ДЕ ПРАВДУ ЗАМІШАНО З БРЕХНЕЮ, ТАМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ ГІРКОТА

Нерідко у моїй депутатській пошті трапляються листи людей чесних і порядних, але обманутих і розчарованих, котрі тримаються помилкових суджень. Щоб їх переконати, не вистачить ні часу, ні можливостей. Але лист Лілії Вареги з Павлограда чимось виділявся серед інших.

 

Отож разом із подякою за лист надіслав їй дві книжки “Кучмізм і кучмономіка. ч.І. Документальна оповідь про афери корумпованої влади” та “Власних покладів нафти і газу Україні вистачить на сотні років!”, вважаючи, що викладені в них факти і цікаві матеріали журналістських розслідувань допоможуть людині зрозуміти хто є хто.

На моє здивування, замість вдячності. отримав від пані Лілії чотири сторінки густо списаного тексту, з якого варто зацитувати кілька фрагментів, що на мій погляд, відбивають досить поширену точку зору певної частини українців на Сході і Півдні України (збережено орфографію оригіналу):

«Посилочку получила, дякую за вашу працю но такі подарунки мені не потрібні і ніяких подарунків я не хочу від вас, ви помилились адресою за Кучмізм. Я проти кучмізму, я проти брехні я проти злиднів, я проти нищих пенсіонерів, я проти зла и насилья, а воно має місце в Україні (…) щоб наші діти не жили в каналізаційних люках, ни нюхали клей а ходили до школи, а багато до школи не ходять як за часів войни….

…мині страшно дивитися, як воюють дорослі дяді в верховні раді, ни вироблені, висиділись день божий руки сверблять у мужиків (…) позор вам усім…

…я родила і виростила трьох синів всі служили в армії і чесно заробляють собі на хліб, но хліб дуже кровью і потом пропитаний но чесніший, а ваш нечесний. Шахтарь працює дуже тяжко, мій син із 1973 року робить у проходці тягає залізо і комбайном рубає породу і заробляє копійки поряд з вами, харкає кровью а ви жевете із бюджета за гроші таких трудяг…

Я раніше теж думками була за Юлю (…) а як вона виступала усі погані, тільки вона все зробила добре (…) цукор різко піднявся в ціні бензин у 2005 р. Коли Ющенко вигнав Юлю, виступав в ефірі і казав що Юля Володимирівна узяла із бюджету 8 млн грошей і відвезла в Росію погасила свій долг, щоб могла вільно пересуватися а то не могла поїхати, та Порошенко за неї поїхав тоді у Росію. Чому вона не віддає ті гроші, чому не відповідає за законом а тому що ви живете в другій державі, богаті, а ми в бідні, тому ми нищі при багатих депутатах нищий народ…

…ви всі в машинах пересуваєтесь, та ще в яких? а ми пішком, електричками, а саме там видно як живе простий народ, який вас корми, а ви міні за кучмізм, ви сами кучміст якщо ви того до часу не поняли…

Ваші книжки шановний депутате, я віддала людям, розпалять плиту. Шкода багато паперу витратили на них і часу а кому вони потрібні.

…а той що пише ті книжки теж не хоче працювати на користь людям и державі.  Якщо есть багато запасів нафти, угля и дещо другого то мало писати а добувати треба, макулатура нікому непотрібна ніколи…

Я согласна із Симоненко і ни тільки я, багато людей, щоб ви депутати як при Союзі працювали на проізводстві і декілька разів приїздили у Верховну раду…

Ви називаєте мене пані, я ни пані, я бідна даже нища людина а ви пани, ми ні.  Жебрак не може паном бути…»

Подібної точки зору, в якій праведне переплелося з грішним, дотримується досить багато людей в Україні. Але ж тільки правда може вивести нас із прірви безглуздя, в яку нас всіх щоразу більше затягують комуно–олігархічні корупціонери, котрі відверто тягнуть Україну в новий Союз.

Та й чи можливо в одному листі пояснити людині весь складний механізм перекручення правди брехнею? Але спробував ще раз…

 

Пані Лілії ВАРЕЗІ

(адреса відома редакції)

 

Вельмишановна Ліліє Іванівно!

 

Дякую Вам за Ваш великий, змістовний і щирий лист, в якому майже кожне слово пройняте болем і обуренням.

Так, Ви багато в чому маєте рацію –– нинішнє життя в нашій Вітчизні є ненормальним і недостойним для переважної більшості громадян України.

Повірте, мені так само прикро і так само болить; тим більше, що попри величезні зусилля, вдається зробити дуже мало для виправлення цієї абсолютно безглуздої ситуації.

Як кожен член нашої фракції БЮТ, крім моїх основних законотворчих обов’язків народного депутата у Верховній Раді (зокрема стосовно праці у профільному комітеті й комісіях), маю певну ділянку роботи з виборцями у 7 (семи) районах Чернігівщини, де буваю практично щотижня.

Там зустрічаюся з місцевим активом, веду прийом громадян і надаю конкретну допомогу лікарням, школам і дитячим закладам, громадським організаціям тощо.

