|
Технологія брехні
Зміїна отрута сучасних кучмістів
Коли в газеті «Україна молода» № 85 від 8.05.2008 з’явилася наклепницька публікація, спрямована на паплюження конкретної особи, переді мною виникла типова для таких випадків альтернатива: або промовчати (щоб не робити рекламу брехунам), або пояснити читачам суть ситуації і сучасних методів обдурювання.
Загалом, ситуація відома: Юлія Тимошенко давно і явно стоїть кісткою в горлі керівникам Великої Державної Мафії, які з часів прем’єрства Леоніда Кучми створили в Україні і довели до високого рівня досконалості багатоешелоновану систему корупційних схем.
У створеній тоді на догоду кількох можновладців і їхнього оточення системі визискування України активно працюють не лише великі фінансово–промислові групи та корпорації кланово–сімейного типа, а й працівники прокуратури, судів, скорумповані депутати всіх рівнів, державні чиновники, які на чолі з Президентом України і за підтримки прикоритних ЗМІ, впродовж тривалого часу хором кричать про необхідність боротьби з корупцією.
І от раптом наприкінці 2000 року на політичній арені з’являється Юлія Тимошенко, яка без зайвого крику починає розчищати авгієві стайні скорумпованого енергетичного господарства держави і розплутувати тіньові схеми у нафто–газовому комплексі. Знаходить і виводить з тіні кілька мільярдів гривень та вперше за всі роки незалежності розраховується по всіх боргах з вчителями, медиками та іншими працівниками бюджетної сфери.
Що тоді робить мафія під керівництвом Л. Кучми? Чіпляє на Ю. Тимошенко ярлик «газова принцеса», знімає її з посади віце–прем’єра Уряду і невдовзі кидає її до в’язниці за сфальсифікованими звинуваченнями. А її начальник – тодішній пан прем’єр–міністр В. Ющенко – «мудро» промовчав, а фактично «здав» свою найближчу, найвідданішу і найвідповідальнішу співробітницю.
Історія майже повторюється у 2005 році, коли прем’єр–міністр Ю. Тимошенко знову розплутує тіньові схеми, звідти виводить на світ Божий 13 млрд. грн., відчутно піднімає рівень зарплати, пенсії, інші соціальні виплати, вперше починає запроваджувати приватизацію на чесних конкурсних умовах.
У відповідь мафія організовує бензинову, м’ясну, зернову і цукрову афери та мобілізує ЗМІ на широкомасштабну компрометацію голови Уряду, яка не хоче дотримуватися правил кучмономіки.
Проте ті намагання скомпрометувати Уряд Ю. Тимошенко виявилися марними – успіхи її Уряду стають очевидними для всіх.
Натомість для мафії, яка на той час вже втратила конкретні мільярди, стає очевидним, що подальше перебування Ю. Тимошенко на посаді голови Уряду несе реальну загрозу, позаяк пані прем’єр саме почала розбиратися з дуже сумнівними розрахунками за імпортований газ.
Зокрема, під час поїздки до Москви у червні 2005 року, Ю. Тимошенко відмовилась прийняти запропоновану «Газпромом» схему маніпуляцій фінансами через «РосУкрЕнерго» – дітище домовленостей між Ющенком і Путіним.
На початку вересня 2005–го, невдовзі після похвальних епітетів В. Ющенка на адресу Ю. Тимошенко («Це найкращий Уряд за всю історію незалежності»), послідовний «син Кучми» усуває пані прем’єра з її посади, підписує сумнозвісний пакт з В. Януковичем і бере курс на відновлення відомих і нових схем. Дещо згодом, цей дуже послідовний Президент, вже після розкрутки механізму корупції, оголошує, що він «відкликає» свій підпис.
Але «справу» вже було зроблено: в ніч на 4 січня 2006 року в Москві підписується сумнозвісна газова угода, а затим зареєстроване у Швейцарії «РосУкрЕнерго» досконало нагромаджує злочинні гроші на «посередництві», успішно формуючи корупційний капітал за підтримки найвищої «криши» в Україні…
Третя дія п’єси про боротьбу з корупцією починається з проголошення Юлією Тимошенко програми «Український прорив», з якою вона, на хвилі очевидної підтримки демократичної більшості, приводить свою команду до головування в Уряді.
І знову, вже в новому 2008 році, у перші два місяці свого прем’єрства, вона виявляє і виймає з корупційних схем 15 млрд. грн., починає повертати гроші вкладникам Ощадбанку, різко збільшує пенсії, зарплати, інші соціальні виплати, чітко організовує роботу урядової команди, спрямовану на ліквідацію корупції і на виведення України з болота брехні.
