Енергетична проблема

КУЧМОНОМІКА ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
Бо інтереси Кремля і Печерська цілком збігаються

Економіка -- це система реалізації інтересів. Якщо в національному господарстві панують не інтереси Нації, тоді влада займається бізнесом за рахунок народу, а народ не має права заробити на себе власною працею.
На цю актуальну тему ведуть бесіду за "круглим столом" колеги у спільній науковій роботі й партнери у бізнесі: директор приватного підприємства "Інформ-Інжинірінг-нафтопродукт" ("І-І-Н") Андрій Шелудько, заступник головного інженера державного науково-дослідного інституту "Квант" Микола Борщ і академік Володимир Татаренко.
Головне питання розмови: Що і хто сьогодні перешкоджає Україні бути енергетично незалежною; причому, незалежною навіть не в масштабах країни, а хоча б в окремо взятій області України, де, здавалося б, для цього є всі умови.
Коментує ситуацію народний депутат України, член фракції БЮТ Віталій Корж.

ЩО ВИСИТЬ У ПОВІТРІ

Вони звичайні українські інженери-винахідники. Працювали в галузі, інформація про яку -- ще й зараз -- не для широкого загалу. Коли ринкова хвиля постсовєцького безладу зупинила нормальне виробництво, вони -- мислячі й підприємливі люди -- самотужки розробили те, що вимагав ринок -- унікальний проект механізованої, екологічно чистої автостоянки, в якій час паркування становить 0 (нуль!) хвилин і вигідно продали його. Так у компаньонів з'явився стартовий капітал.
Володимир Татаренко: "Залежність від Росії по нафті й газу створено цілком штучно. Чотири роки тому, на власний ризик, ми втрьох вклали свої 4,5 млн. грн. у створення в м. Бобровиця малого нафтопереробного заводу на 40 тис. тонн продукції на рік (бензин, дизпаливо, мазут)."

Віталій Корж: "Чернігівщина -- не лише моя мала батьківщина, а й певний сектор відповідальності, як народного депутата.
Ідея локального виробництва високооктанових марок бензину на основі місцевого видобутку нафти й газу давно "висіла в повітрі". У Прилуках і Гнідинцях видобувають щорічно 1 млн. тонн нафти і газового конденсату. Значна частина видобутку вивозиться на переробку в Західну Україну до Надвірнянського НПЗ та в Донецьку область на Лисичанський НПЗ; газовий конденсат переробляють на місці видобутку у Гнідинцях на місцевому ГПЗ.
Реалізація цієї ідеї мала б слугувати прикладом гідним наслідування, особливо з огляду на великі можливості конкретного вирішення не лише економічних, а й місцевих проблем соціального і культурного розвитку."

Володимир Татаренко: "Наш план був простий: побудувати міні-НПЗ для глибокої переробки нафти (перша черга) та виробництва високооктанових бензинів А-92, А-95 (друга черга) і, таким чином, створити повний цикл, технологічно замкнений на регіональному рівні, який своєю прозорістю гарантує найнижчі ціни дефіцитної продукції; тим більше, що сьогодні транспортні витрати часом переважають витрати на виробництво.
А крім того, запланували створити виробництво дизпалива з рослинної сировини і довести практично, що енергозалежність від Росії зовсім не є обов'язковою."
Андрій Шелудько: "Ми все побудували для першої черги виробництва і вже треба було замовляти ректифікаційну колонну (конструкція якої і технологічне використання мають бути чітко прив'язані до технічних параметрів конкретної нафти), як виникли перші серйозні бюрократичні труднощі.
Під різними приводами у високих київських кабінетах нам не давали дозволу на отримання місцевої нафти. А возити здалеку -- так не для цього ми будували тут. А якщо не дають цю нафту, то й не можна ставити під неї колонну. Отже, першу чергу міні-НПЗ ми вимушені були законсервувати.
Другу чергу -- виробництво високооктанових бензинів на основі місцевої сировини (з БГЗ А-56 і місцевих відходів спиртового виробництва) було запущено більш вдало. У кожному разі, на початку нам не дуже втикали палиці в колеса."

