Віталій Корж: Політика – це дія на благо держави.

 

Багатьох славних синів і дочок зростила чернігівська земля і він по праву займає в цьому ряду гідне місце. Сьогодні він – один  із старійшин першої політичної організації національно-демократичного спрямування, що постала на теренах України ще за часів тоталітарного режиму радянської імперії – Української республіканської партії, а після об"єднання  21 квітня 2002 року з партією УНП „Собор” – УРП „Собор”. З поміж інших – його відрізняє елегантність, розсудливість і ввічливість. Людина з колосальним життєвим, виробничим і політичним досвідом. Він – один із піонерів створення українського сектору мережі Інтернет. Про себе говорити не надто любить - радше про справи професійні, державні. Це вже від інших стало відомо, що Віталій Терентійович Корж – один із відомих українських меценатів. Робити людям добро – його кредо. Прихід до парламенту для нього не самоціль, а можливість всі свої знання й досвід віддати державі. Його появу у сесійній залі можна назвати знаковою. Він не думав і не прагнув будь-що стати депутатом, а пройшов по списку блоку БЮТ замість самого лідера -  Юлії Володимирівни Тимошенко. А це на нього покладає ще більшу відповідальність. Політика, вважає він – це дія на благо держави.

 

Віталію Терентійовичу, серед більше сотні партій, чому власне ви обрали УРП „Собор”?

 

У лавах УРП я з тих часів, коли її очолював мій побратим по партії і по духу, жива легенда сучасного українського політикуму Левко Григорович Лук'яненко. Варто обов'язково наголосити, що Левко Григорович за відданість Україні провів 27 років у радянських концтаборах, 72 доби у камері смертників. З під його пера  побачив світ Акт про державну незалежність України, перший посол України в Канаді, очолює Асоціацію голодоморів в Україні. Він – Герой України. Власне ми першими, переборюючи шалений опір комуністів, зареєструвались як політична партія. УРП першою у радянські часи кинула виклик імперії, відкрито сповістила про багатопартійність і проголосила свою програмну мету – самостійність України. Тому й символ республіканців – вістунка тепла, квітування й пробудження – Ластівка. Свій життєпис партія розпочинає з часу створення  Української громадської групи виконання гельсінських угод, тобто 9 листопада 1976 року. Адже саме ця правозахисна організація згодом перетворилася на  Українську Гельсінську Спілку, а відтак в Українську республіканську партію. Майже всі члени Української Гельсінської групи були ув'язнені за звинуваченням у проведенні „антирадянської агітації й пропаганди” і загалом більше як півтисячоліття вони провели у концтаборах, в'язницях, „психіатричках”, на засланні. Серед них були такі видатні особистості як кияни – учителька Оксана Мешко, історик – Микола Матусевич, поет – Василь Стус, генерал з Москви - Петро Григоренко, поет, філософ, ветеран 2-ї світової війни -  Микола Руденко, біолог-одеситка  Ніна Строката, математик-філософ із Донеччини Олекса Тихий, поет - львів'янин Зиновій Красівський.

 

Історія партії справді велична. Проте, що собою сьогодні  являє УРП „Собор”?

 

Нам цього року виповнюється 15 років. Ми першими цілком свідомо, з огляду на славетну історію та потужний економічний і інтелектуальний потенціал нашого краю, внесли у свою програму ідею національної величі України. І досі робимо все можливе, аби український народ знищив у собі раба і повірив у свою могутність. Лише за таких умов  Україна стане сильною і багатою серед вільних народів світу. Характерним для нас сьогодні є те, якщо раніше у наші ряди вступали відчайдухи, люди за плечима яких були радянські концтабори, то сьогодні ідуть високоосвічені, високоінтелектуальні люди. Зараз у наших рядах всесвітньо відомі академіки Сергій Комісаренко та Костянтин Ситник. Є представники різних суспільних прошарків, керівники великих підприємств, молодь.

 

Чим зумовлений такий інтерес співвітчизників до вашої партії?

 

Ми не боялись і не соромились колишню владу називати злодійською і бандитською. Де б ми не були – скрізь ми про це говорили. Ми звертались і до людей, щоб вони вступали у наші ряди. Зрештою, я знаю дуже багатьох, які хотіли бути у наших лавах, але не могли подолати страх. І це не безпідставно. Адже колишня влада жорстоко переслідувала тих, хто маючи владні повноваження, симпатизував нам. До нас ішли тільки сміливі люди з чіткою громадянською позицією. Вони державні інтереси ставили вище власних амбіцій.

 

Тепер часи змінились і ваші люди при владі. Чи не так?   

   

 Так, безумовно. Ми виконали свої програмні цілі. Представники нашої партії, а також близьких нам по спільній боротьбі  партій, сьогодні мають державні важелі. Це, з однієї сторони – почесно, а з іншої – це колосальна відповідальність за кожен крок. Тепер і пріоритети зовсім інші ніж ті, що були до завершення Помаранчевої революції. Тепер уже ми повинні зробити все, щоб в Україні торжествувала справедливість, верховенство закону. Щоб люди нарешті відчули, що настали зміни на краще. Адже, за що ж вони тоді стояли впродовж кількох осінньо-зимових місяців на майдані? Зараз настав час, коли суспільству потрібна ще більша консолідація задля розбудови держави. Старе покоління має колосальний досвід  боротьби, а зараз потрібно будувати Україну. До існуючих проблем додається ще й інерція, закладена ще старою владою. Через те до нас ідуть молоді люди, яким не байдужа  доля держави. Це фахівці дуже високого рівня у найрізноманітніших галузях. Це – з однієї сторони. З другої – ще великий спротив чинить стара влада, як на місцях, так і тут, у центрі. Вони ж нікуди не ділись. Попри те, що вони втратили посади – вони не складають руки, а готуються до реваншу. Тому ми розуміємо, що вибори 2004 року й події пов’язані з ними – це ще не повна перемога. Це тільки перший крок. Остаточна перемога має  і повинна відбутись у березні 2006 року. Заради цього ми й щоденно працюємо.