Але цього разу державна мафія краще і заздалегідь підготувалася до боротьби проти нового Уряду. Ще за кілька місяців до призначення нового складу Кабміну, скорумповані клани почали поступово піднімати ціни і спровокували інфляцію, а на додачу залишили борг за російський газ.
Подальша розкрутка інфляції відбувалася за активної інформаційної підтримки прикуплених ЗМІ, які в убивчих прогнозах, навипередки одне перед одним, почали називати дії Уряду популістськими, пророкуючи (і провокуючи!) підвищення цін внаслідок повернення заощаджень і збільшення соціальних виплат.
При цьому відверта змова торговельників щодо підвищення цін на товари першої необхідності дає потрібний корупційний ефект, тоді як команда Президента блокує всі спроби нового Уряду реалізувати програму «Український прорив» на практиці, зв’язуючи руки Кабінету Міністрів у його намаганнях здійснити антиінфляційні, інвестиційні, соціальні та інші економічно доцільні заходи.
Впродовж перших ста днів нового Уряду від В. Ющенка і його секретаріату на ім’я прем’єр–міністра надійшло 880 письмових вимог, Указів, вказівок, не кажучи вже про численні викликання голови Уряду до Президента, який нерідко використовував ці зустрічі для демонстрації відвертої зневаги до Ю. Тимошенко.
А тим часом пані прем’єр–міністр, попри страшенну протидію її намаганням, у лютому 2008 року таки добилася рішення про усунення фінансового посередника – «РосУкрЕнерго», як явного елемента корупційної схеми розрахунків, вивела на чисту воду аферистів, які організували спекуляції на Прикерченському нафто–газовому родовищі, повернула у державну власність великі площі земельних і лісових угідь і т. д. і т. п.
І тоді знову постало питання про усунення Уряду на чолі з незговірливою пані.
Але, як ви розумієте, за вже відпрацьованою комуно–більшовицькою методою, щоб зняти, треба спочатку скомпрометувати ненависну особу і підняти проти неї так звану громадську думку, щоб потім усунути з посади у «легітимний» спосіб.
І от раптом (раптом?!) з’являється у вже згаданій газеті стаття під заголовком «Отрута». Прочитавши цей «твір» вже не знаєш – чи обурюватися, чи сміятися, а чи плакати над подальшою долею осіб, причетних до цього пасквілю.
Бо у цій відверто паскудній публікації – тримайтесь за стілець, щоб не впасти – звинувачують Юлію Тимошенко у прямій причетності до… отруєння Віктора Ющенка!!
Ні, я звичайно розумію, що деяким газетам час од часу потрібна якась сенсація, щоб у такий сумнівний спосіб заохотити читачів до милування улюбленим логотипом. Але ж при цьому не слід втрачати елементарної порядності, бо внаслідок публікації однієї брехливої статті, замість збільшення читачів, можна втратити й тих, котрі є.
Я вже не кажу про те, що оббріхуванням доброї людини підтримується зло, яке може зашкодити тому, хто сіє брехню.
На жаль, застосування інсинуацій (лат. insinuatio – наклепницька вигадка з метою знеславлення когось) не є унікальним явищем у сучасній українській журналістиці. Бо інсинуювання (від insinuare – проникати, проходити всередину) – це процес розповсюдження брудних натяків (і впровадження їх у свідомість суспільства), що мають зганьбити, спаплюжити, заплямувати конкретну особу.
Стаття «Отрута» починається з багатообіцяючої сентенції:
«Народна мудрість свідчить, що все таємне рано чи пізно стає відомим. Як би комусь не хотілося приховати минуле, воно пробиває собі дорогу до світла.»
І далі – ні сіло, ні впало – очевидна брехня, але дуже впевнено і не дуже ввічливо:
«Нині з завзяттям, гідним кращого застосування, Прем’єр–міністр і «принцеса Майдану» Юлія Тимошенко прикриває колишнього керівника Адміністрації Кучми Віктора Медведчука (…) вона тримає біля себе людей, які до останнього були і залишаються довіреними особами головного есдека.»
Автор, що зазначився як Дмитро Арсеньєв, починає розкручувати інтригу розповсюдження брудних натяків із претензією на жанр детективу:
«…Нині поступово, крихта за крихтою, ми встановлюємо картину злочину, який залишається одним із найгучніших замахів останнього часу. Йдеться про спробу вбивства в 2004 році кандидата в президенти України Віктора Ющенка. Сьогодні ми маємо майже повну картину, не вистачає лише декількох дрібних деталей, що не змінюють суті.» (тут і далі – виділення моє – В. К.)
