Звичайний робочий день - зі всього побаченого і почутого у цей день (дивись репортажі) можна впевнено зробити висновок, що оздоровлення потребує все українське село.

Здавалося б, живи та радій з результатів своєї праці. 

Але… Таке враження, що сільськогосподарська продукція вітчизняного виробництва нікому не потрібна.

Неординарне

Я – не дипломат.

Але обов’язки Посла Доброї волі й Справедливості

намагаюсь виконувати скрізь і щодня



У минулу п’ятницю в залі урочистих подій Кабінету Міністрів України відбулося вручення нагород Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське Народне Посольство».

Серед дев’яти високих нагород цієї шанованої у світі й однієї з найбільш авторитетних в Україні неурядових організацій, найвищу нагороду – «Почесне звання «Народний Посол України» з врученням Ордену «Народний Посол України» – за значний внесок у зміцнення і розвиток взаєморозуміння та за багаторічне сприяння інтересам України у сфері міжнародного спілкування, мені вручив Леонід Кравчук – перший Президент незалежної України, почесний голова Фонду.

Скажу відверто: я дещо стримано відношусь до нагород, позаяк впродовж кількох останніх років високими званнями і орденами в Україні нерідко нагороджують людей абсолютно не гідних такого відзначення.

Проте в даному разі я не відчував жодних незручностей, сумнівів, а тим більше – докорів сумління. Атмосфера зали, де серед присутніх було багато моїх колег, знайомих, друзів, близьких мені людей, а особливо те, що цю високу нагороду я отримав у компанії із всесвітньо відомим українським дипломатом Анатолієм Зленком, наповнила серце спокійною радістю.

Я відчув, що беру участь у дійстві, головним змістом якого є утвердження справедливості, а метою – піднесення ролі народної дипломатії на вищу сходинку суспільної свідомості.

Нас, нагороджених цим особливим орденом, ще небагато.

Тобто поки що серед нагороджених небагато тих, хто своєю щоденною діяльністю ( а головне – прикладом особистого життя) сприяє зміцненню позитивного іміджу України не лише на міжнародній арені, а й у рідній Батьківщині.

Дякуючи керівництву Фонду за цю високу нагороду, я зазначив:

«Важливим аспектом моєї діяльності завжди було налагодження між людських дружніх стосунків. Саме тому, з перших років незалежності України, моя компанія Global Ukrane почала впроваджувати Інтернет, створюючи відкриту мережу можливостей для спілкування громадян, як однієї з важливих підойм будівництва громадянського суспільства».

Для мене ця подія є неординарною ще й тому, що цілком випадково співпала із приїздом в Україну з Туркменістану мого давнього приятеля Ата Атабаєва та його чарівної дружини Нязік Бяшимовни з донькою, які своєю присутністю розділили мою радість.

Особливо приємно було брати участь в церемонії нагородження моєму молодшому сину Роману, який є безпосередньо причетним до розвитку сфери телекомунікацій, як сучасного засобу зміцнення народної дипломатії.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)

Нагороди...

Щойно з друку

Крізь призму фактів

Таку назву має книга народного депутата України Віталія Коржа, що з’явилася днями у видавництві «Фенікс». Зміст книжки, певною мірою, розкриває її підзаголовок – «Суб’єктивна хроніка підліткового віку незалежної України».

Вихід цієї книги – це подія не лише в масштабах нинішнього книжкового ринку. Адже в сучасному українському письменстві, наразі, можна відмітити лише поодинокі вдалі спроби творчості у цьому специфічному жанрі – література факту.

Все це потребує від автора великої працездатності, самовіддачі й неупередженості в роботі над матеріалом, а передовсім – елементарної порядності. На мій погляд, авторові вдалося підготувати цілком якісний творчий продукт, що відповідає зазначеним вимогам.

Документально обґрунтована і насичена ілюстраціями книга «Крізь призму фактів» цілком відповідає своїй назві й на 366 сторінках вміщує фактографію головних подій в Україні у період од червня 2007 по червень 2008 року. Подій, в яких автор брав безпосередню участь, перебуваючи в їх епіцентрі, тобто на вершинах влади, а водночас – серед пересічних громадян держави.

Матеріали книги нагромаджувалися під час зустрічей з виборцями переважно не у презентабельних конференц–залах, а в цехах підприємств, у полі під час жнив, у лікарнях, школах, на базарах. Зрештою, фрагменти цих зустрічей відтворено на кількох десятках кольорових світлин, наведених у книзі.

