Факт і коментар

Коли прийдуть за вами, згадайте, кого ви обирали…

Факт – відомий: їм конче необхідно добити Юлію Тимошенко. А з нею – водночас – і Юрія Луценка.

У своєму прагненні будь-що ізолювати незламних лідерів національно-демократичного руху від народу, нинішня команда можновладців й не намагається приховати своїх намірів

А наміри цілком зрозумілі: створити в Україні «законну» (тобто «легітимну») систему організованого беззаконня, в якій кожен громадянин має почуватися винним. На всяк випадок.

«Була б людина, а кримінал знайдеться!», – це я чув од дорослих ще за часів мого дитинства. Тепер бачу, що це гасло стало керівним в діяльності так званих правоохоронців.

Щоправда, нині чиновники роблять злочинні справи більш вишукано, із застосуванням методів імітації гуманності, гри в демократію, супроводжуючи свої маневри правильними висловлюваннями про свободу та європейські цінності, заграючи з інституціями і провідними особами справді демократичного світу.

Мало не щодня, у моїй депутатській пошті з’являються скарги людей, котрі повідомляють про знущання над ними й навіть катування під час затримання та в процесі слідства.

І хоча до Ю. Тимошенко та Ю. Луценка привернуто увагу всього людства, знущання над ними продовжується вже тривалий час. Продовжується, щоб залякати всіх інших громадян, а особливо тих, котрі не мають своїх рахунків в офшорних зонах Кіпру та Кайманових островів.

***

Звертаюсь до тих, хто мені вірить

Шановні колеги, друзі, дорогі земляки, мешканці моєї рідної Чернігівщини!

Працівники деяких підприємств і організацій області, мешканці кількох населених пунктів і окремі громадяни хочуть підтримати мою кандидатуру на цьогорічних виборах до Верховної Ради України.

Зрозуміло, мені приємно, що виборці, котрі виявили до мене довіру на минулих виборах, хочуть знову бачити мене також у наступному складі парламенту.

У нинішній ситуації відчуваю наскільки відповідальним є рішення для вас, мої дорогі земляки. Тому вважаю необхідним доповісти про свою роботу під час каденції, що вже завершується.

Передусім, повинен сказати, що мене постійно турбує питання: Що я зробив для людей, які мене обрали, що не зробив, і чому? Одразу зазначу, що як і в кожній іншій роботі, у роботі депутата є дві сторони: службовий обов’язок і обов’язок серця.

Мої службові обов’язки та повноваження чітко визначені Конституцією України, Законом «Про статус народного депутата України» і Регламентом Верховної Ради.

От я щойно сказав: «Мої службові обов’язки та повноваження…». Але мої службові обов’язки – це лише одна з 450 часточок загальних обов’язків нашого парламенту, рішення в якому ухвалюються більшістю. Добре було б, якби кожен народний депутат України чітко виконував свої обов’язки, шанував Конституцію, закони та Регламент.

Але ж ви бачите, що у нинішній Верховній Раді немало депутатів, котрі шанують тільки себе і піклуються лише про свої інтереси, а деякі навіть не приховують своєї ненависті до незалежної України. Вони працюють на своє збагачення, зрадили своїх виборців, перейшли у так звану «більшість» і, тим самим, допомагають правлячому режиму приймати антинародні закони.

Зараз можемо як завгодно обурюватися коли під час голосування за якийсь відверто антидемократичний, антиукраїнський, антинародний закон перевага виявляється на боці «більшості».

Хоч серед депутатів є порядні люди, патріоти, але нині, в діючому складі Верховної Ради вони становлять меншість і не від них залежить прийняття рішень. Бо такий склад парламенту обрали собі громадяни-виборці.

Обрали ті, хто за них власноруч поставив хрестик у бюлетені, а також ті, хто проголосував «проти всіх», або й зовсім не пішли голосувати.

За тих, котрі не пішли голосувати, бюлетені «вкинули» інші, а «противсіхи» створили «зелену вулицю» для тих, кому зовсім не місце у Верховній Раді.

Отож у парламенті доводиться співпрацювати з усіма. Особисто я, передусім, намагаюсь діяти у злагоді із своїм сумлінням, пам’ятаючи зміст складеної присяги та обов’язок перед виборцями.

Згідно з покладеними на мене обов’язками, працював і надалі працюю у таких напрямках діяльності:

– подання депутатських запитів до вищих органів державної влади;

– участь у розробці, узгодженні та затвердженні законопроектів у профільному Комітеті з питань транспорту і зв’язку, де я очолюю Підкомітет з питань інформаційних технологій та інформатизації;

– внесення пропозицій та поправок до законодавчих актів у процесі їх аналізу та обговорення;

– участь у міжнародних органах та організаціях по лінії міждержавного

співробітництва та міжпарламентських зв’язків.

Якщо оцінити мою роботу чисто статистично, то наведу такі цифри:

– подав 12 депутатських запитів до Кабінету Міністрів, керівникам міністерств і відомств, зокрема до Генерального прокурора України;

– близько трьохсот разів письмово звертався до вищезазначених органів влади, установ та особисто до їх керівників з конкретних питань в інтересах громад та окремих громадян.

– розробив й подав 14 законопроектів;

– вніс суттєві поправки до 12 законопроектів;

– брав участь у роботі Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування функціонування газотранспортної системи України та забезпечення газом споживачів у 2008-2009 роках;

– брав участь у 9 засіданнях Української частини Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом.

Також, як член кількох груп і офіційних делегацій з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща, з Республікою Болгарія, з Федеративною Республікою Німеччина, з Китайською Народною Республікою, з Російською Федерацією, брав участь в узгодженні багатьох питань міжнародного співробітництва України з цими державами.

Крім зазначених напрямків обов’язкової депутатської діяльності, я виконав величезний обсяг роботи за зверненнями громадян, з власної ініціативи надав допомогу бібліотекам, школам, лікарням, іншим закладам освіти, культури, охорони здоров’я і, звичайно, багатьом окремим громадянам.

