретні особи-можновладці на вершині влади) нести відповідальність за цей процес нищення Української Нації? Питання риторичне.

Ми вже не раз звертали увагу громадян на те, що принципи нинішньої системи організації влади і всього життя в державі, значною мірою, залишилися незмінними з совєцьких часів, коли ці принципи формувало Політбюро ЦК КПСС, функції якого нині взяв на себе Секретаріат Президента.

А отже існуюча система потребує суттєвих, саме принципових змін.

Але для проведення цих змін в умовах демократії, яка щойно народжується в муках, треба щоб громадяни своїм свідомим(!) вибором ставили на високі посади не банкірів із їх патологічним прагненням грошей, і не проФФесорів з кримінальним минулим, а тих, хто не на словах, а щоденно і практично усвідомлює свою відповідальність перед Богом, совістю і поколіннями.

Юлія Тимошенко три роки тому, виступаючи у Верховній Раді України, висловила важливу тезу: «Україна ніколи не підведеться з колін, якщо не стане на коліна перед Богом».

На жаль, це попередження пройшло мимо вух більшості слухачів.

Йдеться не про релігійні шоу можновладців, не про биття поклонів на публіку та демонстрацію своєї «побожності», що їх так полюбляють влаштовувати головні герої нинішнього балогану в Україні.

Йдеться про щире визнання своїх гріхів і сердечне покутування тими, хто сидячи на шиї Українського Народу, тримав і продовжує тримати цей Народ у полі дезінформацій, фальсифікацій, інсинуацій і провокацій.

Пан Михайло Смоляний звертає увагу на головне: коли найважливіший чинник нашого життя – Вищий Розум – залишається за межами нашої свідомості й державної діяльності, тоді в існуючій системі завжди бракуватиме розуміння мети, істини і сенсу людського існування.

Дуже слушне і влучне твердження!

А отже доти, доки ми не введемо Бога в нашу сферу мислення, діяльності й відповідальності, – марно сподіватися на позитивні зміни.

Тим не менше, вся наша БЮТівська команда, активно працює саме у напрямку поглиблення свідомості й відповідальності громадян.

Адже лише розум і совість громадян та усвідомлення ними своєї відповідальності за наслідки власного вибору – є нашим єдиним ресурсом у боротьбі за Справедливість.

І нехай Бог допоможе нам всім у цій боротьбі!

Віталій Корж
народний депутат України
(фракція БЮТ)