МІЖ НАМИ, АБОНЕНТАМИ

МІЖ НАМИ, АБОНЕНТАМИ

Громадяни можуть захистити себе від обдурювання можновладцями,

якщо народні депутати України ухвалять Закон «Про телекомунікації»

 

 

У шановному «Дзеркалі Тижня» № 38 (667) від 13.10.2007 було розміщено досить актуальний матеріал Семена Степанчикова «Комутація портфелів», де читачі, серед багатьох зазначених прізвищ, побачили й моє:

«Нарешті, Віталій Корж, № 48 у списку БЮТу. Він більше тяжіє до питань українського національного відродження, проте з галуззю теж пов’язаний. Його син Юрій Корж – засновник колись великого Інтернет–провайдера Global Ukraine…»

Наприкінці цієї інформативно цікавої публікації, де представлено майже всіх важливих осіб з галузі зв’язку, автор стверджує таке :

«По–справжньому стратегічної програми розвитку телекомунікаційної сфери нашої країни не запропонував ніхто… (виділення моє – В.К.) Головна причина – політичні еліти досі далекі від розуміння того, що відбувається в галузі.»

Свій матеріал С. Степанчиков закінчує так: «…мусить же в хаті бути господар

Не буду коментувати твердження пана Семена щодо мене особисто, натомість не можу погодитись з його твердженням у виділеному мною фрагменті, а тому хочу відійти від дійових осіб і висвітлити стан справ.

 

 

Нинішню суспільно–економічну формацію в Україні можна охарактеризувати, як анархічно–кланова «демократія», в якій легітимний безлад є основною складовою і водночас наслідком державної політики олігархічних сил в епоху правління В. Ющенка.

У цій ситуації особливого значення набувають взаємопов’язані комунікації, тобто системи інформації й зв’язку, які можуть або сприяти освіті, просвіті й усвідомленню громадянами їх прав та обов’язків з позиції правди, або просто і примітивно цих громадян обдурювати.

Впевнений, що розвиток систем інформації й зв’язку дає державі величезні можливості зростання її економіки та є основою українського національного відродження. Цю впевненість зміцнює мій особистий практичний досвід впровадження інформаційно-телекомунікаційної системи Куликівського району Чернігівщини.

Тому й зараз, через 90 років після жовтневого перевороту в Петрограді (де головним завданням більшовицьких заколотників було захоплення комунікацій – пошти, телеграфу й вокзалу), головним завданням сучасних заколотників є захоплення комунікацій, а точніше – інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС).

Бо якщо 90 років тому було слушним гасло «Хто візьме столицю, той захопить країну», то нині – «Хто триматиме комунікації, триматиме Націю». Адже так само, як і майже століття тому (а нині й поготів), прокомуністичні можновладці завжди і першочергово потребують органів та інструментів для вішання макаронів на вуха довірливих громадян, а для «недовірливих» влаштовують «спеціальний режим несприяння». Є ще інше призначення інфокомунікаційних систем – задля прийняття ефективних рішень, але знаючи нашу владу зсередини в це віриться мало.

Якщо зараз не розірвемо це порочне коло легітимного безладу, обдурювання буде успішнішим ще й тому, що забагато є зацікавлених у збереженні існуючого кулуарно–тіньового порядку прийняття важливих державних рішень на основі так званих «домовленостей». Бо нині багатьом скоробагатькам і їхній челяді вигідно ігнорувати будь–який закон, або зовсім його не мати, або ж мати такий нікчемний закон, який насправді вже краще ігнорувати.

Адже якщо фахівці якоїсь галузі намагаються її розвинути й зробити ще кориснішою на підставі новітніх технологій, досягнень інженерної науки і законів фізики, то деякі політики (які не «вчились так як треба»), постійно намагаються підпорядкувати собі всі закони – юридичні й фізичні. І то з єдиною метою: використати державні, національні ресурси і загальнонародну власність для збагачення окремих осіб і кланів у їх приватних інтересах.

