ТРИ ХИБНІ ТВЕРДЖЕННЯ ПРО ЕНЕРГОНОСІЇ

У деяких слухачів та телеглядачів, котрі по радіо чи телебаченню спостерігають за засіданнями Верховної Ради України, часом може скластися враження, що в сесійній залі відбувається постійна сварка, хаотичне пересування депутатів по залі; один собі виступає, а інші собі вирішують свої справи, про щось домовляються, весело посміхаються, не звертаючи жодної уваги на заклики Голови Верховної Ради, а поготів – на заклики виступаючого з трибуни.

Можу сказати лише одне: під час мого нещодавнього короткого виступу всі присутні слухали мене з величезною увагою. А сказав я таке:

 

 

 Шановний пане Голово! Шановні колеги! Перед усім, хочу запевнити вас, що на відміну від щойно заслуханого тут представника Партії регіонів пана Сулковського про село, я буду говорити правду.

А тому прагну привернути вашу увагу до трагічної абсурдності (а можливо й злочинної байдужості) у відомій проблемі; проблемі нашої енергетичної залежності.

Йдеться про хибність кількох відомих тверджень, що до них деякі представники влади призвичаїли наш народ.

Перше хибне твердження полягає в тому, що нібито тепло в наших оселях і успіхи нашої промисловості повинні обов’язково залежати від рішень, які приймаються в Москві щодо енергоносіїв.

Друге хибне твердження, до якого ми статистично, а отже й фактично звикаємо, що видобуток вугілля на українських шахтах обов’язково має бути пов’язаний із смертю шахтарів.

Третє хибне твердження, до якого ми вже звикли, приймаючи його за правду, що Україна не має покладів нафти та газу.

І останнє хибне, і можливо найабсурдніше твердження, на яке ми взагалі не звертаємо уваги (і навіть вже не ставимо його під сумнів?!), що в Україні не вистачає місцевих джерел енергозабезпечення.

Щодо останнього, то хочу навести лише один вражаючий приклад.

Ірванцівський торфобрикетний завод, що в Чернігівській області, працює на родовищі торфу, яке за нинішньої потужності заводу може забезпечити роботу цього підприємства впродовж 150 років.

Виробничі можливості цього заводу повністю забезпечують потреби шкіл, медичних закладів, комунальних підприємств, інших бюджетних установ і значну частину населення Чернігівської та сусідніх областей.

Проте, замість брикету місцевого виробництва із зольністю 17 відсотків, на Чернігівщину ось вже впродовж двох років завозиться донецьке вугілля із зольністю 55 відсотків. Часом складається таке враження, що це не вугілля, а порода з териконів, бо на відміну від брикету, це вугілля майже не горить.

Як внаслідок, школярі Чернігівської області сидять взимку на уроках у верхньому одязі, Ірванцівський торфобрикетний завод ледве дихає і його неухильно доводять до прихватизації, а реалізацію його продукції фактично заблоковано.

Цим коротким виступом хочу звернути вашу увагу на те, що ми фактично занедбали розвиток енергетично сектору економіки України.

Саме ми, депутати, обранці нашого народ, в першу чергу повинні докласти зусиль для піднесення нашого енергетичного сектора з колін. Саме ми повинні першочергово докласти зусиль для законодавчого і виконавчого забезпечення  цього піднесення.

 

Чи не найголовніший документ, що регулює порядок діяльності і поведінку депутатів у Верховній Раді, є Регламент. І треба сказати, що у переважній більшості депутати дотримуються порядку визначеного цим документом, бо як би там не було, а кожен все таки дбає й про власний авторитет також.

А тому, хоча опинитися на трибуні й бути вислуханими бажають всі, це не так просто зробити. Тим більше, якщо ти депутат від БЮТ, до членів фракції якого завжди існує прискіплива увага, як з боку прихильників, так і з боку опонентів.

Якщо розглядається якийсь законопроект, то найчастіше його представляє голова відповідного профільного Комітету Верховної Ради, або один із авторів. Для цього має, як правило, 10–15 хвилин. Щоправда, в залежності від значимості й наслідків прийняття документа, дебати по ньому можуть розтягнутися на цілий день і більше. Наприклад, коли йдеться про Державний бюджет України.

А що робити, коли треба терміново виступити з якогось актуального питання, не пов’язаного із законотворчою діяльністю, а цього питання немає в порядку денного Верховної Ради?

Для цього Регламентом передбачено (і час од часу планується до розгляду) так зване «Різне» – пункт порядку денного, куди також не так просто потрапити. Але якщо навіть будеш включений до списку виступаючих, електронний годинник автоматично вмикає мікрофон на 3 хвилини. Отож за 180 секунд мусиш сказати про найважливіше; й сказати так, щоб тебе почули, щоб пройнялися, щоб не марно…

От саме в цьому «Різному» я й виголосив ті наведені тут вище слова.

Чи вдалося сказати так, щоб тебе почули, щоб пройнялися, щоб не марно?

Нехай висновки з моїх слів зроблять самі читачі.

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 (фракція БЮТ)