Приємно усвідомлювати, що за моїми клопотаннями вдалося зберегти життя багатьом дітям, деяким зроблено складні операції, зокрема на серці, причому, безкоштовно.

Вдалося допомогти також багатьом талановитим випускникам шкіл, деякі з яких вже закінчують вищі навчальні заклади.

Значну частину свого робочого і неробочого часу приділяю зустрічам із виборцями переважно у Городнянському, Куликівському, Ріпкинському і Чернігівському районах Чернігівщини.

Приїжджаючи до конкретних населених пунктів, веду депутатський прийом громадян, беру участь у зборах, проведенні свят, у конференціях і засіданнях місцевих Рад, в обговоренні актуальних проблем організації життя. Як кажуть, тримаю руку на пульсі життя земляків, знаю ваші проблеми й намагаюсь допомогти у їх вирішенні.

У моїй роботі на виборчому окрузі, як фахівець з транспорту і зв’язку, особливу увагу приділяю розвиткові інформатизації, зокрема впровадженню сучасних інформаційних технологій в сільській місцевості.

Починав цю роботу зі створення комп’ютерного класу в селі Дроздівка Куликівського району, а по сьогоднішній день вже розвіз по сільських школах, бібліотеках та інших громадських установах понад 200 комп’ютерів, а також принтери, фотоапарати, мобільні телефони, медичне обладнання тощо.

В Україні, а особливо на Чернігівщині, добре відома моя публіцистична діяльність. За час роботи у Верховній Раді я опублікував сотні статей на актуальні теми у центральній та місцевій пресі, виступав на радіо і телебаченні, видав кілька книжок, допоміг видати книжки іншим талановитим авторам.

Веду велике листування з громадянами. Серед сотень отриманих листів, не на кожен лист маю можливість відповісти особисто, але жоден не залишаю поза увагою.

Приємно отримувати листи із вдячністю від читачів моїх публікацій. Люди пишуть, що мої статті й книжки підтримують їх морально, вселяють віру й надію на краще майбутнє.

Відповідаючи на листи, дуже часто доводиться пояснювати, що наш добробут, наше майбутнє залежить не від начальника в Києві, а від особистої відповідальності кожного з нас. Бо тих високих начальників всадовили у державні крісла звичайні громадяни-виборці.

Мені приємно усвідомлювати, що серед моїх друзів і колег є особистості, котрі широко відомі не лише в Україні, а й в усьому світі.

Почуваюся своїм поряд із відомими ієрархами Української Церкви, а відвідуючи кожну сільську церкву, завжди надаю посильну допомогу священикам цих приходів.

За свою діяльність впродовж останніх років я отримав багато нагород та відзнак, серед яких, поряд із Почесними Грамотами Верховної Ради України і  Кабінету Міністрів України, найбільше ціную вручені мені нагороди Церкви – Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ та II ступенів, а також звання Народний Посол України і Заслужений економіст України.  

От вам, дорогі мої земляки, короткий звіт про мою роботу й моя точка зору на нинішній стан речей у цей непростий і дуже важливий момент.

Момент відповідального вибору.

Вашого ВИБОРУ, дорогі мої земляки!

Щиро Ваш,
Віталій КОРЖ

***

Право вибору

Немає людини – немає проблем?

«Немає людини – немає проблем!» – цей сумнозвісний вислів Сталіна став гаслом і метою діяльності ГПУ-НКВД-КГБ під час проведення «чисток», в яких загинули мільйони ні в чому не винних людей.

І фактично під цим гаслом проходило все життя так званих совєцьких людей, з якими ніхто не совітувався (тобто не радився) і яким дозволялося лише славити комуністичних вождів і виконувати їх вказівки.

Вказівки охоплювали всі сфери і рівні життя: від централізованого планування продукції (не лише танків і літаків, а й літрів молока і пар шкарпеток), до централізованої організації праці і побуту (за цим слідкували не лише секретарі парторганізацій на підприємствах і в ЖЕК’ах, а й всюдисущі сексоти).

Коли нині розповідаю про ті часи у колі молоді (якщо трапляється така унікальна ситуація, коли молодь хоче слухати ці розповіді, що їх сприймає, як ненаукову фантастику), дехто з моїх юних слухачів усміхається і кидає знічев’я: «А чого ви мовчали і все це терпіли?! Треба було піднімати народ на Майдан!».

Оце ж воно: проблема підняття з колін народу, який і нині не хоче напружуватись ані думкою, ані відповідальністю.

Щоправда, у всі часи в народі з’являлись провідники, котрі намагались підняти народ і очолити його боротьбу за торжество правди.

Пізньої осені 2004 року, коли стало очевидним, що бандити при владі сфальсифікували президентські вибори, Юлія Тимошенко підняла народ на Майдан.

Вона закликала патріотичних громадян незалежної України, щоб не мовчали і щоб і не терпіли, а підняли свій голос на захист Правди. Юлія організувала всенародну Помаранчеву Революцію, якій аплодував увесь світ.

Натомість фальсифікатори назвали Помаранчеву Революцію «помаранчєвой чумой», а лідер фальсифікаторів охарактеризував українських патріотичних учасників революції буквально так: «еті козли, коториє мєшают нам жіть»…

Нині до влади прийшли «конкрєтниє пацани» з кримінальним минулим, котрі за сфальсифікованим звинуваченням запроторили Юлію Тимошенко до в’язниці, а  «еті козли, коториє мєшают нам жіть» вже сидять тихо і сумирно обурюються перед телевізором…

Тобто мовчать і все це терплять.

***

***

Так уже склалося у житті кожного з нас, що всі ми, незалежно від віку, статі, посад, незалежно від того, як у кого склалася доля, завжди із нетерпінням і з добрими сподіваннями на краще очікуємо Нового року.

Щоразу, вступаючи у чергове перше січня і змінюючи цифру на календарі, ми називаємо рік Новим, наперед вшановуючи і благаючи його про допомогу.  

