«Я п'ятнадцять років в опозиції, але не до своєї держави, а до безладу в ній»

До складу Верховної Ради п'ятого скликання входять троє НАРДЕПІВ на прізвище Корж. Наша сьогоднішня розмова - з Віталієм Терентійовичем Коржем, який за списком БЮТ у 2005 році увійшов до парламенту після того, як Юлія Тимошенко обійняла посаду прем'єра, І в буквальному сенсі сів у її колишнє крісло - депутатське.

 

Розмову веде Олена ГУТЯНСЬКА

 

- Пане Віталію, ви не так довго працюєте у Верховній Раді, однак уже встигли взяти активну участь у її роботі. Що у своїй законотворчій діяльності ви вважаєте найбільш знаковим?

 

-   Почну трохи здалеку. У моєму уявленні Верховна Рада - це щось надзвичайне, храм, найвищий рівень духовності, у даному разі - нашого суспільства. Я йшов туди з благоговінням, і від самого початку мені хотілося хоч по міліметру, але щось добре привнести. Ми маємо прекрасну конституцію і непогані закони, та якби вони виконувалися належним чином, було б набагато краще. А якщо конкретно, я хотів удосконалювати чинне і розробляти нове законодавство в галузі транспорту, зв'язку і навколо цього.

 

-  Це, наскільки я знаю, ваша фахова сфера?

 

- Частково. Я прийшов із галузі телекомунікацій, зі сфери інформаційної і хотів це рухати, тому що бачив, у чому пріоритет розвитку нашого суспільства. Не тільки наздоганяти інших, а зробити якісний ривок, що дасть нам можливість не лише стати врівень із цивілізованим світом, а, може, й випередити багатьох. Ми до цього готові. У нас закладена ментальність технічних відкривачів, науковців, філософів. Сковорода, Пулюй, Чаломей - у нас, і Лебедєв, Корольов... Перші космічні розробки, X-промені, роботи, ЕВМ, унікальні дослідження з ядерної фізики, біохімії, надтвердих матеріалів, видатні економісти, нобелівські лауреати... Вони звідси, з цієї землі, і вона, ця земля, не вичерпується, вона все віддає і віддає. На жаль, стара система тих, хто більше виділявся розумом, талантом, активністю, працелюбством, просто знищувала. Цілими родами, масово знищувала представників окремих виробничих галузей, напрямів науки, культури, мистецтва. І це дається взнаки, особливо сьогодні, коли стає пріоритетним не матеріальне виробництво, а інтелектуальне.

 

-  Ви хочете сказати, що ми тут - першокласники?

 

-  Так, хоча дехто (таких, на жаль, небагато) розуміє, що на цьому напрямі можемо мати успіх. І сприятиме цьому інформація. Ми лише починаємо говорити про інформаційне суспільство, а інші люди, інші країни вже живуть у ньому.

Наприкінці минулого року я був у Тунісі, на Всесвітньому саміті вищого рівня з питань розвитку інформаційного суспільства. Туди приїхали Кофі Аннан, керівники держав та урядів більшості країн світу. Виступали королі, шейхи, еміри, президенти, прем'єр-міністри. Наша делегація, на жаль, мала дещо нижчий статус - її очолював міністр транспорту і зв'язку Віктор Бондар. Однак виступив молодий український міністр дуже вдало. Щоправда, з ним стався один курйоз: перед виступом у нього під рукою не виявилося тексту, підготовленого його помічниками. І тоді він, дивлячись у зал, просто у вічі присутнім, щиро виголосив дуже фахову, вдалу промову. Так делегація України показала наш традиційно високий рівень в обговорюваній сфері. Згадаймо, ми завжди вели в ній перед, не забуваймо також про розробки нашого Інституту кібернетики та багато іншого. Віктор Бондар сказав, що ми в змозі не тільки забезпечити розвиток інформаційного суспільства у себе в Україні, а й багато додати до світового досвіду. Сказав чітко, конкретно: перше, друге, третє... І його промову зустріли з не меншою прихильністю, ніж промову Кофі Аннана.

 

- Я розумію, що ви всім цим захоплюєтеся, але все-таки повернімося до вашої парламентської роботи.