 

            Ви  маєте на увазі вибори до парламенту у 2006 році. Чи могли б ви спрогнозувати чи змоделювати ситуацію як будуть розвиватись події?

 

            Весь цей час – від проголошення незалежності нашої держави ми жили не за законами, а за поняттями. Починаючи від гаранта Конституції і, закінчуючи чиновником будь-якого рівня. Як хто розумів Закон, так його й інтерпретував. І виходило: Конституція сама по собі, закон – сам по собі, а суспільство – само по собі. Так не повинно бути. Цивілізована держава так існувати не може і перспектив у неї немає ніяких. Це все явище тимчасове. Тому нова влада зараз і намагається ввести весь суспільний процес у законне русло, а заодно і привчити жити по законах і стару номенклатуру. У цьому всьому комплексі суспільних проблем зараз ніхто не може спрогнозувати як розгортатимуться події і який буде результат парламентських виборів. Адже виборів на пропорційній основі у нас не було. Та й взагалі виникає питання: чи зможемо ми їх провести належним чином? Після Помаранчевої революції і люди стали іншими. Вони й на проблеми вже дивляться по-іншому. Проте потрібно всім серйозно готуватись.

 

Минуло трохи  більше ста п'ятдесяти  днів  нової  влади. Як би ви схарактеризували цей період?

 

Взагалі можна поставити позитивну оцінку. Уряду вдалося за цей короткий період зробити неймовірно багато. Найголовніше – йому вдалося зламати тенденцію старої влади. Хоча це було зробити дуже важко – проте це було питання принципове. Узяти хоча б бюджет, який запропонував уряд. Я знаю скільки сил і часу було віддано, але ми вперше за всю історію держави за такий короткий термін отримали виважений, соціально-зорієнтований,  бездефіцитний бюджет, у якому всю увагу сконцентровано на людину. 

 

Ви обрали комітет з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку. Чим зумовлений цей вибір?

 

Останні 15 років я працював у галузі зв’язку та телекомунікацій. Очолював і був  власником компанії „Глобал Юкрейн”. Усе, що нове у цій сфері, формування ринку цих послуг, відбувалося з моєю участю. Тому й природно, що я в курсі справ  у цій сфері, тому й працюю  в цьому комітеті. Є багато болючих питань у цій галузі, які треба невідкладно вирішувати. Крім того, моя базова освіта – транспортник (будівельник залізниці), 25 років працював у промисловості будівельних матеріалів. Тобто маю відповідні освіту, виробничий і життєвий досвід, все для успішного виконання обов'язків члена цього Комітету.

 

Одним із головних і болючих питань для столиці є масова, а більшість киян вважає, хаотична забудова. Як ви оцінюєте цю ситуацію?

 

Те, що Київ розбудовується й набирає ознак столиці світового рівня – це, безумовно, добре. Але оця хаотична забудова центру міста, історичних районів – жахлива річ. Забудовуються всі скверики, майданчики, двори. Замість двору – виростають кам'яні джунглі. Тут не те, що автомобілем, людям розминутись важко. Це дуже велике навантаження не тільки на технічні комунікації – це все негативно впливає на людину. Таке середовище стає непридатним для нормального проживання людей. Наш Комітет розглядає декілька законопроектів із цього приводу. Проходять вони дуже непросто тому, що задіяні надзвичайно великі кошти. Через те й не працюють жодні закони, норми будівництва, а працюють хабарі. Це – одна з головних претензій діючій владі столиці. Цьому, думаю, буде покладено край.  

 

Зараз у суспільстві активно обговорюється питання адміністративно-територіальної реформи. Які ваші думки з цього приводу?

 

Мені досить часто доводиться бувати майже в усіх регіонах України, де я  зустрічаюсь з їх мешканцями. Тому знаю їх думки. Скажу відверто, люди з тривогою сприйняли намагання влади провести адміністративно-територіальну  реформу. Дехто з них ще пам’ятає такі намагання зробити щось подібне у 60-х роках минулого століття.  В кінцевому підсумку, тоді змушені були відмовитись від такого нововведення.

Мешканці різних регіонів просять підходити до цього питання дуже обережно і виважено. Як на мене, потрібно взяти спершу декілька експериментальних регіонів, подивитись, як там вийде, а вже потім переносити на державний рівень. Проте вважаю, що ініціатором цього повинна бути столична область. Наскільки мені відомо голова Київської обласної державної адміністрації гаряче підтримує таку ідею. Що ж побачимо, що з цього вийде. Тут головне – працювати з людьми, знати їх думки, проблеми й побажання.

           

 

                                                                                                                                               Тарас Давидяк