НЕКОРЕКТНА ЕТИКА ОСВІТНЬОЇ БЮРОКРАТІЇ

У даному разі важливо зовсім не те, що саме я власним коштом видав чудову книжку о. проф. Едварда Станєка «Наші ВАДИ і наші ЧЕСНОТИ». Важливо, що це надзвичайне видання, яке побачило світ із підзаголовком «Книга про культуру моралі» є справді непересічною подією, особливо з огляду на практичне значення цього мудрого твору для виховання не лише школярів і молоді, а й вчителів і батьків.

 

Попри відсутність будь–якої реклами, книга одразу звернула на себе увагу громадськості й ЗМІ. Кілька схвальних публікацій в столичній і центральній пресі, дві передачі на радіо – не кожне видання може похвалитися таким резонансом.

Зокрема у газеті «Голос України» від 12 лютого 2008 року важливість твору чітко визначено у заголовку статті – «Книга, яка вчить жити по правді».

Особливо захопленими були відгуки шкільних педагогів, які отримавши книжку, «проковтнули» її на одному подиху і одразу почали використовувати у своїй щоденній роботі. Саме реакція вчителів схилила мене до думки про необхідність ширшого інформування освітян щодо можливостей використання цього твору в роботі освітніх закладів.

Тому я, як народний депутат України, звернувся листом до шановного пана міністра освіти І. О. Вакарчука з пропозицією «розглянути можливість активного використання цієї книги в навчально–виховному процесі». До листа додав десяток примірників книжки, сподіваючись, що методисти–організатори відповідних управлінь нашої освітньої галузі звернуть увагу на це вкрай актуальне видання та знайдуть відповідну форму і спосіб раціонального використання мудрої, повчальної книги відомого у світі автора, який опублікував понад 70 своїх книжок на теми виховання.

На жаль, відповідь за підписом пана міністра освіти мене здивувала. Бо після загального вступу «…уважно розглянуто Ваш лист…», з–під пера В. Л. Федоренко мені видано об’ємисте пояснення, що міністерство «рекомендує… тільки видання, які мають грифи і свідоцтва», що рішення про надання грифів і свідоцтв «приймає комісія відповідного профілю Науково–методичної ради (в цьому випадку – комісія з етики)…», та що перед цим ще має бути проведено науково–методичну експертизу в Інституті інноваційних технологій та змісту освіти цього самого міністерства. І тут таки подано адресу Інституту.

Лист закінчується таким «етичним» підсумком–рекомендацією: «Саме за цією адресою видавці книжки можуть звернутися за роз’ясненнями щодо процедури…».

Отже, ані високоповажний пан міністр, ані його не менш поважні методисти із вченими ступенями, не звернули увагу і не захотіли шукати форми й способу раціонального використання непересічного виховного видання, а залишились у тенетах узвичаєного постсовєцького бюрократичного «порядку звернення за роз’ясненнями щодо процедури».

Красно дякую за рекомендацію! Щоправда, я досі вважав, що де–де, а вже в нашій освітньо–педагогічній галузі, в центрі інтересів якої має стояти інтерес і відповідальність за підростаючу зміну нам сивочолим, і де тендітна душа молодої людини потребує не канцелярщини, а вдумливого і етичного підходу (в його істинному, а не стереотипно–чиновницькому трактуванні), бюрократичний апарат вміє не лише «грамотно» писати відписки, а й брати на себе відповідальність за оте саме виховання і освіту, для чого власне й існує керівний орган освіти та ще й науки.

Тому ще раз дякую за науку! Як народний депутат України, в разі необхідності я звертаюся до будь–якого громадянина України, незалежно від посади і авторитету. Тим більше, що маю команду висококваліфікованих помічників–консультантів, в тому числі: з питань освіти і науки.

Знаю також, що в структурі Міносвіти вистачає фахівців і відповідних адміністративно–технологічних зв’язків, за допомогою яких можуть оперативно вирішуватися набагато складніші питання змісту освіти. Можуть вирішуватися без «відфутболювання» в комісії, науково–методичні ради і експертизи, в яких вже поховано багато новацій і для визначення освітньо–виховної важливості яких існує відповідний інститут.

У мене складається враження, що впливові працівники штабу нашої освітньо–виховної галузі разом із наукою, в особі деяких міністерських науковців–адміністраторів, дещо відірвалися від цілком конкретних земних проблем виховання школярів і студентської молоді.

Відірвалися від живих проблем «навколишнього» середовища.

Відірвалися від відповідальності за середовище, яке не усвідомлює, не знає і нічого не хоче знати про архаїчну гру міністерської бюрократії в експертизи, грифи і свідоцтва, а просто бездумно і щодня глушить свою свідомість пивом, горілкою, тютюном, порнографією і наркотиками, масштаби вживання яких катастрофічно зростають, а суха статистика лише щоразу це підтверджує.

Натомість рядовим вчителям нема коли чекати на результат гри в грифи і свідоцтва. Їм треба в міру своїх можливостей рятувати молоде покоління вже сьогодні, зокрема й шукаючи літературу, в якій культура моралі є практичним засобом виховання.

Тому вважаю, що було б розумно й доцільно, якби міністерство оперативно організувало й провело конференцію вчителів–практиків з означеної теми, в тому числі взявши до уваги вказану книгу. Книгу про культуру моралі. Книгу, яка вчить жити по правді, якої, в першу чергу, бракує сьогодні в нашому суспільстві.

 

Віталій КОРЖ

народний депутат України

(фракція БЮТ)