Але у всій моїй дуже напруженій роботі мене постійно не полишає тривога за завтрашній день України, за долю нашого народу. Я вже маю 52 роки трудового стажу і багато чого довелося побачити, пережити й зрозуміти на моєму віку.

Згадуючи зараз все моє трудове життя, доходжу висновку, що найлегше мені було після технічного училища, коли працював звичайним робітником на ремонті залізничних колій, коли знав, що впродовж зміни повинен виконати норму по заміні шпал, перетягти стільки–то рельсів та позабивати костилів.

А зараз мені нерідко “забивають костилі” у голову й серце люди з усієї України, які бачать лише те, що відбувається на сцені, коли дуже ласкаві й приємні на вигляд дяді солодко обіцяють і “правильно” пояснюють.

На жаль, не всі знають про те, що ці “дяді” насправді роблять, а не солодко обіцяють. А з цим у нас складніше –– брехунів вистачає. Тому народ часом задовольняється домислами і дезінформацією вміло розповсюдженою відповідними “фахівцями”.

Я, шановна Ліліє Іванівно, вислав Вам книжки саме для того, щоб Ви подивилися на документальні факти, чітко і безпристрасно зафіксовані чесним журналістом, і зрозуміли, хто і що насправді робить в Україні, прикриваючись красивими словами. Мені дуже прикро, що багато людей в Україні залишаються у полоні брехні, пліток та ілюзій. І що цікаво –– чим більша брехня і нісенітниця, тим войовничіше поводять себе ті, хто цю брехню вважає правдою. Ще Едвін Г. Боринг сказав, що віра дуже часто буває агресивніша ніж факти. Хоча, звичайно, буває що й чесним людям важко розібратися у суперечливій інформації.

Тим більше, що брехня і зло вміють бути привабливими і викликати довіру. До того ж, багато людей не звикли визнавати своїх власних помилок і вперто тримаються звичних стереотипів, які давно втратили будь–який сенс. Власне таких людей легше надурити.

От і Ви, шановна Лілія Іванівно, десь щось почули, щось із чимсь переплутали і вже винесли вбивчий вердикт.

Навіть журналіста, який ризикнув вивести на світ Божий правду про наші багатющі поклади нафти і газу, правду, що її приховують від українців, щоб вони молилися на російську газонафтову трубу, Ви з дивовижною легкістю назвали “а той, що пише ті книжки, теж не хоче працювати на користь людям і державі”.

А між тим, цей журналіст, який теж має трудовий стаж більше 50 років, свої молоді роки відпрацював у Штерівському шахтоуправлінні тресту “Краснолучвугілля” і досі продовжує воювати проти злочинців, виводячи їх на чисту воду. Бо слово справедливості й правди –– це саме те, чого зараз найбільше бракує.

І якщо Ви справді сповнені турботи за долю нашої Батьківщини, то не злослів’я і не образи  треба використовувати для її оздоровлення. Тим більше, що, як нас вчить Святе Письмо, незаслужене і зле слово, слово неправди, часто повертається назад  до того, хто ту неправду проголошує.

Я добре розумію, що нинішня ситуація в Україні не дуже сприяє оптимістичному настроєві, а часто навпаки –– породжує розчарування й зневіру. Але якщо б ми всі остаточно розчарувалися та зневірилися, тоді нема чого боротися, а треба погодитися, що ми всі нездари і що ніякого толку й добра в Україні не слід чекати.

Дехто насправді дотримується такої думки. Немало й таких, котрі вважають, що чим гірше –– тим ліпше, а тому свідомо докладаються до погіршення.

Я щасливий тим, що працюю у партії “Батьківщина”, у Блоці Юлії Тимошенко і з усіх сил щодня роблю хоча б маленький крок до світлої мети –– організації достойного, благополучного життя; життя в Україні без брехні.

Щасливий тим, що навколо мене гуртуються добрі й оптимістичні люди, які знають, що сіяти зерна добра і справедливості треба щодня, а тоді можна сподіватися на добрі наслідки, які обов’язково будуть.

Нам потрібно єднати людей моральних серцем і розумних головою, самовідданих, патріотичних і стійких не лише у своїх прагненнях до мети, а й свідомо дисциплінованих щодо чітко окресленого технологічного шляху до цієї мети. Власне саме цим займається БЮТ, намагаючись працювати, як одна сім’я.

Поки живемо на цій землі, ми ще маємо час змінити життя на краще, а тим більше –– змінити себе і покаятись. Бо потім, коли постанемо перед Всевишнім і дізнаємося всю правду, тоді вже буде пізно і неможливо щось змінити.

Додаю мою статтю “До чистої душі бруд не пристане”, яка була надрукована в “Голосі України” №243 за 22.12.2007, стор. 6. Вона, сподіваюсь, зможе Вам допомогти виправити помилки. Якщо, звичайно, Ви хочете вийти з темряви упереджень.

Віталій КОРЖ

народний депутат України

(фракція БЮТ)