 

-  Саме до цього я й хочу підійти. Особливо тішуся тим, що мені вдалося зробити за минулий рік. Я ж як депутат дуже молодий - склав першу депутатську присягу 1 березня 2005 року. Тож до кінця минулого скликання лишалося не так багато часу і я мусив щось путнє встигнути зробити. Вважаю, що мені це вдалося.

 

- Ви були в близькому до вашого фаху комітеті?

 

-  Він звався розлого - Комітет з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв'язку. Але я потрапив на робоче місце Юрія Луценка, який пішов до уряду, а він опікувався переважно питаннями зв'язку. Я перебрав ці питання від нього, у мене залишилися Луценкові помічники, і я дуже вдячний йому за це. Я працював, не замикаючись усередині, скажімо, фракції чи свого комітету, адже питання зв'язку, захисту інформації, інформатизації «розкидані» по різних комітетах.

 

- Отже, ви зібрали фахових і зацікавлених осіб? А як саме ви їх зібрали?

 

- Просто довкола теми. Це не була формальна структура. І ми почали з того, що здійснили значну підготовку і провели з цих питань парламентські слухання.

 

- Як звучала їх тема?

 

-  Це були парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, а саме - розвитку та вдосконалення інформаційних технологій, створення умов для їх поширення та використання, розвитку телекомунікацій, розвитку законодавства в інформаційній сфері. А до того, десь під час підготовки до цих слухань, ми розробили постанову ВР стосовно рекомендацій парламентських слухань та проект закону «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006-2015 роки», який був ухвалений парламентом, але повернутий для доопрацювання Президентом України. Ми поспішали, аби встигнути до закінчення четвертого скликання. Широко пропагували цю тему, збирали думки всіх дотичних громадських організацій, професійних асоціацій, компаній...

 

-Це ж величезна робота!

 

- Так, величезна. Ми влаштовували конференції, семінари, використовували будь-які зібрання. Отримали багато пропозицій. До речі, кожен лобіював свій інтерес...

 

- Як ви ставитеся до лобізму у Верховній Раді?

 

-   Позитивно. І тему, над якою працюю, маю намір лобіювати. Опрацьовано та узагальнено величезний матеріал.   На   тих   парламентських слуханнях було репрезентовано Національну стратегію розвитку інформаційного суспільства до 2015 року, внесено проект рекомендацій. Ці рекомендації вдалося затвердили постановою. Там є доручення Кабмінові, іншим управлінським структурам. Причому все - максимально конкретно: етапи роботи, терміни, відповідальні організації, форми звітності.

 

-  А як контролюватиметься виконання цього своєрідного робочого плану?

 

- Ми маємо на меті щороку проводити парламентські слухання, де звітуватимуть усі ті, хто отримав доручення, і визначати нові конкретні кроки. Крім того, після доопрацювання проекту закону «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006-2015 роки» та його прийняття в остаточній редакції на основі цього документа має бути розроблена урядова програма, яка разом із рекомендаціями парламенту, іншими програмами та концепціями в цій сфері, у тому числі Концепцією  розвитку  телекомунікацій в Україні до 2010 року, має стати пріоритетним    завданням    розвитку країни на наступні 5-10 років. Мене тішить, що я причетний до розробки та впровадження цих значущих для майбутнього країни документів. Тож мені є що лобіювати. Хоч би де я був, хоч би де виступав, намагаюся всюди «вигулькнути» з цією темою, тому що ставлю її пріоритетом. Потрібно знати, що до нас люди зробили, який внесок можемо зробити ми... Показати, що ми не «рашн», ми - «юкрейніан», і хай знають нас у Європі, хай знають у світі. Потрібен серйозний розвиток Інтернету, максимальна його доступність і широке використання у повсякденному житті. Треба зробити так, аби кожен відчув необхідність у цьому, відчув, що це важливіше, ніж, скажімо, смачно поїсти. Я пропагую і лобіюю ідеї та цінності інформаційного суспільства.

 

-  Отже, ви ставитеся до лобізму в парламенті позитивно. Обґрунтуйте, будь ласка, таке своє ставлення.

 

-  Я пояснюю свою точку зору і відчуваю, що знаходжу однодумців. Я хочу впорядкувати законодавство в галузі телекомунікацій, інформатизації, аби при побудові інформаційного суспільства всі учасники цього ринку почувалися рівними: чи це фізична особа, чи юридична, чи транснаціональна  компанія,  чи  вітчизняний монополіст - вони мають бути однаковими гравцями на цьому полі і працювати за прозорими та зрозумілими правилами. А пріоритет у кожного з них мусить бути один - користь для держави, у якій ми живемо. Хто б ти не був - африканець чи поляк, американець чи іспанець, ти живеш на цій землі, а отже повинен дбати про цю землю і про людей.

