У селі, яке зберегло свій авторитет

Мандри депутата

У селі, яке зберегло свій авторитет

Про село Макишин, що у Городнянському районі на Чернігівщині, ще якихось п’ятнадцять років тому слава поширювалася далеко за межі цього симпатичного поселення, що розкинулося уздовж берега мальовничої річки Снов, яка давно приваблює у ці краї поетів й живописців, а останнім часом – грошовитих громадян, бажаючих й собі вкоренитися у цих краях.

Прибув до Макишина з діловою метою, а потрапив на свято. За ініціативою мешканців та з нагоди Дня працівників сільського господарства, сільрада вирішила відзначити День села. Разом зі мною запросили районний актив на чолі з головою райради Олександром Верхушею, самодіяльних артистів, пресу.

Село зустріло заасфальтованими вулицями й чепурними будиночками, серед яких особливою статечністю виділяється Будинок культури на узвишші, із фігурою В. Леніна на високому постаменті перед входом і сріблястими панно з совєцькою символікою на фронтоні.

За фігурою – у якихось тридцяти метрах через зелений моріжок – відкритий танцювальний майданчик запрошує бажаючих входом у кільце блакитного мережива огорожі.

Сільська Рада – наразі – без керівника. Голову сільради макишинці за кілька тижнів мають ще обирати. А тому тут порядкує секретар сільради Валентина Гришай, котра зустрічає гостей відкритою, трохи сором’язливою усмішкою, знайомлячись із гідністю господині й енергійної розпорядниці, упродовж кількох хвилин встигає ввести прибулих гостей у тему імпрези й водночас дати раду своїм помічникам, котрі завершують останні приготування.

Актова зала Будинку культури вражає величезними розмірами, стильністю кольорового орнаменту високої стелі, чистотою і ошатністю. Перші глядачі вже гуртуються посеред зали, не поспішаючи займати місць у перших рядах.

Мені добре знайома ця типово сільська манера дистанціюватися від начальства, яке зазвичай сидить у президії, а потім ще чого доброго стане на трибуну й поливатиме принишклу залу критикою за неналежні показники роботи тваринництва. Тим більше, що зазвичай на того більше вантажать, хто вже й так більше везе.

Місцевий колгосп, що крім всього іншого мав 3000 голів великої рогатої худоби і був взірцевим для багатьох господарств області, давно розвалився, залишивши у пам’яті багатьох селян не лише погані спомини, а й певну ностальгію за добрими моментами колишнього життя «будівників комунізму».

Поки на сцені налагоджують апаратуру і зала заповнюється глядачами, знайомлюся з представниками місцевих масмедіа. Юна Євгенія Лемешко представляє районне радіо Городнянщини. «Районне радіо» – це надто голосно сказано, але насправді казати (тобто мовити) цьому радіо нема коли й нема як. Бо що можна сказати, коли районне радіо має на тиждень лише дві передачі по 15 хвилин!

Для мене цей факт є яскравим свідченням вкрай обмежених можливостей місцевого самоврядування і переконливим доказом відірваності влади від конкретних інтересів громадян за місцем проживання. Бо що таке 30 хвилин радіомовлення на тиждень, коли радіо, як технічний засіб інформування працює безперервно якщо не по 24 години на добу, то хоча б по 18?

Елементарний розрахунок свідчить, що навіть номінально зазначений час нинішнього мовлення районного радіо в Городянському районі становить

[0,5 год. : (18 год. х 7 днів)] х 100% = 0,4% !!!

І це лише номінально. Бо як відомо, з кожного правила бувають винятки. Наприклад, відомо, що значна частина радіослухачів вже втратила можливість слухати проводове мовлення, бо почасти вже немає тих проводів. Отже ці 0,4% можна сміливо поділити на два.

А тепер питається: чому наші громадяни краще інформовані про міжнародні події, про те що відбувається у США за океаном або в Африці, але не дуже знають про факти, що відбуваються у безпосередній сфері їх місцевого життя?

Та тому, що за старою совєцькою звичкою і тодішньою системою пропаганди, треба було привертати увагу громадян до подій у «центрі», відволікаючи їх увагу від подій «на місцях».

Тоді ж, обливаючи брудом країни «загнівающєго капіталізма», дуже рідко вживали слово громадяни, натомість казали – трудящі, – що також було продуманим елементом пропаганди: ти повинен працювати, а «партія» десь там «у центрі» за тебе все вирішує.

Проте, як бачимо й нині, не зважаючи на постійні базікання політиків і державних адміністраторів з високих трибун на тему розвитку місцевого самоврядування, про реалії цього самоврядування якраз свідчать оці 0,4% можливого мовлення в інтересах місцевої громади конкретного району.

Тобто: навіщо тобі, селянине, знати про те, як слід нині господарювати на землі, як і хто має вирішувати твої сільські проблеми?!

Краще будемо «забивати тобі баки» подіями у Верховній Раді, де вони «чубляться невідомо навіщо», а тим часом наш непередбачуваний «гарант» викине в ефір чергову порцію «правильних» слів, які жодним чином не впливають ані на врожайність пшениці, ані на надання кредитів фермерам, ані на заготівлю кормів, ані на покращення роботи сільського фельдшерсько-акушерського пункту.

Бо що таке місцеве самоврядування? Це обговорення місцевих проблем і прийняття рішень на рівні місцевої громади (місцевих громад); в тому числі: обговорення на радіо. Тим більше, що селянам нема коли читати газети: сільське життя – це майже постійна робота.