Ми підсвідомо прагнемо аби рік, що починається, неначе якась велика особа з безмежними можливостями, був для нас лагідним і щедрим на розмаїті дари – дари здоров’я, миру, спокою, добробуту, здійснення мрій…

У наших щоденних клопотах ми поспішаємо завершити рік що минає і готуємося до зустрічі Нового. Ми ще не знаємо, який буде цей Новий Рік для кожного з нас, але заздалегідь шанобливо схиляємося перед ним, пишемо і вимовляємо його назву з Великої Літери.

Малі діти, чисті й безпосередні у своїй святій наївності, очікують від Нового року святкового настрою, приємних подарунків і веселих розваг у щасливій родині. Заклопотані батьки дітей намагаються звести кінці з кінцями сімейного бюджету і чимось порадувати дітей.

Мудрі й сивочолі батьки батьків, маючи за собою великий життєвий досвід багатьох років очікування, дивляться на всі ці клопоти із мрійливою змореністю похилого віку, несучи в серцях біль і незгасиму надію.

Проте, якщо насправді, немає ніякого і не буває нового року. Є лише постійний плин життя під час обертання нашої планети навколо Сонця. І кожна хвилина цього плину життя є новою, однаково цінною і однаково важливою для людини, нації, держави, світової спільноти – чи у грудні, чи у червні.

Люди вигадали собі нові роки, тоді як Творець всього видимого і невидимого визначає цей плин часу лише вічністю. У цій вічності Він дав кожній людині свій час земного життя, щоб вона жила не очікуваннями і сподіваннями на когось із чарівною паличкою, а лише на свою працю, на себе та своїх однодумців і одноплемінників, яким можна вірити й з якими варто співпрацювати.

Нажаль, сподіваючись на якесь абстрактне «краще», переважна більшість з нас вважає, що наше майбутнє залежить від когось іншого, що перебуває на вищій від нас посаді: керівника підприємства, від місцевого начальника, від Президента, Верховної Ради, Кабміну, від Бога, тільки не від нас самих.

Фактом є, що переважна більшість громадян України не лише сподівається на якісь абстрактні «зміни на краще», а й свідомо чекають, що хтось звідкись прийде і змінить.

Проте вся історія людства свідчить, що існує чіткий закон розвитку: там, де люди дійсно шанують Правду і ненавидять брехню, там, де громадяни боролись за свої права і вибороли демократичні свободи, там давно існують відповідні стандарти добробуту і організації життя, про які нині багато хто з нас лише мріє.

Ми можемо й надалі лише мріяти, але це не наблизить нас до бажаної мети. Треба діяти! Діяти, не чекаючи на прихід чергового «месії» з політичного «олімпу». Діяти може кожен, якщо стане на дорогу Правди і не побоїться говорити правду і чинити по правді кожного дня у кожній ситуації.

А щоб діяти, необхідно спочатку добре розміркувати те, що відбувається в нашій Україні впродовж понад двадцяти років її сумнівної незалежності.

Бо наше нещастя – це наслідок брехні, яка оплутала Україну і продовжує її тримати у своєму чорному коконі. А так, поклавши руку на серце, – чи всі ми і кожен з нас не доклалися до цієї брехні, до самообману в наших марних очікуваннях від когось, а не від себе?

Перед кожним із нас, у кожний момент часу, в кожній ситуації завжди відкриті дві дороги: дорога брехні й дорога Правди. І тому кожному з нас постійно і повсякчас дається право вибору: вибирай брехню або вибирай Правду.

Бажаю всім нам доброго здоров’я й сил, щоб пережити і вижити не лише на момент чергового Нового року. Бажаю всім нам обрати дорогу Правди і мужньо йти по цій дорозі.

Бо лише від нашого свідомого й відповідального вибору – вибору дороги для себе, своїх дітей і всієї держави – залежать наші успіхи, благополуччя, радість у серці й любов у родинах.

Щиро бажаю всім нам правильного вибору.

Віталій КОРЖ,

Народний депутат України

***

Непересічна подія

«Свободу Юлі!»

27 листопада 2011 року надовго залишиться в пам’яті тисяч людей, що під національними прапорами України і прапорами патріотичних партій прийшли цього дня під стіни Лук’янівського СІЗО, щоб поздоровити Юлію Володимирівну Тимошенко з її 51-шим днем народження.

Вже понад три з половиною місяці Юлія Тимошенко – загальновизнана лідер Помаранчевої революції і незмінний трибун української патріотичної опозиції, голова партії «Батьківщина», жінка, яка тричі очолювала Уряд України на посаді прем’єр-міністра і багато що зробила для торжества Правди і Справедливості, знаходиться за ґратами всупереч правді й здоровому глузду, але у повній відповідності із нинішнім ганебним судочинством.

Переведена в іншу камеру цієї в’язниці, Юлія Володимирівна не могла бачити багатотисячного натовпу, який практично перекрив вулицю Деґтярівську і рясно прикрасив стіни СІЗО квітами та біло-червоними кульками.

Впродовж дня під стінами в’язниці тривав безпрецедентний вітально-політичний марафон, що увібрав у себе мітингові виступи, концертні номери, палкі промови, співоче поле і протестні акції.

Славні голоси України, серед яких неповторна Ніна Матвієнко, Марійка Бурмака, відомі гурти, керівники опозиційних партій і відомі політики створили атмосферу унікального свята, в якому, серед численних поздоровлень на адресу Юлії Тимошенко, не бракувало сліз, виразів співчуття, вимог до керівників держави і закликів до повалення існуючого режиму.

Підсилене гучномовцями багатотисячне повноголосся скандувало: «Юлі – волю!», «Схід і захід разом!», «Слава Україні!» – звучало з імпровізованої трибуни, «Героям – слава!» відповідало тисячоголосся мітингу.