 

- Яким ви бачите механізм такого позитивного лобіювання?

 

- Я йду двома напрямами. Перший - законодавчий. Це неймовірно важко - так склалося, що вже майже 15 років до парламенту традиційно приходять переважно не фахівці, не професіонали своєї справи, навіть не політики-професіонали, а бізнесові клани. Вони також лобіюють свої інтереси, але ж приватні, кланові. На жаль, ВР п'ятого скликання не краща, вона навіть ще більш структурована як лобістська, кланова. Були бізнесмени, банкіри, а тепер - олігархи зі своїм оточенням. У ВР я за рік довів, що можна успішно працювати з таким парламентом, який є. Працював із представниками фракцій КПУ, «Регіонів України», «Нашої України», з іншими, хто зацікавлений насамперед у розвитку справи. Плідно співпрацював із Михайлом Родіоновим, Ігорем Юхновським, Юрієм Соломатіним, Василем Надрагою, Орестом Климпушем, Сергієм Жишком та багатьма іншими депутатами, і завжди ми знаходили порозуміння. Ще одним правилом позитивного лобіювання, на моє переконання, є співпраця не з окремими компаніями, а з професійними асоціаціями та громадськими організаціями у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, з їхніми радами експертів, які відомі й визнані у професійних колах. Ці організації та їхні спільні ради за останні кілька років навчилися досягати консенсусу між собою і, отже, формулювати правила, що задовольняють не одну-дві компанії, а багатьох учасників ринку. Така робота завжди відбувається публічно, у дискусіях, із натхненням. Я із задоволенням співпрацюю з такими радами та фахівцями.

Що ж до другого напряму... Я розпочав практично знизу. Розробляю законопроект, але апробую його з першого кроку. Готую громадську думку, починаю зі свого рідного села Дроздівки на Чернігівщині. Я завіз туди комп'ютери...

 

- В одному з останніх інтерв'ю ви сказали, що коли 1 вересня приїдете до школи у своєму селі, там уже працюватиме Інтернет...

 

-   Він і справді вже працює. І в Куликівському районі, і конкретно в селі. Кожне село району вже має свій зв'язок, свою складову на сайті району. Кожне село представлене з усіма своїми пам'ятками і досягненнями - у тому числі і в підприємництві.

 

- Чого ви чекаєте від свого нововведення?

 

- Поки що привчаю до нього людей, роз'яснюю. Пам'ятаю, як уперше почав пояснювати, що таке Інтернет і для чого він потрібен. Щоб коли ваша дитина, кажу, після закінчення школи їхатиме вчитися до Києва чи іншого великого міста, вона не почувалася обділеною. Тепер у неї вдома буде комп'ютер. І ця дитина, сидячи біля свого комп'ютера в селі, отримуватиме потрібну інформацію на сучасному рівні. Я хочу, щоб у неї була інформація з Мюнхена, Оттави, Нью-Йорка. Щоб вона мала доступ через Інтернет до найбільших бібліотек Лондона, Вашингтона, Москви, Києва. Це й буде та справедливість, яку пропагує БЮТ у проекті «Ідеальна країна» і я особисто. Це буде найвища форма справедливості - рівні умови доступу до інформації, до знань. Я хочу вибудовувати інформаційне суспільство спочатку з одного села. Далі - район, область, а потім - і вся Україна. І коли мій законопроект вручатимуть кожному народному депутатові, там буде відповідна довідка, інформація - що те-то й те-то вже діє. Це буде найкращим роз'ясненням основних його положень.

 

- Про який законопроект ви говорите? Якою є його головна ідея?