Забігаючи наперед, зазначу, що якщо йдеться про факти, то ані автор, ані оці невідомі нам «ми», картину подій пов’язаних із отруєнням («майже повну»), не встановили, й нічого нового до того, що було досі відомо, не додали. А отже дійсно «не змінюють суті». Це якщо йдеться про факти.
Натомість «крихта за крихтою», автор вибудовує версію–наклеп, розраховану на примітивне й бездумне сприйняття читачами його інсинуацій.
Бо немає в цій лукавій писанині жодного факту на підтвердження основної думки автора про те, що Юлія Тимошенко була активним учасником змови на отруєння Віктора Ющенка в 2004 році.
Проте для інсинуювання, для паплюження людини зовсім не потрібно мати факти, а потрібно лише використовувати брудні натяки і особисті припущення автора у тексті, що густо помережений словами: «можливо», «очевидно», «якби», «вочевидь», «було б» і т. д.
Брудних натяків і припущень у цьому пасквілі цілком вистачає на кілька подібних виробів цієї, з дозволу сказати, псевдо журналістики:
«Вочевидь детальний сценарій убивства вже був розроблений… Вочевидь ця впевненість ґрунтувалася на знанні… (тут автор, як бачимо, заліз прямо в голову Медведчука і використав його знання) …виконання замаху, очевидно, мав здійснити Володимир Сацюк… можемо здогадатись… важко уявити, що… Можна цілком логічно припустити… це вкладалося в плани змовників… (автору пасквіля був відомий план змови?!).
…У разі, якщо Віктор Ющенко помер би… можна було б… довго чекати не довелося б…. Кучма просто мовчав би, оскільки був би… А можливо… Безумовно, проблем уникнути не вдалося б (…) Якби люди вийшли…, Тимошенко мала б очолити масові заворушення… Після того, як рахунок жертв пішов би на сотні, … Якби до вуличних протестів не дійшло, Тимошенко залишалася єдиним кандидатом… і з нею можна було…
У будь–якому разі… опинився б… можна було б подумати… Хтозна, можливо, після усіх подій… він уже не сприймався б…»
Це що – дитяча спроба написання фантастичного оповідання, чи банальна маячня?
Оце вам показовий приклад чорнопіарної технології примітивного обдурювання читачів методом «крихта за крихтою».
Приліпивши своїми брудними натяками нинішню голову Уряду до всім відомого адміністратора В. Медведчука, автор–пасквілянт приписує пані Юлії участь у «спецоперації»:
«Юлія Тимошенко повела людей на кордони навколо Банкової, але… чітко спрацював штаб Ющенка… спецоперація призвела до повної поразки її авторів. Безумовно, була ще спроба…»…
Колись, ще до нинішньої технічної революції, інсинуювання відбувалося методом «від вуха до вуха». Нині, у нашу скоп’ютеризовану епоху, технологія розповсюдження брудних натяків набула відповідного вдосконалення.
Як відомо, правові основи діяльності преси врегульовані Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Натомість в Інтернеті можете «вивішувати» все, що собі забажаєте. От на цьому й будується сучасна технологія брехні.
У даному випадку, спочатку на сайті «Реальна політика» з’явився (причому, «з’явився» також якби сам собою, без волі провідників сайту, котрі повідомляють, що «ми отримали статтю») явно замовний матеріал під заголовком «Отрута», а одразу потім газета «Україна молода» подала цю інформаційно–інсинуаційну отруту, як «Передрук з сайту…».
Як ото пліткарки на комунальній кухні: за що купила, за те й продала; а якщо це навіть плітка, то все одно не мого авторства.
А тим часом громадянин розгортає газету і читає, не піддаючи сумніву цей – м’яко кажучи – недобросовісний матеріал. Бо кожен читач купує конкретну газету, вважаючи, що розумні й відповідальні журналісти та редактори подають не плітки, а перевірену інформацію, яка допомагає вибудовувати його переконання на основі фактів у відповідному напрямі.
Мені залишається лише звернути увагу читачів на те, що розглянутий тут «матеріал» од «реальних політиків» з «України молодої» з’явився цілком синхронно з виссаними з пальця мерзенними звинуваченнями, оприлюдненими з подачі В. Ющенка на адресу Ю. Тимошенко, про буцімто її ділове партнерство з всім добре відомим кучмістом В. Медведчуком.
Отже, «реальні політики» мають рацію лише в одному: все таємне рано чи пізно стає відомим. Стануть відомі й всі причетні до «Отрути» – замовники, автори й реалізатори.
Тому давайте дотримуватися фактів, а не припущень. І до того ж – чітких визначень.
Бо брехня – це субстанція не інформаційна, а жовчний вираз озлобленості конкретної особи, що є наслідком заздрості до іншої людини на тлі власної нікчемності.
Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)
| 