Герой України Левко Лук’яненко, відомі політики і провідники національно-патріотичного руху Іван Кириленко, Сергій Соболєв, Микола Катеринчук, Арсеній Яценюк, В’ячеслав Кириленко, Олександра Кужіль, Олександр Турчинов та багато інших через потужні гучномовці щиро вітали Юлю-героїню, яка стала символом і живим прикладом наполегливої боротьби за демократію в Україні.

Непросту роль ведучого цієї неординарної урочистості провів Олесь Доній. Провів дуже врівноважено, спокійно і з розумінням особливості моменту.

Журналістів і телекамер було небагато. Воно й зрозуміло: існує чітка установка на обмеження і блокування будь-якої позитивної інформації, пов’язаної з іменем Юлії Тимошенко.

Прес-служба
народного депутата України
Віталія Коржа.

***

Чернігівська земля завжди приваблює нас мальовничою природою і визначними пам`ятками історії та архітектури. Черговий раз ми мали можливість переконатися у цьому, коли  з народним депутатом Віталієм Коржем прямували до його рідного села Дроздівка Куликівського району.

Треба розблокувати село

На свято села люди зібралися у будинку культури, де розгорнуто яскраву виставку творчості місцевих умільців. Наймолодші мешканці представили тему осені: вироби з грибочків, лісові поляни, мереживні витинанки; школярі виставили серветки і рушники, гаптовані на уроках трудового навчання; цікаву експозицію запропонували працівники Територіального центру для людей похилого віку.

Концертна програма розпочалася з виступів артистів Чернігівського театру імені Т. Шевченка. Як завжди велике пожвавлення викликали виступи солістів сільського хору і малечі з дитячого садочку. Між номерами концертної програми вшанували найстаріших мешканців села, багатодітних матерів та молоді сім`ї, в яких цього року народилися діти.

З усього видно, що попри всі негаразди нашого суперечливого буття, життя в селі розвивається за природними законами й дає надії на краще майбутнє. Цю надію зміцнює й врожайний доробок трударів Дроздівки, всього Куликівського району, господарства якого успішно завершили цьогорічний сезон.

Не з порожніми руками приїхав до земляків й народний депутат Віталій Корж. Під час відвідання дитячого садочку він подарував малюкам іграшки, у школі – матеріали для принтеру та ксероксу, бібліотеці – книжки.

«Побувати у своєму рідному селі для мене дуже радісна подія, тим паче на день села, – не без хвилювання зазначив Віталій Терентійович. – Я дуже зворушений. Ніколи не міг й подумати, що у такому поважному віці стоятиму перед вами».

В рідному селі парламентарій буває рідко, бо має на оці сотні сіл трьох закріплених за ним районів, але допомагати не забуває. Зокрема, за його активної участі у Дроздівці відбулося багато цікавих імпрез, у школі відкрито комп’ютерний клас, проведено Інтернет, встановлено газову котельню, побудовано капличку тощо.

Проте, як і в кожному селі, проблем вистачає. Багато мешканців скаржаться на брак роботи. Поки що навіть немає натяків на якесь виробниче, фермерське життя. Спосіб виживання один – присадибне господарство.

Тим не менше, народний депутат переконаний, що резерви для покращення є. Їх треба лише правильно використати. Нинішній час дійсно суперечливий, але для успіху в ньому він вимагає творчого підходу, позитивної настанови, оптимістичного настрою.

Гарний приклад ініціативного підходу до вирішення проблем демонструє Віталій Корж – молодий, енергійний сільський голова Дроздівки, тезка і однофамілець народного депутата.

Одразу після обрання на посаду голови сільради, розуміючи, що основою життя є культура побуту, він почав із наведення порядку на сільському цвинтарі, що у конкретних умовах села не так просто було організувати і де довелось докласти великої праці, навіть  із застосуванням важкої техніки.

«Життя – це боротьба. Так було завжди і так воно є. Спокій нам може лише снитися. Ніхто нічого нам не зробить за нас. Мусимо самі вирішувати наші проблеми. Вирішувати, виявляючи ініціативу, солідарність і волю до мети» –сказав на прощання народний депутат В. Т. Корж звертаючись до односельців.

Із Дроздівки ми вирушили до Сєднева, на традиційне літературно-мистецьке свято «Седнівська осінь», де на переповненому місцевому стадіоні відбулося козацьке шоу. Продовжили концертну програму академічний ансамбль пісні і танцю «Сіверські клейноди», капела бандуристів імені Остапа Вересая та народний артист України Василь Нечепа.

Також, вже традиційно, у залі седнівської школи проведено наукову конференцію «Лізогубівські читання». А поруч, на каштановій алеї, у «Містечку майстрів» розгорнулася виставка картин чернігівських художників, творів народних майстрів.

Свої експозиції представили також 46 територіальних громад Чернігівського району, яким опікується Віталій Корж. Довелось нам скуштувати смачної продукції місцевих майстринь народної кулінарії: вареників, пирогів із традиційною й нетрадиційною вибагливою начинкою, кулішу, меду тощо.

Проте на тлі загалом святкового настрою подекуди бриніли й сумні, песимістичні ноти, селяни скаржилися на важке життя. Малий бізнес ледь-ледь виживає. Підприємці з останніх сил борються за своє існування і не впевнені у майбутньому. Велике занепокоєння викликає проблема пенсійного забезпечення, труднощі щодо фінансування будівництва дитячих закладів, багато інших проблем місцевого самоврядування.

Спілкуючись з афганцями  на тему пільг для соціально вразливих верств населення, Віталій Терентійович наголосив: «Тільки боротьбою ви можете відстояти свої права».

Як вважає народний депутат, – «Підписаний меморандум між урядом і афганцями та чорнобильцями додає впевненості й іншим категоріям громадян. Тому є над чим працювати Верховній Раді, Кабміну і Президенту для остаточного вирішення цих болючих питань».

Особисто у мене від цієї поїздки склалося враження, що мешканці села не падають духом, вірять у свої сили і сподіваються на краще. Проте напруження, що наростає в агропромисловому секторі, вже потребує виходу.

