СУМНА ПРАКТИКА КАЛЕНДАРНОГО АБСУРДУ

Сидячи за новорічним столом, заставленим різними стравами, вареними і смаженими витворами українського кулінарного мистецтва, я не міг знайти відповідь на просте запитання: що, власне, відбувається і як це все слід сприймати?

 

Тому що, з одного боку, ще од четверга 27 грудня 2007 року жваво розпочалися так звані корпоративні новорічні фуршети й вечірки, які 31 грудня набувають  загальнодержавного значення, а тоді Президент України урочисто вітає Український Народ, а Народ радісно вітає Новий 2008 рік, піднімаючи бокали із звеселяючою рідиною, радіючи, співаючи й танцюючи, об’їдаючись і впиваючись.

Отже, з одного боку, Новий 2008 рік настав у ніч на 1 січня й щодо цього, здавалося б, не може бути жодних сумнівів хоча б тому, що цей факт офіційно підтвердив сам Президент України. Зрештою, факт настання Нового 2008 року зафіксовано не лише в Україні, а й практично в усіх країнах світу.

Але ми, перед усім, розмірковуємо про логіку подій в Україні, більшість громадян якої – а Президент України особливо – схиляється до дотримання православних традицій. А православна традиція, як відомо, досі не визнає Нового року за григоріанським календарем, який в країнах Європи прийнято до вжитку ще у XVI столітті.

Православна Церква досі будує організацію своєї літургійної і душпастирської діяльності на юліанському календарі, згідно з яким, до вечірньої зорі 6 січня за григоріанським календарем триває, так званий, Малий піст, а потім у ніч на 7 січня народжується Син Божий Ісус Христос.

І тоді свято Різдва Христового урочисто святкує вся Українська Держава, позаяк Свято Різдва зазначено в календарі й народ того дня 7 січня йде не до праці, а до церкви, до рідних і близьких, а дітей веде до вертепу, де, як співаємо в одній з колядок, «в стайні убогій поміж бидляти лежить у яслах Дитятко Боже». Люди радіють, поздоровляють одне одного…

Люди добрі, але ж ви щойно, тиждень тому, вже відсвяткували свято настання чергового, нового, 2008 року після Різдва Христового! Відсвяткували настання Нового року, не святкуючи перед цим Різдва, але визнаючи, що цей 2008–й настав після Р. Х.

Бо так само, як в усіх історичних хроніках світу зазначаються всі роки (наприклад: 333 рік до Р. Х. – епоха Аристотеля і часи Імперії Олександра Великого; до 68 року  після Р. Х. – правління римського імператора Нерона), так і наш 2008 рік, вписуючись в хронологічну динаміку світового обліку часу, став таким і набув «прав громадянства» лише як рік після Р. Х.

А тому, з другого боку, як виявляється, Новий рік набув цих прав майже по всьому світі, але не в Україні. Бо Україна ще не вшанувала Різдва, ще формально має дотримуватись посту, очікуючи приходу Сина Божого після Святвечора 6 січня 2008 року після… Різдва Христового (?!?).

Люди добрі, чи ви розумієте, що відбувається?

Хіба це є нормальним, коли ціла країна живе за двома календарями водночас, а якщо чесно, то впродовж тривалого періоду посеред календарного року фактично не дотримується жодного календаря, перебуваючи якби між ними?!

Посилання на Церкву, на так звані «християнські традиції», нічого не пояснюють і ні в чому не переконують. Бо тут ми бачимо наочний приклад лицемірства і самообману. Адже всі віруючі планують свій час, ходять на роботу, вчаться, узгоджують ділові й інші зустрічі, народжують дітей та святкують всі дні народження за григоріанським календарем, в якому роблять один виняток – не святкують Дня Народження Бога.

Навіть православні священики фактично живуть за двома календарями: із паствою і поза храмом спілкуються в межах загальноприйнятого григоріанського календаря, а Служби Божі, Священні Літургії та головні Свята – Різдво і Воскресіння Христове відправляють за архаїчним юліанським календарем.

Чи це розумно, чи це зручно, чи це раціонально, чи цьому є логічне пояснення?

Жодні пояснення тут не можуть виправдати очевидного абсурду і очевидної брехні. Чи може це горілка під смажене порося (у розпал посту з приводу очікування Різдва Христового!) повинна переконувати всіх в дотриманні національних традицій та виправдати наше байдуже і бездумне ставлення до Бога, до нас самих і до часу, в якому організовуємо суспільне життя і життя кожного з нас??

Нікчемна (хоча й знову таки – «традиційна») спроба виправдати це безглуздя здійснюється щороку 13 січня фактом святкування Старого Нового (чи Нового Старого?!) року після Р. Х. Але ця спроба лише посилює абсурдність ситуації.

Для ділових людей цей двокалендарний абсурд завдає лише прикрості. Тому що весь цивілізований світ од 22 грудня припиняє роботу і відбуває на двотижневі різдвяні канікули до 6 січня, тоді як в Україні розкручується напівофіційна інерція неробства, яка триває фактично до 14 січня, тобто до отого з перевернутою логікою Новостарого (чи Старонового?) року.

Абсурдність ситуації є очевидною, як і її негативні наслідки. Проте ніхто, на разі, чомусь не збирається цю ситуацію змінювати.

А тому небезпечно–суперечливий «вінегрет» (зліплений із православного посту з горілкою під смажене порося та незрозумілим Різдвом після Нового року без Різдва, але зі «староновими» традиціями, що нагадують нам про що завгодно, тільки не про християнську епоху) надалі дивує і насторожує собою весь цивілізований світ.

Цей «вінегрет» ментальності – навколо «свого» Різдва і «свого» Новоріччя –  характеризує нас, як людей, які й самі поки що не визначились, а отже від нас можна чекати різних несподіванок. Очевидно, що ця обставина, попри всі старання політиків, не додає нам авторитету на світовій арені.

Але мене особисто насторожує також те, що національно–патріотична Українська Православна Церква Київського Патріархату, здається, ніяк не наважиться відірватися від зазначеної календарної архаїки, якої вперто тримається Московська Церква в Україні.

Проте ми всі добре розуміємо, що існування Нації за двома календарями, за одним з яких, під рефрен про канонічність, фактично відбувається активне втручання іншої держави в організацію життя  в Україні, є не лише гальмом на шляху нашого руху до Європи, а й переконливим доказом нашої залежності від Москви.

Очевидно, що в цих умовах не мають жодного сенсу будь–які розмови про створення в Україні єдиної Помісної Церкви.

Тому, приєднуючись до численних пропозицій щодо ліквідації з наших вулиць і площ пам’ятників, пам’яток і символів «збільшовиченої ери», пропоную всім громадянам України (незалежно від приналежності до якоїсь конфесії) дружно і солідарно перейти на єдиний, нормальний, цивілізований, європейський, всесвітній григоріанський календар.

Упевнений, що такий крок сприятиме згуртуванню Української Нації, зміцнить незалежність України і патріотичність її громадян.

Вважаю, що своє слово з цього приводу має сказати й Президент України.

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 (фракція БЮТ)