Це книга про нас, про наші переконання, турботи і сумніви. Це літопис і повість водночас. Починається вона з твердження, яке може бути своєрідною перепусткою до входження у подальший розвиток теми: «Народ наш український – дивовижний, народ–мрійник. Мріє про світле майбутнє, для настання якого не дуже напружується, нічим не хоче ризикувати, а надто – жертвувати.»

Автор вважає, що Помаранчева революція була скоріше позитивним і оптимістичним винятком на тлі тривалого песимістично–безнадійного правила.

Добре усвідомлюючи відповідальність за свої слова і вчинки, автор починає свою розповідь під гаслом взятим зі Святого Письма: «Не по їх словах, по вчинках пізнаєте їх».

І дійсно, нині маємо можливість по конкретних вчинках пізнати багатьох із 268 осіб зазначених у тексті, а потім винесених у список наприкінці.

Автор охоплює широкий спектр проблем, перед якими стоїть українське суспільство: недостатнє усвідомлення своєї тотожності, а отже й низький рівень національної свідомості, потужний антиукраїнський вплив з боку Росії й активні деструктивні дії антиукраїнських сил в середині України, реальний ризик втрати суверенітету і територіальної цілісності нашої держави, роль конкретних осіб у складних і суперечливих процесах, що відбуваються в нашій державі.

Не загортаючи гострого у бавовну, автор чітко розставляє акценти, спираючись на документальні факти і вислови дійових осіб.

Саме на цьому документальному фундаменті у книзі представлено характеристики особистостей, відомих не лише в Україні – Ю. Тимошенко, В. Ющенка, П. Симоненка, В. Турчинова, Л. Черновецького та багатьох інших персоналій сучасної драми, що розігрується перед очима громадян України і цілого світу.

При цьому автор чітко зазначає свою власну позицію, про що свідчать навіть заголовки окремих глав книги: «Бандитська економіка на селі», «Торфобрикетний завод руйнують навмисно», «Влада виступає проти будівництва сучасної цементовні», «Чому треба пам’ятати 1933 рік», «…обіцяв десять кроків назустріч людям, але не зробив жодного», «Біль і радість Дня Перемоги», «Обливання брудом брехні – їх ремесло», «Три хибні твердження про енергоносії» тощо.

У максимально стиснутому тексті автор чітко викладає суть найбільш важливих для України питань сучасності: проблема державного кордону, національної безпеки і НАТО, джерела інфляції й засоби її гальмування, розвиток науки і створення справжньої еліти, освіта і організація релігійного життя, питання ринку і власності на землю, національна культура українців та обов’язок праці над собою, економіка і самоврядування на селі тощо.

За плечима В. Т. Коржа – численні зустрічі й непрості дискусії у майже трьохстах населених пунктах Чернігівщини, а отже він має моральне право стверджувати наприкінці книги:

«…у нашому дивовижному суспільстві, не зважаючи на здавалося б очевидні речі й події, є багато людей, котрі ще досі не визначились у свої уподобаннях, симпатіях і антипатіях щодо порядності різних політичних сил та осіб і їх впливу на наше майбутнє».

Євген ҐОЛИБАРД

Один із помічників у моїй депутатській команді часом повторює при відповідній нагоді: «Життя – це боротьба і праця. Праця – завжди на когось, а боротьба – проти себе самого». Ця сентенція в особливий спосіб спадає мені на думку нині, у дні мого сімдесятиріччя, коли підбиваю деякі проміжні підсумки пройденого життєвого шляху.

На жаль, шкільна педагогіка і відповідна програма навчання не приділяє належної уваги вивченню життєвого досвіду наших великих попередників. Якби ми у шкільні роки мали більше добрих прикладів для наслідування, то можливо й наша «кожного своя доля і свій шлях широкий» був би раціональнішим і продуктивнішим.