І було б краще для всіх нас, якщо б цей вихід був розважливий.

Сергій МЕЛЬНИК

***

Питання розвитку IT-технологій в Україні на контролі у депутатів ВР

28 жовтня в Підкомітеті з питань інформаційних технологій та інформатизації Комітету ВР з питань транспорту і зв’язку відбулося засідання, на порядок денний якого було винесено питання

 внесення змін у законодавство з метою пришвидшення реформ в галузі інформатизації.

Тому, за словами В. Коржа, не дивно, що країна опинилась на 90-му місці за Індексом мережевої готовності, а це вже «свідчить про надзвичайно низьке використання ІКТ і необхідності надання цій проблемі першочергового значення».

«Такий стан речей необхідно якнайшвидше змінювати. Тим більше, що сьогодні потенціал ІТ-сфери, як відзначалось в доповіді Кабінету Міністрів «Про стан інформатизації та розвиток інформаційного суспільства в Україні за 2011 рік», розглядається як ефективна основа для соціально-економічних перетворень та створення дієвої економіки. Але для цього необхідно вирішити низку проблем, пов’язану, в першу чергу, із вдосконаленням нормативно-правової бази та з фінансуванням галузі», - пояснив В. Корж.

Як відмітив присутній на засіданні голова Держінформнауки Володимир Семиноженко, якщо сьогодні внести необхідні зміни в законодавство, значно покращити фінансування галузі та створити дієву систему державно-приватного партнерства з представниками ІТ-бізнесу, то вже за 3-5 років в Україні відбудуться кардинальні зміни. «Це буде зовсім інша країна», - наголосив В. Семиноженко.

http: //itstrateg. net/news/pitannya-rozvitku-it-tekhnolog-j-v-ukra-n-na-kontrol-u-deputat-v-vr

***

Розповідь про себе: не все, але правда.

Корж Віталій Терентійович.

У нашій родині було семеро дітей, тому мама отримала Орден «Мати-Героїня». Проте на наш щоденний порядок життя, зокрема на матеріальний його аспект, жодного впливу це не мало.

Життя було голодним й холодним. Єдине спасіння – ліс, в якому ми, хлопчаки, шукали й подекуди знаходили собі поживу.

Я був голодний не лише на їжу, а й на знання. Зібрав і впорядкував велику колекцію пташиних яєць, серед експонатів якої були навіть совині, дятлові й орлині, створив представницький гербарій, яким можна було пишатися, сам виготовляв собі різні пристосування, зокрема виготовив і відніс до школи діючий макет гідроелектростанції. Струму він давав небагато, але лампочка світилася.

Заробляв, збираючи і здаючи на аптечному пункті кропиву, ромашку й навіть крильця хрущів. Батьки бачили мене біологом або агрономом, проте я мріяв бути трактористом чи залізничником.

Отож із освітою було просто – треба було йти туди, де не лише навчають працювати, а й дають одяг, гуртожиток і харчують Так воно й пішло одне за одним: Чернігівське технічне училище (1957), старший робітник з ремонту колій, бригадир, технік, інженер (1957-1964). Старший інженер  Укрраднаргоспу (1964-1966). Старший інженер, начальник відділу, заступник начальника «Укрцементу» Міністерства промбудматеріалів УРСР (1966-1977).

Вищу освіту здобував у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту, наукову – у Раді по вивченню продуктивних сил Академії наук України (1977-1990), де працював на посаді старшого наукового співробітника.  Звідти й досі – кандидат економічних наук; понад 80 наукових публікацій.

Коли з’явилися перші можливості використання ринкових ініціатив, мене призначено комерційним директором Київського заводу будівельних матеріалів, потім начальником Центру міжнародного науково-технічного співробітництва та маркетингу Науково-дослідного інституту інформаційних технологій Міністерства освіти України (1991).

У розвиток цих тенденцій й набутого досвіду 1991 року створив і очолив науково-виробничу фірму «Транзактор», яка 1993 року виступила засновником компанії «Глобал Юкрейн», що започаткувала в Україні ринок послуг у світовій мережі Інтернет. Розробки компанії були висунуті на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки.

Державна служба: народний депутат України ІV, V, VI скликань, постійно й беззмінно у парламентській фракції БЮТ, згідно із партійною приналежністю (член ВО «Батьківщина»).

Громадська робота: член Ради Міжнародної спілки українських підприємців, член Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду Національної пам’яті України, член Опікунської ради Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, член оргкомітету Міжнародного конкурсу «Моє слово про Шевченка», ін.

Зокрема у порядку благодійництва подарував школам, іншим навчальним та громадським закладам Чернігівщини понад 200 комп’ютерів, а також фотоапарати, мобільні телефони, медичне устаткування і прилади для лікарень, музичні центри для клубів, книги для бібліотек, сприяв багатьом авторам у виданні їх книг масовим тиражем тощо.

Сім’я: Дружина – Корж Любов Василівна (1944), сини – Корж Юрій Віталійович (1970), Корж Роман Віталійович (1974).

Нагороди: Почесна Грамота Верховної Ради України, Почесна Грамота Кабінету Міністрів України, Орден «Знак Пошани», Ордени Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го та II-го ступенів, Орден «Козацька Слава» І-го ступеня, Медалі «За меценатство» ІІІ, ІІ, І ступенів,  Пам’ятна медаль «На честь візиту Глави Держави Ватикан Папи Іоана Павла ІІ». До того ще багато інших нагород та відзнак за активну громадянську позицію та безпосередню участь у розбудові Української Держави.

Почесні звання: Заслужений економіст України, Народний Посол України.

Як фахівець у галузі транспорту й зв’язку маю причетність до вирішення проблем телекомунікацій, питань розвитку інформаційного суспільства, зокрема у сфері інформатизації. Ця робота є складовою частиною моєї законотворчої діяльності, але не обмежується нею.