БЮРОКРАТИЧНІ БУМЕРАНГИ

Микола Борщ
: "Упродовж п'ятнадцяти років так званої незалежності (бо насправді залежності від Росії) щороку Кабмін видає Постанову про те, що район, який видобуває енергетичну сировину, має право залишати 15 % від обсягу видобутку для власного споживання. І щоразу в цій Постанові немає Чернігівської області. Бо лише в цій області, яка щорічно видобуває 1 млн. тонн сировини, раніше не було нафтопереробного підприємства.
Ми викупили 4,5 га землі під будівництво і ще 72 га під обов'язкову захисну санітарну зону, побудували власну колію і спеціалізовану залізничну станцію, бензо- і нафтосховища, очисні споруди, пункти навантаження-розвантаження під різні види транспорту тощо і почали оформляти замовлення на поставку і монтаж ректифікаційної колони. А водночас, маючи тепер підстави (надходив термін повного завершення підготовки виробництва), почали клопотатися про поширення положень отієї урядової Постанови -- щодо 15 % видобутку власних ресурсів -- на Чернігівську область."
Андрій Шелудько: "Тим більше, що стала очевидною абсурдність перевезення сировини, видобутої біля Прилук, через всю Україну на переробку.
На жаль, всі наші звернення до уряду не увінчалися позитивним результатом. Ми вже пережили кілька урядів, але "схема" залишається та сама: звернення ідуть по колу і замикаються на голову НАК "Нафтогаз України" Олексія Івченка."
Володимир Татаренко: "Наш сумний досвід примушує зробити висновок, що пан Івченко -- хоч він називає себе патріотом-націоналістом -- на сьогодні є чи не найбільшим руйнівником національного господарства і всієї економіки.
Всі звернення до прем'єра, віце-прем'єра, міністра ПЕК бумерангом відлітають до всемогутнього голови "Нафтогазу". Були ми на прийомі у пана енергетичного міністра Івана Плачкова особисто і зрозуміли, що не він є міністром, а міністром є Івченко. А пан Плачков у нашій розмові розводив руками і реагував приблизно так: "такого бути не може", "я не володію цією проблемою", "так, звичайно, я вас розумію, але…"
Як підсумок, суть офіційних відповідей на всі наші листи однакова: ваше нафтопереробне підприємство не має права виготовляти нафтопродукти (!)."

Віталій Корж: "Переробка нафти на нафтопродукти не є ліцензійованим видом підприємницької діяльності, а отже законом не обмежується. Тим більше, що ринкова ситуація у цій сфері діяльності вимагає нових вітчизняних потужностей. Ми вже не раз були свідками монопольної змови російських виробників і трейдерів в Україні. Лише завдяки рішучим крокам пані прем'єр Ю. Тимошенко вдалося припинити розвиток чергової бензинової афери, організованої у травні 2005 року. Отже, здавалося б, кожен громадянин України (а чиновник, який відповідає за енергетичне господарство -- поготів) має радіти, коли з'являються інвестори, та ще й вітчизняні, котрі намагаються доповнити  своєю продукцією наш дефіцитонебезпечний енергоринок, який час від часу виявляє всі ознаки монополізованої структури."