 

- Законопроект №9193, автором якого я є, зареєстрований у ВР наприкінці минулого скликання. Розумієте, я відчув, що насиченості мобільними телефонами є межа: вже сьогодні це - 80%, майже 35 млн. користувачів. У нас поки ще чимало людей із незначними статками, особливо в селах, але вони мають мобільні телефони. У місті діти йдуть до школи, і в кожного - мобілка, у селі цього значно менше. І от я, виступаючи перед представниками «Київстар», UMC, «Голден Телекому» та іншими, сказав: «Сьогодні-завтра ви вичерпаєте свої можливості у великих містах, уже тепер між вами жорстка конкуренція, конкуренція з «Укртелекомом». Тим часом ваші резерви - у селах, зокрема - у нашому селі. Там, де немає стаціонарних телефонів, але є покриття мобільним зв'язком. Так, працювати там сьогодні невигідно. Великих прибутків там швидко не отримаєте. Та колись треба починати. Я ж плачу свої гроші, допомагаю, де й чим можу, але в масштабах країни це - крапля в морі. Тож візьмімося за це разом, давайте спільно підтягувати село до сучасного рівня телекомунікацій».

Так склалося, що до цього часу зв'язком у селах займався виключно «Укртелеком», а необхідно, щоб загальнодоступні телекомунікаційні послуги в селах, гірській місцевості та районах із депресивним розвитком могли надавати оператори будь-яких стандартів, за різними технологіями, у тому числі з використанням радіотехнологій.

 

-  І якою була реакція «акул» телекомунікаційного бізнесу?

 

- Якби я не був упевнений у позитивному результаті, то і не займався б цим. Я запропонував їм створити Фонд універсальних (загальнодоступних) телекомунікаційних послуг і перераховувати до нього 2% своїх доходів. До речі, створення такого фонду вже передбачене Законом України «Про телекомунікації», така практика поширена в країнах Євросоюзу, в інших країнах світу. Та, на жаль, згаданий закон не передбачає механізму створення та функціонування такого фонду. Для більшості великих операторів 2% доходів від послуг - це невеликі гроші, адже вони орудують мільярдами. Цей фонд має бути виключно цільовим, управлятися на основі прозорих і зрозумілих правил, перебувати під постійним громадським контролем. Головною метою існування такого фонду є компенсація збитків, пов'язаних із наданням загальнодоступних телекомунікаційних послуг, перелік яких визначатиметься законом, насамперед - у селах, гірській місцевості та депресивних районах. Фактично через фонд і почне здійснюватися розвиток інформаційного суспільства в селах.

Окрім механізму створення та функціонування фонду, мій законопроект передбачає й інші аспекти вдосконалення законодавства в галузі зв'язку: нові сучасні визначення, скасування переваг конкретних технологій, наприклад - застарілої технології зв'язку на основі комутації каналів, яка історично має законодавчі переваги перед сучасним мобільним зв'язком, зв'язком на основі інших радіотехнологій, таких як CDMA, Wi-Fi, WiMAX, створення умов для розвитку технологій на основі комутації пакетів - так званих мереж на основі Інтернет-протоколу.

Передбачено також зміни визначення механізмів державного нагляду за зв'язком, порядку досудового врегулювання спорів між суб'єктами ринку телекомунікацій, удосконалення механізмів роботи Національної комісії з питань регулювання зв'язку, створення рівних умов для інфраструктури телекомунікаційної мережі загального користування та ін. Саме цим сьогодні і займаємося. Я хочу залучити до такої роботи бізнесменів та великі компанії.

 

- Як ви відчуваєте, чи вдасться вам провести цей закон?

 

-  Що дає мені підстави для оптимізму? Взимку цього року на міжнародну конференцію до Києва з'їхалися представники всесвітньо відомих та найбільших вітчизняних компаній у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, дипломатичних представництв в Україні, прем'єр-міністр Норвегії та інші.

Я виступив на цій конференції, роз­повів, яку роботу розпочав, які маю намі­ри щодо вдосконалення законодавства, і закликав підключатися до цієї роботи, бо разом можна зробити багато корис­ного для всіх сторін процесу. Я навів приклад моєї роботи на Чернігівщині. Розповів, як провів нараду в районі, де ми домовилися: надаємо Інтернет, робитимемо сайт, кожне село буде на сучасному рівні. Це була районна нарада в кабінеті глави Куликівської райдержадміністрації. Я запросив туди і представників місцевого «Уктелекому» - монополіста, у віданні якого всі телефони. Всім роздали доручення. Домовилися, що в школу села Дроздівки буде проведено окрему телефонну лінію для підключення до Інтернету. На той час я вже допоміг обладнати комп'ютерний клас, надав техніку, функціонувала локальна мережа... Одне слово, ми дали на виконання два тижні і роз'їхалися.