 

Укртелеком, як дзеркало ІТС–порядків

 

Обсяги послуг, що їх надає галузь зв’язку в Україні, щорічно зростають майже на третину і становлять нині близько 40 млрд. грн. (тільки за дев’ять місяців цього року це – за офіціальною статистикою 31 млрд. грн.) , або – за іншими оцінками – майже 10% ВВП держави. Іноземні інвестиції у цю галузь України вже склали близько 1 млрд. доларів США.

Найбільш привабливим видом діяльності у сфері ІТС є надання послуг у сфері бездротового зв’язку, де можливий загальний доход компаній оцінюється експертами на рівні 20 млрд. грн.

Не закінчилася й ера дротового зв’язку. Лише один Укртелеком, який утримує ринкову частку фіксованого зв’язку близько 80%, отримує щорічно доходів на суму 5–6 млрд. грн. І хоча ще досі в столиці можна побачити, як зв’язківці тягають мідні дроти, загальна тенденція переходу на оптоволоконні та бездротові системи є панівною й прогресуючою.

Щоправда, в розвинутих країнах Європи не всі з цим поспішають. Наприклад, якщо Голландія «поведена» (у позитивному сенсі) на оптиці, то в Німеччині досі не відмовляються від вікових традицій мідного дроту.

Тим не менше, нині в телекомунікаційній сфері України вже відомо близько 40 ринків телекомунікаційних послуг, де працюють близько 5000 компаній, що використовують дротовий і бездротовий зв’язок. З’являються нові ринки послуг. Наприклад, ще п’ять років тому не було ринку надмереж (магістральних мереж). Нині вже є можливість стикування окремих добре розгалужених оптоволоконних мереж різних операторів у інтелектуальні системи більш високого рівня якості й надавати комплексні послуги за меншу ціну.

Тому далеко не всі експерти поділяють розповсюджену деякими політиками думку про те, що продаж архаїчного Укртелекому може дати відчутне грошове надходження до державного бюджету. Вже нині втрати цієї великої державної корпорації, де працює майже 150000 осіб, визначаються темпом зменшення прибутковості не менше ніж на 25% щорічно.

Якщо навіть хтось викупить цього монстра згідно з німецькою засадою за символічну ціну в 1 грн., він матиме серйозні проблеми з реорганізацією, бо буде змушений скоротити персонал у п'ять-шість (!) разів, залишивши дієвими лише такі прибуткові підрозділи, як міжнародний зв’язок, мобільний зв'язок нового покоління та ще деякі окремі послуги.

А поки що Укртелеком, за рахунок «вмовляння» держави, підняв тарифи на деякі види послуг, що надало можливість тимчасового приховування значних втрат і щорічно отримує порядка 1,5 млрд. грн. від інших операторів лише за всебічні приєднання, з’єднання, транспорт між операторами за пропуски до міжнародних мереж.

 

 

Юрій Гончарук, експерт з ІТС: «Чим скоріше зникне монополія Укртелекому, тим швидше Україна вийде на рівень сучасних ринкових відносин (причому, не лише у сфері ІТС), що сприятиме зниженню витрат населення на послуги зв’язку.

Укртелеком заробляє великі гроші, але утримує величезний персонал і не ефективну структуру. Цілком очевидно, що Укртелеком доцільно було б розділити на кілька конкуруючих компаній, як це у подібній ситуації свого часу зробили в США та у деяких європейських країнах.»

 

 

А поки що «розвитком» ІТС–галузі опікується уряд В. Януковича, що широко розрекламував державну програму під гаслом «Телефон – у кожний дім! Ліквідуємо черги!». Щоправда, ці черги давно ніхто не перераховував, бо всі члени сімей, які були в тих чергах, мабуть уже отримали послуги від інших операторів фіксованого зв'язку, операторів зв'язку в стандарті CDMA або давно мають звичайні мобільники.