СИСТЕМА СПИСКІВ

Саме у розпал антиукраїнської бензинової змови, листом від 20 травня 2005 року № 87-к, директор підприємства "І-І-Н" пан А. В. Шелудько надсилає голові Кабміну "Аналітично-технічне обґрунтування демонополізації ринку нафтопродуктів і зниження їх ціни."
Пані прем'єр, яка на той час навіть ночує в Кабміні, розгрібаючи авгієві стайні, що їх залишив уряд В. Януковича, звичайно, не має часу на особисте вивчення всіх обґрунтувань по окремих підприємствах. Тому терміново передає важливу і слушну пропозицію на розгляд до спеціалізованої підгалузі, вважаючи, що керівні чиновники-патріоти мають бути зацікавленими у тому… (далі ви знаєте, не будемо повторюватись).
Підприємці "І-І-Н" також вважали, що керівні чиновники критичної для України галузі мають бути зацікавленими. А тому просять у своїх численних зверненнях до відповідних інстанцій тільки одного: "Включити наше підприємство в перелік нафтопереробних підприємств… на підставі Постанови Кабміну від 29 січня 2003 року № 127."
Пробігавши  по надцять разів усі можливі урядові коридори, висидівши у численних приймальних і кабінетах посадовців з надією отримати дозвіл на виготовлення дефіцитної продукції та її реалізацію за низькими цінами, підприємці-власники "І-І-Н" звертаються до свого земляка, народного депутата України Віталія Коржа.
Пан депутат Корж В. Т. надсилає 25 травня 2005 року відповідне звернення панові міністру палива та енергетики Плачкову І. В. з проханням розглянути по суті пропозицію пана директора "І-І-Н" Шелудька А. В. "щодо включення вищезазначеного підприємства до Переліку…" (далі ви знаєте).
Що відбувається? Троє громадян України, бажаючи збільшити обсяги виробництва вітчизняних нафтопродуктів, а отже й допомогти стабілізації на енергетичному ринку, зробили маленьку, але дуже важливу для держави справу -- побудували міні-НПЗ за власні гроші, які отримали від продажу патенту на власний винахід. А тепер хочуть просто вписатися в існуючу систему господарювання.
Наголошую: не увійти (бо вже увійшли фактом придбання землі й побудови нового підприємства з усіма комунікаціями і складною інфраструктурою), а лише вписатися, увійти до списку. Бо ще й досі діє совєцька паскудна система бюрократичних списків: переліків допущених, привілейованих, дозволених, заборонених, обмежених… Вважається, що для підприємства не достатньо існувати і функціонувати; важливо бути у потрібному переліку.

