Title

ТНБ

Чим завершиться третій акт п’єси?

Війна, яку ТНБ (Товариство з Необмеженою Безвідповідальністю, або інакше – Товариство На Банковій) веде проти нинішнього Кабінету Міністрів, вочевидь вступила у нову фазу агресії.

Хоча, звичайно, «стосунки» між двома гілками влади (за деякої відчутної підтримки двох інших – частини Верховної Ради та Генпрокуратури) лише зовні виглядають як війна Секретаріату проти Уряду. І цей зовнішній прояв факту не лише преса і деякі громадяни, а й непоодинокі західні коментатори подають, як сварку між президентом і прем’єр-міністром, в якій «вони обоє винні, бо хто там їх розбере, чого вони хочуть».

Тоді як президент добре знає, чого він хоче. Наразі він зі своїм секретаріатом знову хоче погратися у вибори. Вочевидь саме зараз йому треба збурити країну, яка щойно почала потроху налагоджувати спокій і взаємодію: в парламенті – між лівими і правими, у суспільстві – між Сходом і Заходом, в економіці – між державою і приватним капіталом тощо.

Як бачимо, ціле ТНБ, з його «гарантом» на чолі перейшло від дій дезінформаційно-психологічних до акцій фізично-знущальних.

Тобто, якщо до 3 вересня 2008 року ТНБ обмежувалося безпідставними звинуваченнями і брудними натяками на адресу прем’єр-міністра та бурхливою бюрократичною діяльністю у вигляді листів, телеграм, заяв, викликів «на килим» тощо, спрямованою на блокування нормальної роботи Уряду та паплюження його в очах суспільства, то нині ТНБ почало застосовувати прямий терор, по декілька годин допитуючи Ю. Тимошенко в Генеральній прокуратурі.

Війна, яку ТНБ веде проти нинішнього Кабінету Міністрів, якщо по суті, – це не якась банальна суперечка за сфери впливу, як про це нам постійно локшиною на вуха навішують численні ЗМІ з їх підгодованими оглядачами, коментаторами, підкупленими політологами та іншими «фахівцями» з політичного маркетингу на цьому ринку брехні.

Бо по своїй суті й наслідкам – це боротьба ТНБ проти України, проти Українського Народу, проти правди, проти завоювань Помаранчевої революції, від якої лише того й залишилося, що можливість казати, писати і проголошувати правду.

Хоча, з усього видно, що й це завоювання демократичного волевиявлення народу може бути ліквідоване, причому не шляхом заборони, а навалою професійно поданої облуди, що нею так майстерно володіють ринкові «кулінари» сучасної інформаційної кухні.

Адже чим займаються перед мікрофоном ведучі суспільно–політичних і політико–популярних передач на радіо і телебаченні?

Зверніть увагу – вони займаються майже виключно пророцтвом!

Як правило, у всіх так званих «свободах», «ерах» та інших подібних ток-шоу, де розмаїті ведучі вправляються у навколополітичній ерудиції, розмови розкручуються навколо одного питання: Як вважаєте, що станеться завтра? Або: що вчинить той чи інший політик, державний діяч, Верховна Рада, політична сила, ба більше! – що з цього приводу думає собі (!), наприклад, голова Уряду чи секретаріату Президента?

Люди граються у пророцтва, бо це ні чим не загрожує і ні до чого не зобов’язує.

Натомість мало у кого вистачає розуму і совісті, щоб фахово і відповідально (а головне – чесно!) проаналізувати нинішню ситуацію і логічно розкрити причини, чинники і відповідних функціонерів, які до цієї ситуації призвели, називаючи їх поіменно.

Бо що ми чуємо, коли треба назвати головних «героїв» нашої залежної незалежності та авторів 17-літнього антиукраїнського саботажу?

А ось що ми чуємо від цих «експертів» (цитую типові визначення, які вже призвичаєно застосовуються на сторінках преси і в ефірі, коли мова заходить про авторів, які вчинили політичні й економічні афери): «певні сили», «деякі особи», «відомі посадовці», «не називатиму їх прізвищ, щоб не робити їм реклами» тощо.

Звичка оминати правду, загортати гостре у вату евфемізмів та елементарна зневага члена номенклатурної «колоди карт», що постійно тасується з можливістю чергового висування на посаду – це чи не головна складова ментальності нинішніх публічних осіб, яка визначає їх поведінку і характер діяльності по відношенню до співгромадян.

Щоправда, вистачає не лише боягузів щодо правди, а й сміливців щодо брехні, котрі вперто і наполегливо подають брехню за правду.

