ЗОЛОТЕ СМІТТЯ МЕНЕДЖЕРА ЧЕРНОВЕЦЬКОГО

Вже кілька разів довелося спостерігати на вулицях столиці цю вельми цікаву картину абсурду, але щоразу переконував себе, що це дрібниці не варті уваги. Зрештою, нехай висновки зроблять читачі.

 

Цього разу вирішив зупинитись і роздивитися оце очевидне й водночас невірогідне: три кремезних чоловіки у спецодязі дорожньо–експлуатаційної служби згрібали лопатами пісок і сміття уздовж бордюру в невеличкі купки через кожні 4–5 метрів, а потім так само лопатами переносили це сміття з піском й кидали у ківш потужного бульдозера–навантажувача, що повільно посувався слідом за робітниками.

Отак «доробившись» до перехрестя вулиць із майже порожнім ковшем, бригада наздогнала самоскид, що стояв по той бік перехрестя. І тоді гордовито піднявши величезну металеву руку, бульдозер висипав сміття–пилюку з майже порожнього ковша у так само майже порожній кузов самоскида.

Золоте сміття! Без жодного перебільшення можна стверджувати, що вартість кожного кілограма цього брудного залишку, зібраного таким марнотратним способом з київських вулиць, насправді дорівнює ціні дорогоцінних матеріалів.

Адже якщо п’ять робітників (в тому числі два кваліфікованих: машиніст бульдозера–навантажувача і водій самоскида), за таких «темпів» роботи зможуть за зміну зібрати з–під бордюру бодай півтонни сміття, то водночас спалять стільки бензину і солярки, що сміття насправді стає дорогоцінним.

Плюс заробіток п’яти робітників, плюс експлуатаційні витрати на могутню техніку, яка використовується, в кращому разі, на 1–3 відсотка.

Одна імітація роботи навантажувача чого варта. Бо його виробнича потужність становить не менше 800 метрів кубічних за зміну, тоді як за такої сміхотворно «обтяжливої» роботи, яка більше нагадує знущання над здоровим глуздом, навряд чи набереться якихось 2–3 куби за зміну.

Ні, звичайно, якщо комусь заманеться забити цвях мікроскопом замість молотка, це цілком ефективно можна зробити. У кожному разі, для цвяха байдуже, чим його забивають. Вочевидь байдуже й бульдозеру–навантажувачу. Але не може бути байдуже для нас з вами. Зокрема й тому, що в Києві поки що існує завод «Комунмаш», який колись виготовляв підмітально–прибиральні машини для всього колишнього СССР, а нині працює, як мокре горить.

Звичайно, простіше перетворити місто в рекламний полігон, обвішати бігбодами з «Відчуй справжній смак…» і, зібравши гроші з рекламодавців, накупити примітивних сміттєприбиральних причепів з Європи по 300 тис. грн. за штуку…

А тим часом ціна комунальних послуг постійно зростає, у місті нагромаджується щоразу більше проблем, автомобільні корки стали звичним явищем столичного життя; метро, водогін, тепло і електромережі працюють на межі своїх можливостей і насилу справляються з прогресуючими потребами, але міська влада нас постійно заспокоює тим, що столицю очолює видатний менеджер Черновецький, який декларує свої неабиякі успіхи на численних бігбордах.

А я бачу, що цей «видатний менеджер» забиває цвяхи мікроскопом.

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 (фракція БЮТ)