МАФІЯ ЗМІЦНИЛА ПОЗИЦІЇ

Люди повірили помаранчевим обіцянкам і хочуть допомогти державі піднести її національну гідність.
Проте, у відповідь на депутатське звернення до міністра, вже не міністр Плачков І. В., а перший заступник міністра, він же голова НАК "Нафтогаз України" і він же голова Конгресу українських націоналістів О. Івченко у листі за своїм підписом на ім'я Коржа В. Т. повідомляє: позаяк підприємство "І-І-Н"  є таким, що "не має всіх стадій технологічного процесу" і "не займається процесами нафтопереробки, немає підстав включити його до Переліку нафтопереробних…" (лист Мінпаливенерго України від 7 червня 2005 року № 15/1-471).
Тут бачимо дві бюрократичні хитрощі, якщо б не сказати -- брехні: по-перше, підприємство "І-І-Н" ніяк не може запустити свою першу чергу глибокої переробки нафти саме тому, що йому ці самі чиновники не дозволяють використовувати місцеву сиру нафту, а отже підприємці з "І-І-Н" не можуть під цю нафту поставити ректифікаційну колонну; по-друге, всуперч тверденню чиновника, підприємство займається процесами нафтопереробки, виготовляючи бензини А-80, А-92 і А-95.
Отже, верховна нафтогазова влада не бажає визнавати право українських громадян на повноцінну підприємницьку діяльність у монополізованій владою галузі.
Володимир Татаренко: "Ми виробляємо бензини моторні сумішеві, якби не маючи на це повного права. Сировину купуємо тільки у посередника. У розташованого поряд Гнідинського ГПЗ впродовж цих чотирьох років ми не придбали жодного літра конденсату.
Високі посадовці "Нафтогазу" вказують нам до яких комерційних фірм ми повинні звернутися і ми вимушені купувати сировину у посередників за фантастичними цінами. Якщо за часів уряду "синіх" ми купували конденсат через посередників з націнкою 300 грн. на тонні, то у "помаранчеву епоху" ми вимушені купувати з націнкою 800 грн. на кожну тонну.
Тобто, не включили нас до "Переліку", як таких, що "не виробляють" і, як наслідок, не дали можливості отримувати сировину на місці видобутку, тобто у Гнідинського сусіди чи в Прилуках. Натомість нас "включили" до переліку клієнтів посередника, якого "організатори" нафтового ринку штучно поставили між нашим підприємством і виробником сировини."
Микола Борщ: "Нині продовжує чітко працювати попередня корупційно-кримінальна схема: посередників внесено до відповідного списку, а виробників недопущених до "списку" тримають у чорному тілі та ще й у невизначеному статусі.
Впродовж "помаранчевого" 2005 року мафія лише зміцнила свої позиції. За "синьої" влади ми ще якось примудрялися чесно заробляти 10-15 % прибутку і підприємство було на плаву. А нині виробництво стало просто невигідним.
Ну от, наприклад, ми пишемо листа на ім'я комерційного директора Франчука (це інший Франчук -- не родич Кучми) з проханням виділити нам на місяць 3000 тонн сировини А-56 для переробки. Лист у них лежить тиждень, два, три… Потім нам телефонують і кажуть: "…ви хотіли сировину, а вам не дали; то ось ми вам пропонуємо…" Звичайно, пропонують за кожну тонну на 800 грн. дорожче, ніж у виробника. Якщо у виробника тонна коштує 2200 грн., то у посередника -- 3000 грн.!
Всадили, знаєте, в одній кімнатці двох метких хлопчиків -- один на телефоні, а другий на касі. І вони вже називаються компанія. Нічого не виробляють, а лише збирають гроші. Державний рекет. Мафія у чистому вигляді.
Причому, цих так званих посередницьких компаній -- сила-силенна. І хтось ними вправно керує, бо нам телефонують щоразу інші. Суть цієї ганебної "системи" очевидна: ми працюємо в умовах штучних обмежень, виробляємо потрібні народу продукти, а прибуток забирає посередник, створений під високим "дахом".

ДОЗВОЛЕНО ЛИШЕ РОСІЯНАМ7

Андрій Шелудько: "Кабмін щорічно видавав спеціальну Постанову, в якій вказував, яким підприємствам цю продукцію дозволено виробляти. Ясно, що таке "регулювання" нічого спільного не має з ринковою економікою, а лише зміцнює корупцію, створюючи привілеї для "своїх".
Мабуть комусь важко в це повірити, але виробництво високооктанових бензинів в Україні нині дозволено лише восьми російським підприємствам в Україні!"
Віталій Корж: "Розглянутий тут приклад не є унікальним. На жаль, це не виняток, а правило. Правило, що характеризує злочинну систему владної "комерції" та методи гноблення українського виробника з орієнтацією на гальмування вітчизняних ініціатив у догоду інтересам Росії в Україні.
До того ж, у цьому конкретному випадку нафтогазова мафія в Україні побачила першу спробу ліквідації її монополії; монополії, що базувалася на валовому видобутку з великих родовищ, у великих обсягах, валовому транспортуванні на великі відстані й валовій переробці на великих НПЗ, наплювавши на екологію.
А тут група ентузіастів ставить міні-НПЗ на місці видобутку, переробляє нафту і конденсат з мінімальними витратами та можливістю продавати бензин за майже вдвічі нижчою ціною, причому, дотримуючись всіх санітарних та екологічних норм… Це -- конкретна незалежність, а отже прецедент, приклад для наслідування. Адже в Україні дуже багато малих родовищ, на сировині яких можна будувати міні-НПЗ, які успішно працюватимуть без жодних мафіозних   "регулювальників" ринку.
Ясно, що нинішнім "регулювальникам" у системі нафтогазової бюрократії, яка оперує мільярдами гривень на основі доходів з політичних спекуляцій навколо російської труби це дуже не подобається. Кучмізм, кучмономіка і кучмісти продовжують існувати в Україні, а тому країна потребує рішучих заходів очищення від цієї скверни."