Як повідомила газета «Обзор» у числі від 19.09.2008, лідер Партії регіонів, промовляючи в с. Трьохізбьонка на Луганщині з приводу відкриття першої черги обласної туберкульозної лікарні, серед іншого зазначив (мовою оригіналу):

«На сегодня в Украине главная проблема то, что в 2004 году нагрянула оранжевая орда, которая кормила обещаниями и ничего не сделала. Юг и восток плюс ко всему еще и унижали, сегодня им ответит и запад, и центр. Главная задача сегодня, чтобы никогда этот оранжевый кошмар больше не повторился».

Як бачимо, коло членів і активних функціонерів ТНБ далеко не обмежується посадовцями президентського секретаріату і географія їх діяльності не обмежується печерськими пагорбами, а поширюється на всю Україну, із застосуванням особливо агресивної і брехливої лексики на півдні й сході України.

Вже цілком очевидною є головна сюжетна лінія сучасної політичної п’єси в Україні – два актори: начальник ТНБ і керівник опозиційного уряду давно і злагоджено грають «у демократію» проти Українського Народу. Вони добре знають, чого вони хочуть, що кажуть і що роблять. А для Українського Народу про людське око підкидають нові сподівання та обнадійливі запевнення у вигляді меморандумів, універсалів, звернень і поздоровлень, не кажучи вже про демонстрацію власної богоугодності та меценатства. Особливою формою меценатства є присвоєння почесних і військових звань та високих державних нагород. Головні актори п’єси грають досить переконливо.

На жаль, на гачок цієї гри, сприймаючи її за істину, піймалися багато розумних, але на жаль наївних і марновірних громадян.

Навіть газета «Свобода» у статті С. Гончарова «Мягкое подбрюшье. Президент Украины как источник национальной Небезопасности», аналізуючи факти відверто деструктивної діяльності президента, все-таки залишила для нього значну порцію кредиту довіри, традиційно виправдовуючи його неадекватну політичну поведінку своєрідністю характеру:

«…нынешнему главе Украинского государства прожужжали все уши, что он «спаситель Украины», чуть ли не мессия, какой-то особенный «народный Президент»… Неудивительно, что как человек слабовольный и впечатлительный, Виктор Ющенко, в конце концов уверился в этом сам. …Ющенко глубоко убежден: Украина без него пропадет…».

Щодо «глибоких українських переконань» громадянина Ющенка – після всього що він накоїв – не берусь стверджувати, а тим більше – займатися припущеннями.

Натомість можу серйозно заперечити стосовно твердження про те, що нинішній глава держави – «человек слабовольный и впечатлительный». Це ви, пані й панове ЗМІ помістили його «стерильно чистий образ» у кокон м’якотілого та доброго пасічника у вишиванці, такого мирного та лагідного, що його хоч до болячки прикладай.

От тільки біда: його бідного та доброго весь час вводять в оману інші недобрі люди – як не «оточення», так якийсь секретаріат, або погані балоги з безсмертними…

Ми всі потроху повелися на його лукаві слова і своєрідну лексику, в якій знаходимо для себе так багато обнадійливого, що й досі продовжуємо дурити самих себе.

Вересень для нашого «гаранта» завжди був особливою точкою відліку. У вересні 2005-го він провів свою антипомаранчеву контрреволюцію, раптом звільнивши прем’єр-міністра Ю. Тимошенко і підписавши сумнозвісний меморандум з В. Януковичем.

У вересні 2006, як почесний голова «Нашої України», фактично програвши парламентські вибори, В. Ющенко став на шлях сепаратного єднання з регіоналами, внаслідок чого демократичну коаліцію НУ-НС+БЮТ у ВР і новий уряд під керівництвом Ю. Тимошенко було утворено лише через три місяці, впродовж яких було розкручено інфляцію до 22%.

Тоді було також обумовлено подальшу технологію роботи головних дестабілізуючих гілок ТНБ: секретаріат має «давити» Уряд згори офіційно, а так званий «опозиційний уряд» (який не передбачений жодним нормативним актом, а тим більше – про нього немає жодної згадки в Конституції України) – неофіційно, знизу, але так само дошкульно і максимально вимогливо.

А вже цьогорічного 2008-го вересня керівник ТНБ, після літнього канікулярного антракту, підняв завісу політичної сцени і розпочав черговий акт добре відомої п’єси «Кучмізм і кучмономіка».

І якщо у першому акті «гарант» Л. Кучма вкинув Ю. Тимошенко до Лук’янівської в’язниці за те, що вона вивела на чисту воду державних аферистів-газоспекулянтів, то у другому акті «гарант» В. Ющенко ігноруючи волю народу, переконливо висловлену під час Помаранчевої революції, замість гасла «Бандитам – тюрми!» практично реалізував гасло «Бандитам – владу!», зруйнувавши віру і надію Українського Народу у можливість справедливого керування державою.