Лише впродовж роботи у Верховні Раді 6-го скликання брав участь у розробці 14 законів у сфері інформатизації та інформаційних технологій.

Звичайно, політичні події 2005-2011 років залишили глибокий слід у моїй свідомості й відбилися на моїй біографії. Цим подіям і моїй участі в деяких із них присвячені три книги «Мій головний привілей», «Крізь призму фактів» і «Не по словах, по справах пізнаєте їх». В них – зріз нашого часу і погляд у майбутнє, в якому я бачу своїх онуків, котрі додають мені радості й оптимізму.

Мій життєвий девіз дуже простий – «За будь-яких політичних умов і змін, у кожній ситуації ніхто не може завадити нам робити добрі справи!».

Маю велику бібліотеку – понад 4000 томів – від філософів стародавньої Греції, Китаю ін. до багатожанрової сучасної літератури. Було більше, – подарував бібліотекам.

Серед прочитаних останнім часом книжок велике враження справив твір Френсіса Коллінза «Доказ існування Бога. Аргументи вченого (The Language of God: A Scientist Presents Evidence for Belief)». Рекомендую прочитати тим, хто має потребу хоча б трохи навчитися мудрості.

Читаючи, часом звертаюсь до порівнянь, аналізуючи творчість Л. Костенко і О. Забужко на тлі глибинного патріотизму Т. Шевченка, філософії І. Франка, лексики І. Нечуя-Левицького і харизматичної духовності блаженного Івана Павла ІІ.

Щиро Ваш,         

Віталій КОРЖ, народний депутат України

* * *

Виступ  народного депутата В. Т. Коржа

у Верховній Раді України 5 березня 2010 року

Шановний  пане Головуючий, шановні виборці, колеги!

    Вже третій тиждень поспіль ми спостерігаємо  у найвищій законодавчій інституції нашої держави – у Верховній  Раді України – явище, неприпустиме для будь-якої демократичної країни, а саме антиконституційне безправ’я, що претендує на найвищі нагороди у кримінальному світі.

    На  очах всього світу, всупереч Основному  Закону держави і всупереч усталеним  нормам парламентської роботи, у Верховній Раді України відбувається те, що можна цілком обґрунтовано назвати антиконституційним переворотом.

    Ми  бачимо, як за чіткою антиукраїнською  технологією, певні народні депутати, передусім від Партії регіонів та їхні комуністичні партнери, чітко і послідовно руйнують фундамент законності й справедливої організації життя в Україні.

    Нагадаю, що першою операцією цієї злочинної технології було ухвалення підступних змін до закону про вибори, причому за три дні до виборів!

    Водночас, у повній відповідності з антиукраїнським сценарієм, тодішній Гарант Конституції, за підтримки «передового загону» так званих націонал-патріотів, блискуче провів операцію під кодовою назвою «проти всіх».

    Потім відповідного темпу надав також Апеляційний Суд, який практично відмовився дотримуватись норм демократичного і законного розгляду документів і свідчень про факти фальсифікації виборчого процесу та його наслідків.

    Набравши  розгону, регіонально-комуністична команда, разом із «передовим загоном» так званих націонал-патріотів, своєю третьою операцією скасовує проведення виборів до органів місцевого самоврядування.

    Далі, не заслухавши звіту Уряду, проігнорувавши офіційну інформацію Кабінету Міністрів про виконання державного бюджету та про соціально-економічну ситуацію в Україні, регіонали виносять на обговорення Верховної Ради власну версію стану справ в Україні й радісно висловлюють недовіру Урядові, якого навіть не заслухали.

    Вчора за ініціативи Партії регіонів та за підтримки «передового загону» так званих націонал-патріотів, проігнорувавши Конституцію,  було ухвалено зміни до порядку формування коаліції.

    Ці  зміни до Регламенту Верховної Ради – це, по суті, є факт знищення пропорційної системи представництва інтересів громадян-виборців в найвищому законодавчому органі держави..

    А беручи до уваги торги, що нині відбуваються за губернаторські. міністерські та інші посади і зони впливу, стає цілком очевидним, що продовжується процес створення «двохвікторної» моделі управління Україною, де для демократії вже не залишається місця.

    Фактично  в Україні відбувся антиконституційний переворот, що проходив у п’ять етапів. 

    У підсумку ліквідовано фракційний принцип  організації роботи парламенту, що є безпрецедентним у світовій практиці.

    Безпрецедентним, бо Партія регіонів за підтримки «передового загону» так званих націонал-патріотів перевернули законодавство до гори дном.  

    *    *    * 

    …Нещодавно тут, у цьому залі, Віктор Янукович присягав на Біблії не підписувати законів, які грубо порушують Конституцію України.

    Отож  наша політична сила звертає увагу  президента на його клятву перед Богом і перед народом України.  

    Дякую тим, хто мене уважно слухав.

Звичайний робочий день - зі всього побаченого і почутого у цей день (дивись репортажі) можна впевнено зробити висновок, що оздоровлення потребує все українське село.

Здавалося б, живи та радій з результатів своєї праці. 

Але… Таке враження, що сільськогосподарська продукція вітчизняного виробництва нікому не потрібна.

Неординарне

Я – не дипломат.

Але обов’язки Посла Доброї волі й Справедливості

намагаюсь виконувати скрізь і щодня



У минулу п’ятницю в залі урочистих подій Кабінету Міністрів України відбулося вручення нагород Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське Народне Посольство».

Серед дев’яти високих нагород цієї шанованої у світі й однієї з найбільш авторитетних в Україні неурядових організацій, найвищу нагороду – «Почесне звання «Народний Посол України» з врученням Ордену «Народний Посол України» – за значний внесок у зміцнення і розвиток взаєморозуміння та за багаторічне сприяння інтересам України у сфері міжнародного спілкування, мені вручив Леонід Кравчук – перший Президент незалежної України, почесний голова Фонду.

