|
Що робити?
Хвилю інфляції можна збити!
Збити хвилею товарів, раціональних вимог Уряду
і патріотичною солідарністю громадян
Про хвилю інфляції зараз говорять всі, кому заманеться. Причому, немало й таких, хто говорить із відвертою радістю, очікуючи, коли вже новий Уряд цією хвилею захлинеться.
Та й серед фахівців (так само, як і серед «фахівців») не бракує таких, яким по суті нема чого відповісти на актуальне запитання: Що конкретно треба зробити, щоб загасити цю пожежу всеохоплюючого економічного безглуздя, в якому щодня згорають наші економічні інтереси, здобутки і надії на демократичний розвиток?
Давайте не будемо нервувати, а спокійно розберемося.
Так що воно таке – інфляція?
Інфляція – це соціальний феномен, що його слід розглядати у двох тісно пов’язаних між собою аспектах: психологічному і господарчому.
У психологічному аспекті – це ціновий вираз суспільної паніки. А відомо, що кожна паніка завжди є процесом, що розвивається цілком закономірно, проходячи певні етапи.
На першому етапі відбувається ініціація процесу Це, як правило, різка і несподівана (але буває й «лагідна» і не одразу помітна) зміна усталеного порядку речей, а отже й переляк, що викликає відповідну реакцію маси народу, яка із нормальної сукупності індивідуально мислячих осіб може перетворитися на розлючену юрбу.
На другому етапі юрба починає нестримний рух, втікаючи від джерела нестабільності й змітаючи все на своєму шляху. Внаслідок цього настають масові втрати, як результат безоглядних (переважно деструктивних) дій юрби і доведення цих дій до абсурду.
Тоді все що можна було зруйнувати, буде зруйновано, а енергія юрби закінчується лише в глухому куті, де здається, що все на світі втратило свій сенс і де панує апатія, зневіра, почуття безвиході та подекуди усвідомлення втрачених можливостей… І тоді на руїни приходить диктатор.
Тому інфляцію можна також порівняти із пожежею. У розвитку кожної побутової пожежі є також два етапи, розділені певною межею можливостей: до цієї межі вогонь ще можна погасити, а за нею вже марно намагатися, бо все одно має вигоріти до кінця.
Щодо господарчого аспекту, то в системі вільного ринку постійно існує (повинна існувати) нестійка рівновага між платоспроможним попитом на товари (послуги) і пропозицією торговельників (продавців), які виносять ці товари на продаж.
Щоб забезпечити зазначену рівновагу, держава (а точніше: керівний орган управління господарчим життям держави; в Україні – Кабінет міністрів), має у своєму розпорядженні два варіанти регуляторної політики.
Перший варіант: держава встановлює певні раціональні правила (і обмеження) для активних учасників ринку і перманентно (вибірково) контролює дотримання цих правил, не втручаючись у пропозицію і поведінку тих продавців, які дотримуються встановлених умов діяльності.
Другий варіант: держава не встановлює жодних обмежень, але в разі необхідності, у будь–який момент здатна і готова стати активним учасником ринку, пропонуючи товари і послуги на своїх умовах.
В усталених економічних системах превалює перший варіант. Причому, сфера застосування цього варіанту залежить не стільки від типу суспільно–економічної формації, скільки од вільного, свідомого (або навпаки – вимушеного, але все одно обов’язкового) дотримання громадянами даної країни встановлених правил ведення господарчої діяльності.
Наприклад, у США і розвинутих країнах Європи суб’єкти господарювання солідарно дотримуються першого варіанту регуляторної політики з міркувань набутого багатолітнього досвіду і знань. Натомість у комуністичному Китаї – з остраху за можливе жорстоке покарання за недотримання встановлених правил.
Другий варіант регуляторної політики можемо спостерігати в країнах, що розвиваються, особливо в тих, де рівень корумпованості суспільства досить високий.