Приїжджаю за два тижні в Дроздівку. Провели лінію? Не провели. Знову звернулися до «Укртелекому» - відповідають: лінії не буде, у селі є 23 телефони, а більше немає технічного ресурсу, тож треба чекати, доки хтось із власників телефону помре, і якщо родичі не претендуватимуть на телефон і дадуть згоду... Я розповів на конференції про цей приклад і показав її учасникам, від чого ми тут в Україні, у географічному центрі Європи, залежимо: щоб надати селу Інтернет, треба чекати, аби хтось помер!

 

- І що було далі?

 

-  Я відчув, що всі просто шоковані. А в перерві чоловік п'ятнадцять до мене підійшли, візитки дають, пропонують допомогу. Я розповів, які компанії погодилися на співпрацю, включив тих, хто зголосився долучитися до угоди з розробки цієї інформаційної акції в районі: «Київстар», «Глобал Юкрейн», «Софт-Онлайн», «Сайфер», «Українські приватні системи», «Мережа АйТі-Консалтинг»... І всі цю угоду підписали. І вже виконали перший етап проекту - Інтернет у селі зробили, є районний веб-портал...

 

- Пане Віталію, БЮТ після виборів готувався разом зі своїми партнерами  по  демократичній коаліції бути при владі. Вийшло інакше. Тепер БЮТ - в опозиції. Як ви з усіма своїми грандіозними планами і готовністю їх виконувати почуваєтеся в опозиції? Чи не боїтеся, що через це у вас нічого не вийде, і взагалі чи готові ви до роботи в таких умовах? Адже проголошувати можна все що завгодно, роблячи, як то кажуть, добру міну при поганій грі...

 

-   Не боюся. Я в опозиції вже 15 років.

 

-До кого?

 

- Не до своєї держави, а до безладу в ній. До тих, хто їй шкодить. Ще за часів кучмізму я їхав до Чернігова, у глухі села, де червоні прапори радянські, здається, півтора-два роки як познімали. Мене не пускали до райдержадміністрації, всіляко уникали зустрічі. Але я йшов прямо до людей - на автобусну зупинку, до магазину, до бібліотеки (завжди тягнув із собою валізи книжок). Хай двоє-троє людей - я з ними поговорю. А потім домовимося про «таємну» зустріч у якомусь місці, вони із собою ще когось приведуть. Після виступу,   патріотичного,   сміливого, кажу: «Ну, якщо ви вже наважитеся, підходьте, запишіться до нас у партію». Я тоді був членом УРП. Усі - до дверей, тікати: «А ви ж націоналісти!». Та подивіться ж на мене, кажу. Ви патріоти? Ви ж любите свою землю, своє село, свій район, свою мову? І я люблю. То яка ж між нами різниця, що ви на мене дивитеся з таким острахом?

З цього я й починав зі своїми земляками на Чернігівщині. Казав: в усіх країнах, у тому числі й у нашого північного сусіда, патріот, націоналіст - це шанована людина. І тільки українець чомусь позбавлений права називатись і бути націоналістом, любити свою землю, свій народ. Ви питали, чи боюся. Я рішуче відповідаю: не боюся - я ж у себе вдома, на своїй землі, то чого мушу боятися? Хай бояться ті, у кого недобрі наміри. Чого взагалі найбільше бояться люди? Смерті. Я її не боюся, адже один раз у житті ніхто її не уникне - ані бідні, ані багаті, ані академік, ані робітник, ані селянин. Левкові Лук'яненку за радянських часів винесли смертний вирок, а він смерті не боявся і ось уже 79-й рік живе. І працює. Робить добру справу.

 

- Я мала на увазі дещо інше. Чи переконані ви, що, перебуваючи в опозиції, зможете здійснити задумане?

 

-  БЮТ має програму. Вона називається «Маніфест справедливості». Я для себе давно сформулював, що таке справедливість, і в боротьбі за неї почуваюся комфортно. Може, мої думки про добро, справедливість і шляхи їх досягнення видадуться комусь утопією, але ця «утопія» мені не заважає, навпаки - надихає.

 

- Дон Кіхотів будь-яке суспільство зазвичай погано розуміє і сприймає. Чи всі вас розуміють усередині блоку?