Скажу відверто: я дещо стримано відношусь до нагород, позаяк впродовж кількох останніх років високими званнями і орденами в Україні нерідко нагороджують людей абсолютно не гідних такого відзначення.

Проте в даному разі я не відчував жодних незручностей, сумнівів, а тим більше – докорів сумління. Атмосфера зали, де серед присутніх було багато моїх колег, знайомих, друзів, близьких мені людей, а особливо те, що цю високу нагороду я отримав у компанії із всесвітньо відомим українським дипломатом Анатолієм Зленком, наповнила серце спокійною радістю.

Я відчув, що беру участь у дійстві, головним змістом якого є утвердження справедливості, а метою – піднесення ролі народної дипломатії на вищу сходинку суспільної свідомості.

Нас, нагороджених цим особливим орденом, ще небагато.

Тобто поки що серед нагороджених небагато тих, хто своєю щоденною діяльністю ( а головне – прикладом особистого життя) сприяє зміцненню позитивного іміджу України не лише на міжнародній арені, а й у рідній Батьківщині.

Дякуючи керівництву Фонду за цю високу нагороду, я зазначив:

«Важливим аспектом моєї діяльності завжди було налагодження між людських дружніх стосунків. Саме тому, з перших років незалежності України, моя компанія Global Ukrane почала впроваджувати Інтернет, створюючи відкриту мережу можливостей для спілкування громадян, як однієї з важливих підойм будівництва громадянського суспільства».

Для мене ця подія є неординарною ще й тому, що цілком випадково співпала із приїздом в Україну з Туркменістану мого давнього приятеля Ата Атабаєва та його чарівної дружини Нязік Бяшимовни з донькою, які своєю присутністю розділили мою радість.

Особливо приємно було брати участь в церемонії нагородження моєму молодшому сину Роману, який є безпосередньо причетним до розвитку сфери телекомунікацій, як сучасного засобу зміцнення народної дипломатії.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)

Нагороди...

Щойно з друку

Крізь призму фактів

Таку назву має книга народного депутата України Віталія Коржа, що з’явилася днями у видавництві «Фенікс». Зміст книжки, певною мірою, розкриває її підзаголовок – «Суб’єктивна хроніка підліткового віку незалежної України».

Вихід цієї книги – це подія не лише в масштабах нинішнього книжкового ринку. Адже в сучасному українському письменстві, наразі, можна відмітити лише поодинокі вдалі спроби творчості у цьому специфічному жанрі – література факту.

Все це потребує від автора великої працездатності, самовіддачі й неупередженості в роботі над матеріалом, а передовсім – елементарної порядності. На мій погляд, авторові вдалося підготувати цілком якісний творчий продукт, що відповідає зазначеним вимогам.

Документально обґрунтована і насичена ілюстраціями книга «Крізь призму фактів» цілком відповідає своїй назві й на 366 сторінках вміщує фактографію головних подій в Україні у період од червня 2007 по червень 2008 року. Подій, в яких автор брав безпосередню участь, перебуваючи в їх епіцентрі, тобто на вершинах влади, а водночас – серед пересічних громадян держави.

Матеріали книги нагромаджувалися під час зустрічей з виборцями переважно не у презентабельних конференц–залах, а в цехах підприємств, у полі під час жнив, у лікарнях, школах, на базарах. Зрештою, фрагменти цих зустрічей відтворено на кількох десятках кольорових світлин, наведених у книзі.

Це книга про нас, про наші переконання, турботи і сумніви. Це літопис і повість водночас. Починається вона з твердження, яке може бути своєрідною перепусткою до входження у подальший розвиток теми: «Народ наш український – дивовижний, народ–мрійник. Мріє про світле майбутнє, для настання якого не дуже напружується, нічим не хоче ризикувати, а надто – жертвувати.»

Автор вважає, що Помаранчева революція була скоріше позитивним і оптимістичним винятком на тлі тривалого песимістично–безнадійного правила.

Добре усвідомлюючи відповідальність за свої слова і вчинки, автор починає свою розповідь під гаслом взятим зі Святого Письма: «Не по їх словах, по вчинках пізнаєте їх».

І дійсно, нині маємо можливість по конкретних вчинках пізнати багатьох із 268 осіб зазначених у тексті, а потім винесених у список наприкінці.

Автор охоплює широкий спектр проблем, перед якими стоїть українське суспільство: недостатнє усвідомлення своєї тотожності, а отже й низький рівень національної свідомості, потужний антиукраїнський вплив з боку Росії й активні деструктивні дії антиукраїнських сил в середині України, реальний ризик втрати суверенітету і територіальної цілісності нашої держави, роль конкретних осіб у складних і суперечливих процесах, що відбуваються в нашій державі.

Не загортаючи гострого у бавовну, автор чітко розставляє акценти, спираючись на документальні факти і вислови дійових осіб.

Саме на цьому документальному фундаменті у книзі представлено характеристики особистостей, відомих не лише в Україні – Ю. Тимошенко, В. Ющенка, П. Симоненка, В. Турчинова, Л. Черновецького та багатьох інших персоналій сучасної драми, що розігрується перед очима громадян України і цілого світу.

При цьому автор чітко зазначає свою власну позицію, про що свідчать навіть заголовки окремих глав книги: «Бандитська економіка на селі», «Торфобрикетний завод руйнують навмисно», «Влада виступає проти будівництва сучасної цементовні», «Чому треба пам’ятати 1933 рік», «…обіцяв десять кроків назустріч людям, але не зробив жодного», «Біль і радість Дня Перемоги», «Обливання брудом брехні – їх ремесло», «Три хибні твердження про енергоносії» тощо.

У максимально стиснутому тексті автор чітко викладає суть найбільш важливих для України питань сучасності: проблема державного кордону, національної безпеки і НАТО, джерела інфляції й засоби її гальмування, розвиток науки і створення справжньої еліти, освіта і організація релігійного життя, питання ринку і власності на землю, національна культура українців та обов’язок праці над собою, економіка і самоврядування на селі тощо.