При цьому варіанті держава повинна завжди зберігати готовність для своєчасної адекватної реакції на підступи сил, котрі, знаючи про слабкість держави, нерішучість або корумпованість чиновників (з якими мафія може об’єднати зусилля для реалізації своїх схем), намагатимуться організувати деструктивні спекуляції на ринку.
Це якраз варіант України. Сценарій інфляції та початковий ступінь першого етапу (ініціацію) було розроблено у жовтні–листопаді 2007 року, наприкінці каденції попереднього уряду. Тоді спочатку розтягували гуму часу, граючись у підведення підсумків позачергових виборів до Верховної Ради, а потім ще «тягнули гуму» укладання–дебатування Коаліційної угоди НУНС–БЮТ.
Тягнули, знаючи, що все–таки прийдеться на чолі Уряду ставити БЮТ, який приходить з готовою, дуже раціональною і реалістичною програмою «Український прорив».
Проте, згідно з антиукраїнським сценарієм, якраз цього прориву в жодному разі не можна допустити. Тому, водночас із проведенням у засобах інформації (і на парканах!) відомої наклепницької кампанії під гаслом «Український нарив», в Україні та за кордоном готували антиукраїнські фінансові акції, приурочені під старт діяльності нового Уряду.
Тим паче, що вже існував попередній досвід успішного проведення антиурядових м’ясної, борошняної і бензинової афер у травні–червні 2005 року, коли Уряд, так само як і нині, очолювала Ю. Тимошенко.
Елементарна змова у листопаді–грудні 2007 року впливових торговельників, які допасували підняття цін до моменту щорічного традиційного зростання сезонного попиту в період різдвяно–новорічних свят – «Все одно куплять, нікуди не дінуться!» – спочатку була не дуже помітною.
Але вона активізувала реакцію деяких постачальників (виробників і посередників), котрі в цій афері штучного накручування цін побачили цілком реальну можливість «зірвати бабки на хвилі» (тобто нормальною мовою: заробити на суспільному переляку).
А щоб цей переляк був «аргументованим», прикуплені ЗМІ «допомогли» відповідними публікаціями. Тут і Росія (раптом!?!) виставила новому Урядові борг попереднього уряду В. Януковича (на що відомий своєю категоричністю головний фінансист попереднього уряду М. Азаров дуже артистично зробив здивований вираз обличчя).
Водночас, як по команді, політики з комунорегіоналівського табору на всіх інтерах, ерах і шустерах почали швиденько і дружно переконувати громадян, що виплата заощаджень окраденим вкладникам совєцького Ощадбанку вже викликала інфляцію у страшні відсотки, які до кінця року будуть ще страшнішими.
Народ кинувся по гроші й одразу побіг на базар, де на нього вже чекали нові ціни, підняті без жодних економічних підстав. Натомість, для посилення механізму інфляційно–спекулятивного «заробітку», було значно розширено існуючі мережі посередників.
Таким чином ініціація інфляції пройшла цілком успішно, а далі хвиля вже пішла за законами інерції, набираючи потужності.
Ініціатори досягли головного: народ у масі своїй повірив, що високі ціни – це нормально, що процес зростання не можна зупинити, а отже ціни можуть бути ще вищими.
Тобто ініціатори інфляції ефективно використали суспільство, як самодіяльну силу, яка вже власним переляком і невіглаством – «на автопілоті» – допомагає торговельникам і їх партнерам у сфері виробництва, посередництва і фінансів піднімати ціни надалі.
Суспільство почало підходити до другого етапу – етапу паніки, коли розкручується зачароване коло глупоти, яке вже важко зупинити і яке набираючи обертів йде в рознос і руйнування.
Бо уявіть собі: будь–який продавець, який зараз виходить на ринок (чи то великий магнат, чи бабця з кошиком ранньої зелені), вступає у течію цін, які мало того що вже склалися на сьогодні, а ще й розвиваються в динаміці зростання. Отже продавець вже сьогодні поставить ще вищу ціну, бо завтра вона буде «нормальною» для відповідно поінформованих покупців.