Проте урочисто обіцяне віце-прем’єром паном Клюєвим – «Будемо щорічно виділяти 240 млн. грн. для задоволення потреб громадян у телефонізації» – буде реалізоване виключно через Укртелеком без жодного конкурсу,  а левовою часткою цих грошей планується профінансувати приватну компанію «ІТС» – відомого оператора зв'язку в стандарті CDMA,  до якого мають відношення сімейні інтереси самого віце–прем’єра С. Клюєва та заступника міністра транспорту і зв’язку Л. Нетудихати.

Проте Уряд, здається забув, що він повинен якнайменше ще рік тому забезпечити участь різних операторів для забезпечення населення загальнодоступними послугами зв'язку (телефонами) та розробити механізми компенсації збитків від надання таких послуг.

Але ж цьому «справедливому та професійному» урядові цікавіше обдурити людей гаслами про телефонні черги та нагодувати свої підконтрольні компанії за завищеними цінами.

 

Споживач має рацію

 

Діючий Закон «Про телекомунікації», що його було введено в дію од січня 2004 року, враховує ситуацію і її розуміння авторами закону на межі століття. Закон був сумою компромісів і врахував лише ті рекомендації ЄС щодо шляхів розвитку цієї галузі зв’язку в Україні, які вважалися для нас актуальними на той момент. Од січня 2005 року за цим законом мала діяти також і Національна комісія з регулювання зв’язку (НКРЗ).

НКРЗ повинна регулювати відносини у складній системі, яка за часів СССР була особливою сферою інтересів НКВД–КГБ, в тому числі забезпечуючи функції контролю і стеження за громадянами.

Нині до функцій НКРЗ відноситься видача ліцензій та дозволів на користування обмеженим радіочастотним та номерним ресурсами, створювати умови для задоволення попиту населення на послуги зв'язку, нагляд за дотриманням законодавства учасниками ринку телекомунікаційних послуг й поштового зв'язку та має повноваження застосовувати санкції до порушників. Наявність у складі НКРЗ спеціалізованого Центру радіочастот та Державної інспекції зв’язку забезпечує проведення моніторингу стану використання радіоресурсів.

Але як пам’ятаємо, у квітні 2007 року Президент України В. Ющенко не погодився із нормами Закону «Про Кабмін», в якому зокрема до компетенції уряду віднесено право призначати склад колегіальних органів виконавчої влади, а отже й складу НКРЗ. Фактично глава держави виступив проти створення умов для легалізації корупції у сфері телекомунікацій та закріпив існуючий безлад …

Громадяни сприймають результати впровадження будь–якого Закону з позицій особистого інтересу: «А що він мені дає (поліпшує, сприяє, зміцнює)?»

Наприклад, кожен абонент бажає, щоб використовуючи свій стаціонарний домашній телефон, мати можливість у будь–який момент вільно обрати собі оператора міжміського та міжнародного зв'язку за нижчою ціною, вищою якістю послуг і ширшим їх асортиментом. Зараз він такої можливості не має, бо прив’язаний до державної монополії через Укртелеком.

Гірше того – споживача свідомо подовжують утримувати в системі монополій. Адже нині, якщо ви придбали стартовий пакет якогось мобільного оператора і отримали телефонний номер, але з якихось причин хочете перейти на обслуговування до іншого оператора, мусите знову починати з нуля, тобто з придбання нового стартового пакета. Неначе на іншій планеті.

А чому, питається, не можна використати попередній номер, тим більше, що він вже зазначений у довідниках, на візитках, у всіх колег і знайомих? Чому, виїжджаючи на село, де немає покриття від вашого МТС, але є від Київстару, ви не можете скористатися своїм телефоном? Там що, вже інша галактика? Чому абонент не може мати єдиний персональний номер, з яким зможе отримувати телекомунікаційну послугу від будь-якого оператора в мережах загального користування, або, наприклад, чому на цей номер не отримувати електронну пошту?