За плечима В. Т. Коржа – численні зустрічі й непрості дискусії у майже трьохстах населених пунктах Чернігівщини, а отже він має моральне право стверджувати наприкінці книги:

«…у нашому дивовижному суспільстві, не зважаючи на здавалося б очевидні речі й події, є багато людей, котрі ще досі не визначились у свої уподобаннях, симпатіях і антипатіях щодо порядності різних політичних сил та осіб і їх впливу на наше майбутнє».

Євген ҐОЛИБАРД

Один із помічників у моїй депутатській команді часом повторює при відповідній нагоді: «Життя – це боротьба і праця. Праця – завжди на когось, а боротьба – проти себе самого». Ця сентенція в особливий спосіб спадає мені на думку нині, у дні мого сімдесятиріччя, коли підбиваю деякі проміжні підсумки пройденого життєвого шляху.

На жаль, шкільна педагогіка і відповідна програма навчання не приділяє належної уваги вивченню життєвого досвіду наших великих попередників. Якби ми у шкільні роки мали більше добрих прикладів для наслідування, то можливо й наша «кожного своя доля і свій шлях широкий» був би раціональнішим і продуктивнішим.

Бо одна справа – вивчати творчість відомої особистості, а зовсім інше – його біографію, яка завжди є віддзеркаленням творчої лабораторії цієї особи. Адже для нащадків дуже важливо знати ЯК творив наш герой, ЯК він рухався думкою, ЯК долав зовнішні перешкоди й власні внутрішні сумніви, ЯК вдосконалював себе фізично, духовно і морально, звідки брав сили та ЯК формував свій героїзм. Щоправда, поза шкільною програмою була бібліотека. Але далеко не в кожній бібліотеці були книжки з серії «ЖЗЛ», а потім, вже в нинішній час – з серії «Життя славетних». У кожному разі, в бібліотеці нашого села Дроздівка на Чернігівщині таких книжок не було. Тому добрим прикладом для наслідування були мої батьки: батько, котрий закінчив церковно–приходську школу та неписьменна мати. Попри невисокий рівень освіти, вони були прикладом виняткової працездатності й життєвої мудрості, яка формується у свідомості людей, кожен день сільського життя яких складається із суцільних обов’язків.

Отож і я – з п’яти років відповідав за випасання гусей, а з семи – корів. Ще й зараз стає не по собі, коли згадаю, як тоді щодня хотілося спати на сході сонця, коли мати мене будила, бо вже пора, бо треба було поратися із домашньою живністю. Отже, почуття обов’язку в мені закладали батьки разом із формуванням характеру, фундаментально, на все життя. За що я їм дуже вдячний. Власне почуття обов’язку, усвідомлення обов’язку завжди було тією силою, яка постійно рухала мене вперед, причому, крок за кроком, послідовно, не перестрибуючи через сходинки чи посади.

Починав робітником на ремонті залізничних колій, потім майстром, далі – інженером, провідним спеціалістом галузі, відповідальним працівником міністерства, науковим співробітником… Піднімався по сходах навчання: технічне училище, інститут, аспірантура, кандидат економічних наук.

А потім – наука і практика ринкової економіки, яку проходив за кордоном, починаючи з самодіяльної торгівлі нехитрим крамом, що його розкладав на газеті на тротуарах польських та югославських міст.

Тому до створення родинної фірми «Транзактор», а потім – науково–виробничої компанії «Ґлобал Юкрейн», яка зареєструвала домен UA і першою в Україні почала надавати Інтернет–послуги, ми підійшли вже разом із синами у всеозброєнні особистим досвідом і необхідними навичками.

Тоді ж, у перші роки нашої державної незалежності, визріла необхідність активніше і конкретніше долучитися до участі у формуванні нових організаційних умов суспільного життя.

Починав як член кількох благодійних фондів, допомагав театрам, талановитій молоді, видавав книжки різних авторів, зокрема й твори Левка Лук’яненка, з яким потім їздив по селах Чернігівщини, освітлюючи правдою свідомість моїх земляків, котрі важко розставалися з комуно–більшовицькими міфами.

Отак, несподівано для себе, був утягнутий у повноводу ріку політичної діяльності, бурхлива течія якої логічно привела мене до БЮТ – насправді патріотичної, найпослідовнішої й найсумліннішої політичної сили в Україні.

Як народний депутат України трьох скликань, бачу, як багато нам ще треба зробити для очищення України від бруду брехні, корупції, державного криміналітету та від підступності й лицемірства відвертих і прихованих противників нашої державної незалежності, які гальмують розвиток нашої Батьківщини.

Бо, на жаль, ще багато в Україні є таких, котрі піклуючись лише про себе, стримують підвищення рівня життя наших громадян; наших людей, які потребують допомоги не лише матеріальної, а передусім – у сфері розвитку й удосконалення свідомості, духовності й моралі. Саме проблеми свідомості, духовності й моралі є предметом роздумів у книжках «Мій головний привілей» (К., вид–во «Фенікс», 2007) та «Крізь призму фактів» (К., вид–во «Фенікс», 2008).

Кілька читацьких конференцій, що відбулися з цього приводу, відгуки багатьох читачів, серед яких – виборці мого округу, а особливо – схвальна реакція вчителів, свідчать, що ця праця не була марною, бо посіяні зерна правди і справедливості впали на благодатний ґрунт. Ці книжки народилися переважно під час моїх численних поїздок по Чернігівщині, де кожна зустріч із земляками підказувала нові теми і створювала унікальні сюжети для публікацій, а також у спілкуванні з багатьма моїми колегами–депутатами, помічниками й просто випадковими співбесідниками.

А тому можу без великого перебільшення вважати моїх читачів співавторами цих книжок. Бо життя – це боротьба і праця. Праця – завжди на когось, а боротьба – проти своєї недосконалості, за торжество правди і справедливості.

Віталій КОРЖ,
народний депутат України
(фракція БЮТ)