Таким чином всі учасники ринку солідарно допомагають один одному… піднімати ціни!
Коли біжить перелякана юрба, ніхто вже не слухає закликів навіть найрозумнішої людини, а тим більше – ніхто не звертає уваги на попередження, що ви всі біжите до прірви…
Як зупинити хвилю інфляції?
А так, як зупиняють хвилю на березі: пасивно – хвильорізами, активно – створенням зустрічної хвилі. Аналогічно гасять пожежу на пшеничному полі: пасивно – створенням перешкод на шляху вогню (наприклад, оранкою), активно – зустрічним вогнем створюючи випалену зону. Прикладом активного способу гасіння катастрофічних пожеж на газових і нафтових свердловинах є використання вибуху, як способу створення ударної хвилі щоб збити полум’я.
Все це означає, що для «гасіння» інфляції треба піти на неординарні заходи.
По–перше, треба різко зменшити ставку для кредитів під проекти виробничих інвестицій і водночас збільшити ставку депозиту для довгострокових заощаджень громадян. При цьому Національний банк може увійти в патріотичний альянс з надійними комерційними банками на вигідних умовах.
По–друге, треба силами державних органів терміново організувати і здійснити акцію по закупівлі й реалізації великих партій дешевих харчових товарів. Асортимент і походження товарів тут не мають жодного значення, але має значення через яку мережу (наскільки залежну від існуючих оптово–роздрібних мереж) ці товари реалізовуватимуться.
Такою незалежною мережею можуть бути: навчальні заклади, державні підприємства, гуртожитки, благодійні та громадські організації, державні установи. Тобто, тільки конкурентна хвиля може переконати торговельників–змовників.
По–третє, слід терміново укласти з виробниками сільгосппродукції та продукції агропереробки (лише з виробниками!) державні договори–гарантії на закупівлю врожаю–2008 у державний резерв.
По–четверте, необхідно організувати широку роз’яснювальну кампанію про суспільно–психологічну суть і негативні наслідки інфляції для держави і кожного громадянина.
По–п’яте, слід активізувати роботи, спрямовані на збільшення частки вітчизняних енергоносіїв у паливно–енергетичному балансі України, не забуваючи про торф, вугілля і власні нафтогазові геологічні можливості. Бо, як завжди, в жовтні у Росії знову збільшиться апетит на тему енергоносіїв.
На кожну деструктивну дію повинна бути протидія – це елементарне правило існування кожної збалансованої системи. Тому постійна готовність держави до інтервенції на товарному, фінансовому, будівельному, фондовому та інших ринках – обов’язкова умова стабільного розвитку її економіки.
Інфляцію зупинити можна, якщо докласти певних зусиль у позитивному напрямі.
Біда лише в тому, що певна частина дуже повноважних громадян України на високих державних посадах бажають докластися до просування України у зовсім іншому напрямі.
А тому нам залишається хіба що молитися Богу, щоб не дозволив певним особам з вул. Банкової заблокувати антиінфляційні заходи нинішнього Уряду новими Указами всенародно обраного президента.
Віталій КОРЖ,
кандидат економічних наук,
народний депутат України
(фракція БЮТ)
P. S. Одразу хочу попередити тих, хто пояснює нашу інфляцію зростанням світових цін на харчові продукти.
Так, дійсно, у світі вже не вистачає посівних площ. Тому Бразилія вирубає ліси в басейні Амазонки, тоді як площа пустель на земній кулі збільшується внаслідок загального потепління клімату.
Проте світова ситуація ніякого відношення не має до Богом даної України, де впродовж десяти останніх років заростає не лише бур’янами, а й лісом п’ята частина родючих земель сільськогосподарського призначення (перед усім – ріллі), й де для збільшення обсягів виробництва (і експорту!) сільгосппродукції існують величезні невикористані резерви. | 
