Давайте візьмемося за Севастополь

Актуально!

Давайте візьмемося за Севастополь

Мій добрий знайомий і дуже небайдужа людина Анатолій В’язовченко, ділячись враженнями від нещодавнього перебування в Криму і спілкування з мешканцями Севастополя, переконував мене, що попри галас багатьох ЗМІ, севастопольці далеко не всі зашорені гаслами, що лунають з Росії щодо їх міста, як «города русской славы».

Вони чудово обізнані з історією і добре знають, що під час Кримської війни Севастополь боронили Чернігівські й Полтавські полки, а росіянами були виключно старші офіцери і генерали, які цю війну бездарно програли. До речі, од того часу Чорноморський флот не виграв жодної більш–менш значної битви. Так що про «славу» можна лише пофантазувати.

Натомість, серйозного обговорення заслуговує нинішня ситуація, в якій імітація «слави» в особі російського Чорноморського флоту та російських військових частин із їх штабом у Севастополі має закінчитися 2017 року, коли з території України буде виведено останнього російського вояка.

Це має статися через дев’ять років, а поки що російське військо та його інфраструктура не лише експлуатує значну частину нашої території, а й суттєво впливає на зміцнення і поширення російської присутності та позицій Росії в Криму.

Про те, що в 2017 році ЧФ залишить після себе руїни, екологічні проблеми та шлейф антиукраїнських наслідків кадрового і політично–пропагандистського характеру вже зараз ні в кого не виникає сумнівів. Зрештою, про це свідчить не лише цьогорічна динаміка подій на півострові, яка давно розвивається за всіма законами абсурду.

Адже за повної мовчазної згоди Києва, політична еліта Росії «тихою сапою» перетворює український Севастополь в повноцінне російське місто, яке значною мірою вже чітко працює в антиукраїнському напрямі анексії Криму на користь Росії.

Досить хоча б нагадати, що після закінчення служби, переважна більшість офіцерів російського ЧФ і членів їх сімей цілком легально залишаються в Україні, поповнюють ряди різних антиукраїнських організацій на кшталт «Союза советских офицеров» і при цьому отримують пенсію за рахунок державного бюджету України. Отже громадяни України за рахунок своїх податків утримують тих військових, які служили і продовжують служити на користь іншої держави.

У центрі Севастополя, на площі ім. Нахімова знаходиться нещодавно збудоване «Представництво міста Москви». Зараз ведуться переговори про відкриття представництва Московської області. Враховуючи, що в Росії існує близько 80 суб’єктів федерації, подальший розвиток такої «представницької» присутності цілком спокійно і «легітимно» може призвести до поглинання українського міста іноземною державою. Така собі «мирна» окупація.

Цій цілком реальній окупації сприяє зведення у Севастополі цілих кварталів, що складаються з будинків для російських військовослужбовців і звільнених в запас.

Із відповідним ухилом у російський інтерес розвивається також економіка міста.

Як вважає мешканець Севастополя, доцент Києво–Могилянської Академії Ігор Лосєв, – «Український бізнес у місті представлений набагато менше ніж російський, який діє дуже активно. Тим більше, що ніякої державної регуляторної політики щодо діяльності зайд з-за кордону не спостерігається.

Натомість існує велика кількість дуже сумнівних фінансових фондів із невизначеними функціями на кшталт «Москва–Севастополь», «Москва–Крим» тощо.

У місті, яке має 370 тисяч мешканців, функціонують десять філій різних російських університетів, в яких викладання історії та інших гуманітарних дисциплін ведеться з точки зору інтересів Росії, за програмами Російської Федерації. Тоді як впродовж 17 років незалежності Україна не збудувала в Севастополі жодної (!) української школи, не відкрила жодної пристойної філії вищого навчального закладу, де б викладання відбувалося українською мовою.»

Також не витримує критики поширене твердження, що нібито ЧФ утримує у своїй інфраструктурі значну кількість робочих місць для мешканців Севастополя і околиць та є джерелом наповнення міського бюджету.

За оцінками експертів, зайнятість севастопольців в інфраструктурі ЧФ становить близько 6 %. А щодо «джерела», то, як нещодавно сказав голова Севастопольської міської Ради Валерій Саратов, надходження від ЧФ до місцевого бюджету постійно зменшуються і вже становлять менше 15 %.

У цьому контексті постає логічне запитання: що сьогодні пропонує керівництво України для усунення нинішніх і попередження майбутніх негативних наслідків перебування ЧФ в Севастополі? Бо серед цих наслідків, крім всього іншого, – ще й очікуваний масовий «наїзд» далеко не місцевих грошовитих мішків із їх відомою звичкою захоплювати «смачні» ділянки кримського узбережжя.

На мій погляд, існує можливість вселити севастопольцям певну частку оптимізму, а можливо й зробити їх прихильниками виведення ЧФ Росії з України.

Першим кроком для створення оптимізму може бути відповідний рядок у державному бюджеті України на 2009 рік, яким доцільно передбачити кошти на підготовку і проведення міжнародного конкурсу проектів забудови та інвестиційного розвитку Севастополя на період 2017–2027 роки, тобто одразу після виведення ЧФ.

Ці проекти потрібні вже зараз. Вони мають вміщувати не лише архітектурну складову, а й чітку перспективу суспільного розвитку міста, як загальнонаціонального сучасного демілітаризованого центра культури, науки, освіти, міжнародної торгівлі та фінансів України.

Севастопольці повинні взяти участь в обговоренні проектів, побачити які робочі місця планується створювати, як буде функціонувати система життєзабезпечення міста, яким чудовим воно стане після виведення російського ЧФ.

Для переможця конкурсу, до участі в якому варто залучити фахівців України, країн Євросоюзу, США, Японії, інших розвинутих країн, слід заздалегідь передбачити на законодавчому рівні сприятливі умови для реалізації проекту.

На моє переконання, ці заходи не лише сприятимуть зміцненню українських настроїв в Севастополі, а й спрямовуватимуть нинішню політичну дискусію щодо виведення ЧФ у конструктивне, раціональне русло ділових рішень на користь України.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)