Або якщо вам треба раптом увійти в Інтернет, доступ до якого ви перед тим не замовляли. Вас влаштує увійти на короткий час з будь–якого телефону чи комп’ютера, отримати послугу, вийти і розрахуватися.

Це лише деякі окремі приклади. Нині всі ці послуги цілком можливі технічно, але фактично неможливі з причин організаційно–адміністративних, а точніше – через кланові інтереси окремих власників компаній і байдужість держави до потреб громадян.

 

Системний програмний документ вже є!

 

Впровадження новітніх технологій і розвиток ринку послуг на основі сучасних ІТС потребує відповідного правового і дієвого регулювання та створення умов для виходу на ринок нових компаній, з прогресивнішими, привабливішими для громадян пропозиціями.

Саме такі сприятливі умови створюються в разі прийняття Верховною Радою двох взаємопов’язаних законодавчих актів – Закону України «Про телекомунікації» у новій реакції та Закону України «Про Національну комісії з питань регулювання зв'язку України», розроблених великою групою фахівців під керівництвом народних депутатів України В. Т. Коржа і В. Л. Сівковича. Обидва закони були зареєстровані у ВР 13.02.2007 і, в разі їх прийняття та впровадження, створювали найсучасніше ринкове середовище найвищого світового рівня, значно підвищували технічний і організаційний рівень надання послуг, збільшуючи їх асортимент та підвищуючи якість продукту в системі ІТС, забезпечували захист права споживачів та умови справедливої конкуренції.

Але чи нині в Україні знаходять підтримку намагання забезпечити захист прав споживачів, справедливу конкуренцію та збільшення асортименту якісних послуг? Тим більше, що загальноосвітній рівень деяких наших парламентаріїв ледве вистачає для того, щоб вміти натискати клавіші на власному мобільнику…

Словом, обидва закони не були розглянуті навіть у профільному Комітеті ВР минулого скликання, хоча отримали схвальну оцінку 27 організацій, експертних рад і авторитетних фахівців галузі. Отже, знову ці два важливих законодавчих документа мають стати у чергу. А у свою чергу також стали й ці ж самі клани, щоб гальмувати ці законопроекти.

На моє глибоке переконання, Концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року, що була схвалена Урядом у червні 2006 року та зазначені вище проекти двох законів, якраз і являють собою реальну стратегічну програму розвитку телекомунікаційної сфери.

Насамперед, цими проектами і Концепцією передбачається створення рівних умов діяльності для будь - яких операторів і будь-яких технологій зв'язку, розвиток ринкових механізмів у сфері телекомунікацій, а не розвиток хитрих «державних програм».

Зрозуміло, кому заважає ця стратегічна програма. Прикро також, що моє звернення у квітні цього року до Президента В.Ющенка з проханням сприяти розглядові й прийняттю цих стратегічно важливих законів було залишено без уваги. Щоправда, не були залишені без уваги підкилимні намагання можновладців тримати під контролем ресурси ІТС та суперництво кланів за право призначати персональний склад НКРЗ. Отже розв’язання цього «гордієва вузла» важливих державних проблем відкладено на невизначений термін.

А шкода, бо наприклад, Закон «Про телекомунікації», як читаємо у його преамбулі, «…встановлює правові норми діяльності у сфері телекомунікацій і є системним програмним документом, який визначає повноваження держави щодо управління, розвитку та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов’язки, засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, котрі беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.»

Цей програмно–правовий документ, чи не вперше у практиці нашого законодавства, пропонує вичерпну характеристику понять, стосунків, можливостей і вимог у комплексному вигляді та взаємозв’язку всіх елементів ІТС. Водночас цей закон несе на собі функції підручника з господарської діяльності на тривалу перспективу.

Так що має рацію пан С. Степанчиков – «мусить же в хаті бути господар…»

Так, мусить. Але цей господар в українській хаті мусить бути український.

 

Віталій КОРЖ,

народний депутат України

 (фракція БЮТ)