Наслідком такої діяльності стало подальше поширення в Україні корупції з явними ознаками мафіозної діяльності міжнародного рівня, прикладом чого стало введення в міждержавні українсько-російські стосунки особливого посередника – «РосУкрЕнерго», яким особливо уважно опікувався В. Ющенко.

Тоді ж, під «дахом» народного «гаранта», буйно «розквітла» безпрецедентна за своїми масштабами і нахабством прихватизаційна діяльність Київської міської державної адміністрації.

У підсумку близько 35% приміських лісів і паркових зон столиці вирубано під будівництво «хатинко-палаців» сучасних нуворишів, котрі нагромадили свої капітали завдяки чітким кримінальним правилам кучмізму і кучмономіки.

А тим часом уряд-2008, діючий під керівництвом Ю. Тимошенко в умовах безпрецедентного тиску з боку ТНБ, підняв матеріали, що неспростовно доводять очевидний і документально оформлений факт державного аферизму ТНБ.

Отож виявилося, що попередній уряд за підтримки В. Ющенка (причому, саме у той вереснево-листопадовий період 2007 року, коли «гарант» розтягував гуму навколо створення коаліції), почав здійснювати аферу століття – передав 16 тис. квадратних кілометрів чорноморського газо-нафтового шельфу України в руки трьох дівчаток-студенток, за якими виразно проглядаються відомі постаті й фінансові інтереси донецько-проросійських осіб.

Тому третій акт п’єси «Кучмізм і кучмономіка» в режисурі «гаранта» охарактеризувався нарощуванням агресивності по відношенню не лише до Кабміну на чолі з Ю. Тимошенко, а й до парламенту, в якому президентська частина ТНБ відкрито, нахабно і безпідставно звинуватила БЮТ у діяльності за сценарієм Москви.

Водночас головна канцелярія ТНБ подала до СБУ матеріали на 357 сторінках із вимогою притягнути Ю. Тимошенко до кримінальної відповідальності за… увага! – за державну зраду!

Отже п’єса, що почалася як драма, поступово змінює свою жанрову структуру і переходить у форму фарсу, зрештою не виключаючи комічного або – не дай Боже! – трагічного фіналу.

Про це свідчить зокрема той факт, що Генпрокуратура і СБУ, попри всі старання догодити начальнику ТНБ, не може серед цих 357 сторінок знайти жодних підстав для притягнення Ю. Тимошенко до бодай якоїсь відповідальності, а тим більше – до кримінальної, а поготів – за державну зраду.

Також не дуже успішно для ТНБ проходять допити Ю. Тимошенко в Генпрокуратурі, яка фактично інкримінує Юлії Володимирівні причетність до… отруєння В. Ющенка.

Звичайно, можете знову-таки віднести цей абсурд на рахунок «оточення», але ж йдеться не про банальну сварку на комунальній кухні, а про брехню на найвищому рівні великої держави у центрі Європи!

П’єса у своєму розвитку чимдалі набирає гумористично-саркастичного забарвлення і, з усього видно, що невдовзі чільники ТНБ нададуть нам додаткових підстав для переходу від усмішок поодиноких громадян до суцільного реготу авдиторії, тобто всього народу.

Отже, якщо божевільну ідею «гаранта» щодо проведення чергових позачергових виборів буде реалізовано, то вірогідним наслідком цього кроку буде банкрутство ТНБ, яке розвалиться, як картковий будиночок.

Щоправда, у «гаранта» є запасний вихід – спровокувати надзвичайну ситуацію, яка допоможе йому тримати Україну в напрузі й остраху, а йому – зберегти владні повноваження й продовжувати «гарантувати».

Сприятливі умови для загострення вже створено. Відсутність нормальних кордонів з Росією, яка утримує на нашій території окупаційні війська і флот, що не визнають законів України, захоплюють ділянки нашої території та маяки разом із навігаційним обладнанням, плюс мовчазна підтримка антиукраїнських сепаратистських організацій з боку начальника ТНБ – цілком логічно забезпечують стартові умови для розгортання в нашій державі кримського варіанту за російсько-абхазько-грузинсько-придністровським зразком.

Чи ви сподіваєтесь, що нинішній Верховний Головнокомандувач, або його військовий міністр здатні провести якусь операцію за участю українського війська в його нинішньому малопатріотичному стані й виграти битву?

Питання риторичне, яке може викликати сміх; тільки сміх крізь сльози.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)