Микола Борщ: "Впродовж минулого 2005 року ця справа набула подальшого розвитку у гірший бік. Для того, щоб остаточно закріпити московські інтереси в Україні, корупціонерам бензинового бізнесу, за підтримки влади, вдалося протягти через Верховну Раду вже в другому читанні відповідний Закон, а отже законодавчо затвердити монополію восьми російських НПЗ на виробництво в Україні високооктанових сумішевих бензинів на перспективу багатьох років.
Наше підприємство ще ризикує виробляти вітчизняні бензини у власній країні, але це вже стає… протизаконним (!). Завтра до нас прийде податковий інспектор і скаже, що ми займаємося протизаконним видом діяльності."

Віталій Корж: "У таких -- з дозволу сказати -- "умовах" працюють всі (всі!) українські нафтопереробні підприємства; тобто тільки через посередників. Через посередників, яких вбудовано в систему офіційної державної корупції. Щомісяця НАК "Нафтогаз" видає "продразверстку": яким фірмам, за якими угодами підприємства повинні продати сировину і продукцію. Не всім цей документ показують. Лише телефонують і повідомляють: ви маєте купити сировину у мене за таку ціну. Це нагадує сумнозвісні "темники" кучмівської адміністрації, тільки не у сфері ЗМІ, а у сфері нафтогазового бізнесу".
Приклад фірми "І-І-Н" яскраво відображає нинішню контроверсійну ситуацію в Україні: з одного боку -- національно-патріотичні сили на фундаменті самодостатності прагнуть зміцнити економічну і соціальну основу незалежності держави та підвищити життєвий рівень громадян; з другого -- правляча номенклатура, яка лише змінює кольори, але не змінює суті злочинної організації життя в державі.
На прикладі діяльності "І-І-Н" бачимо величезні невикористані можливості для вирішення соціальних, культурно-освітніх і наукових проблем сьогодення. Використати ці можливості -- це вже завдання майбутнього українського патріотичного парламенту.

Володимир Татаренко: "Але ми не впадаємо у відчай і продовжуємо розробку інших напрямків енергетичної незалежності України. Тут таки у Бобровиці ставимо на ноги підприємство з виробництва дизельного пального з будь-якого зерна олійних культур.
Першу чергу виробництва ми вже запустили і виготовляємо олію з рапсу (ріпака). Далі з цієї (та будь-якої іншої) олії продукуватимемо дизпаливо за словацькою технологією. Так що ми вже готові до випробувань у цій нафтогазовобензиновій аферній війні."

Віталій Корж: "Технологія виробництва дизпалива з насіння вже існує в Європі понад півстолітя. Треба лише купувати і ставити готове устаткування та виробляти пальне. Але наш агропром, ось вже впродовж десяти років щороку викидає на вітер півтора мільйона доларів на -- так звану -- наукову розробку цієї технології.
Немає там ніякої науки. Займаються сумнівними пошуками замість того, щоб за 1 млн. євро купити на Заході готовий комплект устаткування для виробництва 5000 тонн дизпалива на рік і зняти всі "наукові" питання; тобто зробити конкретний крок на шляху унезалежнення."


На разі навколо проблеми біопалива здіймається хвиля публікацій, наукових конференцій, бюрократичної писанини і… немає не лише жодного практичного досвіду виробництва біопального, а й навіть немає переконливого техніко-економічного обґрунтування намірів!
А тим часом Росія продовжує опановувати наш енергетичний ринок. Більше того, як бачимо, інтереси Кремля і корумпованих чиновників з Печерська цілком збігаються.

Підготував Євген ҐОЛИБАРД