 

-  Мене не дуже обходить, чи всі, але багато хто з моїх колег дружньо тисне мені руку, підтримує словом, пропонує допомогу.

 

-  Тоді ще одне запитання - з приводу дисципліни в БЮТ. Коли подивитися збоку, таке враження, що всі слухняно ходять по одній кладочці. А як насправді, чи можна мати в Блоці Юлії Тимошенко власну думку? Чи можна її висловлювати, чи можна на ній наполягати?

 

- Щодо кожного серйозного питання в нас виникає жвава дискусія. Ніхто нікого не обмежує. Дисципліна організаційна, безперечно, є - без цього не може бути нормального колективу. Рівно о дев'ятій, секунда в секунду, починається засідання фракції - з обміну думками. З будь-якого питання порядку денного кожен має право хоч три, хоч п'ять разів виступити, доводячи свою точку зору. Юлія Володимирівна уважно слухає і все тримає в пам'яті. Вислухає десятки людей, а пам'ятає, що говорив перший. Потім або доведе, що є краща думка, або погодиться і прийме (так буває часто) іншу. Я переконався в цьому на собі.

До речі, у річницю помаранчевої революції, 22 листопада 2005 року, я перейшов з УРП «Собор» до ВО «Батьківщина», куди мене запрошували вже давно - це я вам, може, першій зізнаюся. Але я тоді казав: прийде Корж і сам-один майже нічого «Батьківщині» не додасть - я прийду разом з УРП «Собор». Так і сталося. Левкові Лук'яненку, з яким у мене дуже добрі стосунки, я казав: наша партія свою роль уже відіграла. Сьогодні пояснювати людям, що таке УРП «Собор», складно. Це республіканізм, це традиції, це консерватизм, це Гельсінкська група... Так, усе це було, мало велику вагу, але... «відпрацювало». Ще в програмі УРП першим пунктом була незалежність, ми його виконали. Наступний крок - розбудова Батьківщини. І сьогодні наше місце - у «Батьківщині».

Дехто говорить, що Юлія Володимирівна не дуже патріотична - принаймні, не така, як ми. Але ж вона нас покликала. Не Корж пішов із заявою до неї, а вона покликала. Вийшовши з Дніпропетровська, вона не могла бути такою самою патріоткою, як Лук'яненко. І, може, так судилося, що Левко Григорович самотужки боровся стільки років. Сьогодні прийшло нове покоління, з новим мисленням, новою уявою, новою енергією, новим баченням. Лук'яненко, хай він мені дарує на слові, не написав би «Маніфесту справедливості». Це змогла Тимошенко, і це є наступний крок. Я логіку своєї поведінки пояснив Левкові Лук'яненку, сказав йому: наше і ваше місце - там, разом із Юлією Володимирівною. З нами вона почуватиметься впевненіше. Ми зможемо впливати на її дії, на її вчинки. Вона ж не просто так збирає до програми наші пропозиції...

Те, що працюватиметься в опозиції нелегко, - зрозуміло. На жаль, не так сталося, як гадалося. Ми думали, що це скликання ВР буде дуже патріотичним. УНП з Юрієм Костенком, Віктор Пинзеник, Іван Плющ, Олег Тягнибок - багато патріотів залишилося за межами парламенту. Такого ми не очікували. Їх витіснили клани. Хтось склав руки, хтось розгубився, але, на щастя, є й такі, що роблять висновки і шукають своє місце в боротьбі за Україну.

 

-   Пане Віталію,   ви,  як ка­жуть, - «технар». І так опікуєтеся духовністю, літературно-мистецькими проблемами. Чому?

 

-   Людина багата, але бездуховна - це біда для самої людини і для суспільства. Ми прийдемо до того, що багатою в нас буде кожна людина. Однак маємо дбати передусім про духовність. Людина багата не мільярдами, а душею.

 

-  Ви живете в постійній напрузі. На чому ви відпочиваєте? Не можна ж весь час бути в такому градусі!

 

-  Мені подобається будь-яке заняття, але найбільше - робота на землі. Тут, на дачі в Рожнах, усе - від будинку до найменших дрібниць - зроблене власними руками, моїми і моєї дружини Любові Василівни. Милуєшся плодами своєї праці, на яку вдячно відгукується природа, і це таке дивовижне відчуття! На природі, у своїй сім'ї я почуваюся комфортно, спокійно й затишно. І це також додає мені сил.