Щодо політичної ситуації в Україні

Голові фракції БЮТ у Верховній Раді
України
Кириленку І. Г.

Керівнику Виконавчого секретаріату
Політради партії ВО «Батьківщина»
Федорчуку Я. П.

Щодо політичної ситуації в Україні

Шановні колеги, дорогі однопартійці!

Дозвольте мені висловити точку зору, яка, можливо, не всім до вподоби, але я все одно так думаю і вважаю, що маю рацію. Спостерігаючи за фактами і тенденціями, що відбуваються на наших очах, вже не можу не поділитися з Вами…

Отже. Факт найважливіший: у нас немає президента України. Тобто немає людини, яка, займаючи цю посаду, передусім, мала б піклуватися про інтереси України, Українського Народу, сприяти розвиткові Нації, держави, національного господарства, підвищенню рівня життя громадян і піднесенню авторитету України у світі. Такої людини на посаді президента у нас немає.

А що є? Є, існує і успішно розвивається впродовж чотирьох років, багатоешелонована і розгалужена система політичних та особистих інтриг, інсинуацій і відвертого саботажу в системі державного управління; в системі, значною мірою побудованій на корупції, яка нині чітко прямує до диктатури.

Порівняймо хоча б два останні роки – 2007–й і 2008–й.

Хто з громадян України знав, чим займався уряд Януковича в 2007–му році? Знали лише кілька осіб у найближчому оточенні дуету Ющенко–Янукович. І було тихо…

Це вже потім, у грудні 2007–го, ми почали відкривати таємниці їхнього «двору», з 20% інфляцією, 1,5–мільярдним газовим боргом і аферами типа «Венко»…

Натомість у 2008–му вся робота уряду Ю. Тимошенко щоденно (повторюю: щоденно!) була не просто критикована В. Ющенком і його повноважними представниками, а була обливана брудом, в тому числі із застосуванням прямих публічних образ. Компанія з вулиці Банкової виставляла роботу Уряду перед суспільством, як суцільну низку помилок і злих умислів.

Водночас ця команда на чолі з президентом і за активної допомоги так званого «опозиційного уряду» В. Януковича вела активну руйнівну роботу в парламенті, внаслідок чого діяльність Верховної Ради впродовж 2008–го року відбувалася «як мокре горить».

Впродовж 2005–2008 років і до сьогодні наша політична сила намагалася не втрачати контакту з В. Ющенком і його оточенням. Ми намагалися власним прикладом, чіткою позицією, стабільністю й надійністю переконань по можливості впливати на його рішення в інтересах України і Українського Народу.

Дещо нам вдавалося, але, як бачимо, цей чоловік, зробивши якийсь крок вперед, щоразу після цього робив декілька кроків назад.

Я не буду зараз детально аналізувати процес правління нинішнього президента України, але зверну увагу на п’ять його стратегічних кроків назад.

Перший – це повна дискредитація ідей Помаранчевої революції, руйнування довіри людей і невиконання жодних обіцянок, що випливали з його «10 кроків назустріч людям».

Другий – створення в Україні системи безладу і безвідповідальності всіх гілок із секретаріатом президента на чолі, що фактично взяв собі повноваження ще одного уряду в Україні.

Третій – зміцнення позицій міжнародного криміналітету в системі управління фінансовими потоками нафтогазової галузі, включно з «РосУкрЕнерго» і «Венко», а також масштабні валютні спекуляції в умовах кризи.

Четвертий – заблокування парламенту і фактичне виведення його з працездатного стану та оголошення керівника Уряду державним злочинцем без жодних на те підстав.

П’ятий – кардинальне порушення В. Ющенком Конституції України з моменту взяття ним на себе двох посад – президента і голови політичної партії, що фактично є створенням організаційної бази для подальшого розгортання монополії на владу в Україні у напрямку диктатури.

Я вже не кажу про такий важливий аспект організації життя держави і її громадян, як національна безпека. Без повноцінних кордонів, без надійного війська, без відповідних спеціальних служб, які самовіддано мають захищати національні інтереси України, годі говорити про добрі стосунки із сусідами і про єдність громадян усередині країни.

І треба визнати, що і наш БЮТ має зрозумілу причетність до формування цього стану справ, які розвивалися в тому числі завдяки нашій політиці пошуку компромісів з В. Ющенком і його партнерами.

Треба врешті визнати, що наша оцінка особи, намірів і реальних можливостей громадянина Ющенка, як президента, була майже настільки ж неадекватною, наскільки неадекватною була його службова і особиста поведінка.

Тому вважаю, що віднині ми маємо чітко визначити нові, жорсткі, непоступливіші позиції. Треба перестати запобігати перед В. Ющенком, а послідовно, крок за кроком інформувати суспільство про істинний стан справ та про фігурантів цих справ.

Не хочу зараз давати оцінку рейтингу довіри до БЮТ у суспільстві. Але наша позиція у цьому рейтингу може бути вищою, якщо перестанемо «загортати гостре у вату».

Хочу наголосити: як на мене, Правда – це наш найголовніший ресурс у боротьбі за Справедливість. Перестаньмо кокетувати зі злочинцями. Це не лише небезпечно, але й нераціонально.

Між іншим вирушаючи в новому, більш сміливому напрямку, варто було б також провести нашу внутрішню позитивну реорганізацію, як підготовку до роботи в нових умовах.

Розраховую на розуміння.

Віталій Корж
18.12.2008 р.