Бо одна справа – вивчати творчість відомої особистості, а зовсім інше – його біографію, яка завжди є віддзеркаленням творчої лабораторії цієї особи. Адже для нащадків дуже важливо знати ЯК творив наш герой, ЯК він рухався думкою, ЯК долав зовнішні перешкоди й власні внутрішні сумніви, ЯК вдосконалював себе фізично, духовно і морально, звідки брав сили та ЯК формував свій героїзм. Щоправда, поза шкільною програмою була бібліотека. Але далеко не в кожній бібліотеці були книжки з серії «ЖЗЛ», а потім, вже в нинішній час – з серії «Життя славетних». У кожному разі, в бібліотеці нашого села Дроздівка на Чернігівщині таких книжок не було. Тому добрим прикладом для наслідування були мої батьки: батько, котрий закінчив церковно–приходську школу та неписьменна мати. Попри невисокий рівень освіти, вони були прикладом виняткової працездатності й життєвої мудрості, яка формується у свідомості людей, кожен день сільського життя яких складається із суцільних обов’язків.

Отож і я – з п’яти років відповідав за випасання гусей, а з семи – корів. Ще й зараз стає не по собі, коли згадаю, як тоді щодня хотілося спати на сході сонця, коли мати мене будила, бо вже пора, бо треба було поратися із домашньою живністю. Отже, почуття обов’язку в мені закладали батьки разом із формуванням характеру, фундаментально, на все життя. За що я їм дуже вдячний. Власне почуття обов’язку, усвідомлення обов’язку завжди було тією силою, яка постійно рухала мене вперед, причому, крок за кроком, послідовно, не перестрибуючи через сходинки чи посади.

Починав робітником на ремонті залізничних колій, потім майстром, далі – інженером, провідним спеціалістом галузі, відповідальним працівником міністерства, науковим співробітником… Піднімався по сходах навчання: технічне училище, інститут, аспірантура, кандидат економічних наук.

А потім – наука і практика ринкової економіки, яку проходив за кордоном, починаючи з самодіяльної торгівлі нехитрим крамом, що його розкладав на газеті на тротуарах польських та югославських міст.

Тому до створення родинної фірми «Транзактор», а потім – науково–виробничої компанії «Ґлобал Юкрейн», яка зареєструвала домен UA і першою в Україні почала надавати Інтернет–послуги, ми підійшли вже разом із синами у всеозброєнні особистим досвідом і необхідними навичками.

Тоді ж, у перші роки нашої державної незалежності, визріла необхідність активніше і конкретніше долучитися до участі у формуванні нових організаційних умов суспільного життя.

Починав як член кількох благодійних фондів, допомагав театрам, талановитій молоді, видавав книжки різних авторів, зокрема й твори Левка Лук’яненка, з яким потім їздив по селах Чернігівщини, освітлюючи правдою свідомість моїх земляків, котрі важко розставалися з комуно–більшовицькими міфами.

Отак, несподівано для себе, був утягнутий у повноводу ріку політичної діяльності, бурхлива течія якої логічно привела мене до БЮТ – насправді патріотичної, найпослідовнішої й найсумліннішої політичної сили в Україні.

Як народний депутат України трьох скликань, бачу, як багато нам ще треба зробити для очищення України від бруду брехні, корупції, державного криміналітету та від підступності й лицемірства відвертих і прихованих противників нашої державної незалежності, які гальмують розвиток нашої Батьківщини.

Бо, на жаль, ще багато в Україні є таких, котрі піклуючись лише про себе, стримують підвищення рівня життя наших громадян; наших людей, які потребують допомоги не лише матеріальної, а передусім – у сфері розвитку й удосконалення свідомості, духовності й моралі. Саме проблеми свідомості, духовності й моралі є предметом роздумів у книжках «Мій головний привілей» (К., вид–во «Фенікс», 2007) та «Крізь призму фактів» (К., вид–во «Фенікс», 2008).

Кілька читацьких конференцій, що відбулися з цього приводу, відгуки багатьох читачів, серед яких – виборці мого округу, а особливо – схвальна реакція вчителів, свідчать, що ця праця не була марною, бо посіяні зерна правди і справедливості впали на благодатний ґрунт. Ці книжки народилися переважно під час моїх численних поїздок по Чернігівщині, де кожна зустріч із земляками підказувала нові теми і створювала унікальні сюжети для публікацій, а також у спілкуванні з багатьма моїми колегами–депутатами, помічниками й просто випадковими співбесідниками.

А тому можу без великого перебільшення вважати моїх читачів співавторами цих книжок. Бо життя – це боротьба і праця. Праця – завжди на когось, а боротьба – проти своєї недосконалості, за торжество правди і справедливості.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)