Інша справа – радіо: почепив динамік і слухай. Але ж, передусім, хочеться почути не обіцянки політиків з високих кабінетів на Печерську, і не про те, що відбувається у Конго, а конкретні поради, як краще й цивілізованіше поратись у мозольній справі сільського господарства, в якій ці «розумники» понаставили стільки перепон, що відпаде будь-яка охота цим займатися…

Не зважаючи на температуру в неопалюваному приміщенні (пара йшла з рота), концерт вийшов на славу. Зала, яка зберегла ознаки, атмосферу, символіку і зовнішню привабливість епохи розвинутого соціалізму, після кожного номера заливалася хвилею оплесків вдячних слухачів. Не було президії, не було помпезного столу із незмінною трибуною для самокритики і взяття високих зобов’язань.

Натомість в залі панував дух партнерства і святковий настрій молоді, а у проміжках між концертними номерами надавали слово людям, від яких хотіли почути мудру чи оптимістичну думку. Відчув це, коли запросили на сцену мене.

А тому, серед іншого, сказав:

«Ніякий добрий дядько з Києва не приїде і не зробить за вас вашої праці й не вирішить за вас ваших проблем. У кінцевому підсумку все вирішуєте ви. Чи йдеться про ваші місцеві проблеми, чи про долю нашої Батьківщини й держави – вирішувати вам! Чому наша держава ось вже впродовж 17 років товчеться на місці під рефрен обіцянок високих посадових осіб?

Та тому, що громадяни обирають (а отже ставлять начальниками) зовні привабливих, але дуже нечесних людей. Злодій ніколи не скаже, що він злодій. Тому треба добре подумати перед тим, як довірити комусь бути обраним на високу державну посаду.

От наприклад, якби Блок Юлії Тимошенко зібрав на минулих виборах понад 50% голосів виборців, у нас з вами зараз не було б тих величезних проблем, які ось вже скоро рік як колотять цілу Націю в центрі Європи.

У проекті Державного бюджету на 2009 рік Уряд Ю. Тимошенко передбачає більше 40 млрд. грн. для місцевого самоврядування. Але чи нинішній вінегрет із суперечливих політичних сил, які сидять у Верховній Раді, здатен підтримати Уряд?

Як ви знаєте, демократичним силам на чолі з БЮТ поки що вдалося заблокувати проведення ще одних позачергових виборів до Верховної Ради і сконцентрувати увагу на боротьбі проти кризи. Але чи надовго?

Бажаю вам, дорогі мої земляки, не піддаватися на якісь чергові «кроки назустріч людям», а сповнитись почуттям гідності й незалежності. Ми з вами у себе вдома і нам самим треба вирішувати долю України!»

Директор школи Володимир Качан:

«Щоразу, як тільки БЮТ стає при владі, я відчуваю це у конкретних справах і практичній допомозі нашій школі. Цього року ми також отримали гроші на проведення оновлюючого ремонту школи.»

Між тим концерт, який вела вчителька української мови і літератури Наталія Молодька, доречно вставляючи поетичні фрагменти між музично-пісенними номерами, продовжувався під схвальні оплески селян. Директор Будинку культури Микола Кряж акомпанував на баяні та музичній апаратурі, а солісти демонстрували свої цілком пристойні вокальні здібності.

Пожвавлення і схвальні вигуки викликала коротка промова Сергія Довганя – місцевого підприємця, який спонсорував це свято, а головне – який орендував частину паїв селян та залучає їх до трудової участі у спільній справі. Господарство отримало цього року добрий врожай і пан Сергій вже майже повністю розрахувався з працівниками і орендодавцями.

Коли після чергових двох пісень, на сцену запросили для привітання Голову Городянської Райради О. Верхушу, із залу до нього звернувся кремезний чоловік із дуже прозаїчним запитанням: «Чому на нашому лузі для випасання худоби збираються будувати стадіон?!»

Олександр Верхуша миттєво зреагував: «Ніхто не зробить цього, якщо ви самі цього не захочете. Ваші вигони – це ваша територія, а вирішувати, що важливіше – корови і молоко чи футбол і пиво – це цілковито ваша прерогатива!»

Це була приємна проза концерту. Тоді як чудовий вірш, написаний саме для цього свята, його рідним братом Петром Верхушею доручив прочитати самодіяльним артистам.

Знову попросив слова Сергій Довгань і звертаючись не лише до селян, а й до мене особисто запропонував: «Давайте не будемо братися за великі масштаби, а зробимо хоча б одне справжнє сучасне село, оцей наш Макишин, в якому буде організовано щасливе цивілізоване життя на принципах демократії і комфорту!»

Пан Сергій, як кажуть, попав у «яблучко». Саме наша концепція під назвою «Дати вудку!» ось вже майже рік виношується в моїй депутатській команді й, вочевидь, нарешті дочекалася слушного моменту, сприятливих умов і відповідних ентузіастів. Можу собі уявити, який шматок роботи чекає на нас. Зате якої благородної та благодатної роботи!

Була й лотерея, в якій за п’ять гривень я раптом виграв мішок зерна. Вибрав найстаршу пані й подарував їй. Старенька розчулилась, не знала що й казати…

А концерт закінчився прекрасними словами відомої пісні: «…одна родина за столом, одна любов на все життя…»

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
фракція БЮТ

Валентина Гришай і Віталій Корж швидко знайшли спільну мову щодо майбутнього села Макишин

Під час концерту сцена випромінювала справжню радість.

В лотерею вигравали не лише шампанське, а й мішки з цукром.

Фото на згадку після концерту: Сергій Довгань, Віталій Корж, Олександр і Петро Верхуші,
хазяйка свята – Валентина Гришай, Наталка Марченко.